Постанова № 39113349, 30.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 травня 2014 року 11:30 справа №826/5252/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Добрівської Н.А., Огурцова О.П., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК"доДержавної виконавчої служби Українитреті особи1. Відкрите акціонерне товариство "Готельний комплекс "Либідь" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінфініті"провизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ОМЕГА БАНК" (далі по тексту - позивач, ПАТ "ОМЕГА БАНК") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач, ДВС України), за участю Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" (далі по тексту - третя особа 1, ВАТ "Готельний комплекс "Либідь") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінфініті" (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ "Трансінфініті"), в якому просить: 1) визнати протиправними дії відповідача, а саме: дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., які полягають в арешті іпотечного майна: будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1, та належить ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (код ЄДРПОУ 02573533); 2) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., яка полягає в неповідомленні заставодержателя (іпотекодержателя ПАТ "ОМЕГА БАНК") про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями; 3) скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358; 4) зобов'язати відповідача винести постанову про зняття арешту з будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1, та належить ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (код ЄДРПОУ 02573533), накладеного постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358; 5) зобов'язати відповідача вчинити дії щодо припинення обтяження будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1 в Державному реєстрі речових прав, зареєстрованого на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358; 6) встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом п'яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/5252/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 19 травня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 та третьої особи 1 проти задоволення позову заперечили, третя особа 2 свого представника до суду не направила, хоча і була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника третьої особи 2, положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 19 травня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358 при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 25 березня 2011 року №52/71 про стягнення з ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" на користь ТОВ "Трансінфініті" 82 182 805,20 грн. боргу, 391 775,56 3% річних, 100 000,00 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, накладено арешт на нежилий будинок готелю загальною площею 14691,70 кв. м. по пр. Перемоги, 1 у місті Києві, що належить боржнику, у межах суми стягнення 82 700 316,76 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у межах суми боргу.

Позивач вважає, що вказана вище постанова та дії відповідача по накладенню арешту порушує його права, як іпотекодержателя арештованого майна, оскільки відповідач в порушення вимог статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", не повідомив ПАТ "ОМЕГА БАНК" про арешт заставного майна; враховуючи, що право застави виникло до винесення рішень про стягнення з ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" коштів на користь ТОВ "Трансінфініті", а вартість предмета застави є нижчою ніж розмір заборгованості боржника перед заставодержателем, відповідач має вчинити дії по звільненню з-під арешту предмета іпотеки.

Відповідач та третя особа 1 проти позовних вимог заперечили, вважаючи накладення арешту таким, що відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, відповідач просив суд закрити провадження у справі у зв'язку з непідсудністю даного спору адміністративному суду та залишити адміністративний позов без розгляду через пропущення строку звернення до суду.

Третя особа 2 письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не надала.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частина четверта статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами та іншим учасниками виконавчого провадження, та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Оскільки позивач не є стороною чи учасником виконавчого провадження та особою, яка залучається до проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП №26052358, враховуючи відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в Законі України "Про виконавче провадження" та Кодексі адміністративного судочинства України, а позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії випливають із владних управлінських функцій останнього, суд вважає, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції та підсудний Окружному адміністративному суду міста Києва, відповідно, клопотання ДВС України про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби".

Що стосується дотримання позивачем строку звернення до суду, слід зауважити, що відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби встановлені у статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частина перша статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Водночас, на думку суду, передбачений частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення не застосовується до інших осіб, окрім передбачених у частині першій статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, адже особи, які не брали участь у виконавчому провадженні перебувають у необізнаності з приводу прийняття рішень державним виконавцем, а тому об'єктивно позбавлені можливості протягом десятиденного терміну належно оцінити дії, бездіяльність чи рішення, якими порушені їхні права та реалізувати право на судовий захист.

Таким чином, особи, які не є учасниками виконавчого провадження, яким, на їхню думку, завдана шкода правам та інтересам, мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби в межах загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач зазначає, що дізнався про накладення арешту на майно ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" дізнався у лютому 2014 року; у свою чергу з наданих відповідачем матеріалів виконавчого провадження не вбачається, що ПАТ "ОМЕГА БАНК" або його право попередникам було відомо про оскаржувані рішення, дії та бездіяльність раніше, ніж у лютому 2014 року.

Як свідчить відмітка служби діловодства суду, адміністративний позов ПАТ "ОМЕГА БАНК" подало 18 квітня 2014 року, що свідчить про дотримання ним строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та про необґрунтованість клопотання ДВС України про залишення адміністративного позову без розгляду.

Частина перша статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частина третя статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Наведені норми вказують, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець має право накладати арешт на майно божника, однак зобов'язаний повідомляти заставодержателя про накладення арешту на заставлене майно.

Як вбачається зі статуту ПАТ "ОМЕГА БАНК", затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів 15 травня 2013 року та погодженого Національним Банком України 30 серпня 2013 року, ПАТ "ОМЕГА БАНК" є правонаступником ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК".

Матеріали справи підтверджують, що відповідно до іпотечного договору №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеного між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого є позивач, (іпотекодержатель) та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (заставодавець), останній, як майновий поручитель та боржник, передає в іпотеку іпотекодержателю предмет іпотеки: майновий комплекс: будинок готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14691,70 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №9279330 від 26 вересня 2006 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про заборону на нерухоме майно - будинок готельного майнового комплексу в цілому, загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №9424353 від 05 жовтня 2006 року до Державного реєстру іпотек внесено запис про наступний об'єкт обтяження: будинок готельного майнового комплексу в цілому (літ. А), загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358 накладено арешт на нежилий будинок готелю загальною площею 14691,70 кв. м. по пр. Перемоги, 1 у місті Києві; за даними витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №33005525 від 19 вересня 2011 року, який міститься в матеріалах виконавчого провадження, об'єктом обтяження арешту нерухомого майна є нежитлова будівля, готель, загальною площею 14 691,70 кв. м., м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

При цьому проспект Перемоги та площа Перемоги не є взаємозамінними поняттями, а є різними вулицями, зокрема проспект Перемоги утворено внаслідок перейменування частини бульвару Шевченка від площі Перемоги до Повітрофлотського мосту і Брест-Литовського проспекту згідно рішення Київської міської ради народних депутатів від 27 березня 1985 року №235; площа Перемоги утворена шляхом перейменування Галицької площі згідно рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 03 січня 1952 року №5.

Таким чином, матеріали справи фактично підтверджують, що у межах спірних правовідносин державним виконавцем накладено арешт на майно - нежитлову будівлю загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, а не на будинок готельного майнового комплексу в цілому (літ. А), загальною площею 14691,70 кв. м., який знаходиться з адресою: м. Київ, площа Перемоги, будинок 1, тобто на майно, що не є предметом іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів..

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що майно, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження ВП №26052358, є предметом іпотеки за іпотечним договором №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеним між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", наприклад, доказів помилкового зазначення в оскаржуваній постанові та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна адреси: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, правовстановлюючих документів на предмет іпотеки та на арештоване майно, з яких можна було б встановити ідентичність майна.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що арештоване у межах спірних відносин майно є предметом іпотеки за іпотечним договором №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеним між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" та знаходиться в іпотеці ПАТ "ОМЕГА БАНК", суд приходить до висновку, що ПАТ "ОМЕГА БАНК" не є заставодержателем арештованого майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

Враховуючи викладене, на думку суду, державний виконавець не мав обов'язку повідомляти про арешт майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, ПАТ "ОМЕГА БАНК" та його правопопередників, оскільки зазначені особи не є заставодержателями арештованого майна; відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо не неповідомлення заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, не підтверджуються документально та не підлягають задоволенню.

З підстав, наведених вище, суд також приходить до висновку про необґрунтованість решти позовних вимог та звертає увагу на недоведеність позивачем наявності порушеного права.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Позивач стверджує, що дії державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника та відповідна постанова порушують його право, як заставодержателя, на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У той же час, вище судом встановлено, що ПАТ "ОМЕГА БАНК" не є заставодержателем арештованого майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неможливість задоволення вимог позивача внаслідок дій чи рішень ДВС України.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено, що у межах спірних правовідносин дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно та оскаржувана постанова порушують будь-які права, свободи чи інтереси ПАТ "ОМЕГА БАНК" або перешкоджає їх реалізації.

Таким чином, з урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ПАТ "ОМЕГА БАНК" та необхідність відмови у їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, у межах спірних правовідносин відповідачем не вчинено дій, які б суперечили вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "ОМЕГА БАНК" не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Публічному акціонерному товариству "ОМЕГА БАНК" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Н.А. Добрівська

О.П. Огурцов