Рішення № 39113184, 05.06.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3337/13-ц

Пр. № 2/638/687/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді - ЛОСЄВОЇД.А.

при секретарі - ВОРОНІНІД.Г.

за участю представника позивача Мещерякова С.А., відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Державного університету телекомунікацій до ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку, -

ВСТАНОВИВ:

18.03. 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, і просив, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 99-102), поданої до суду 04.03.2014 року виселити ОСОБА_2 із кімнати АДРЕСА_1 студентського гуртожитку Харківського коледжу Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій (в подальшому - ХК ДУІКТ) без надання йому іншого житла та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 прийнятий на посаду завідувача гуртожитком адміністративно-господарського відділу Харківського коледжу Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій. З відповідачем була укладена угода на право тимчасового проживання в студентському гуртожитку Харківського коледжу ДУІКТ від 08.11.2012 року до 28.02.2013 року .

На виконання наказу В.о. ректора Державного університету інформаційно - комунікаційних технологій від 21.08.2012р. № 248 з всіма працівниками коледжу, що проживають у гуртожитку, були укладені договори про проживання на період до 28.02.2013р., в тому числі і з ОСОБА_2 Керуючись умовами Договору про тимчасове проживання з ОСОБА_2, строк його проживання у гуртожитку був продовженим до 28.02.2013р. Після закінчення дії договору про тимчасове проживання у студентському гуртожитку ОСОБА_2 , адміністрацією Коледжа було прийняте рішення не укладати угоду на право тимчасового проживання в студентському гуртожитку ОСОБА_2. У зв'язку з тим що, ОСОБА_2 виконуючи обов'язки завідувача гуртожитку використовував своє службове становище в корисних цілях, а саме; ОСОБА_2 займав в студентческом гуртожитку дві кімнати за АДРЕСА_1 Оплату за проживання проводив тільки за одну кімнату АДРЕСА_1; Також ОСОБА_2 проводив заняття у спортивному залі гуртожитка з особами які не є студентами Коледжа.

У 2011-2012 роках неодноразово надавалися накази директора Коледжа про заборону проведення будь яких занять з фізичної підготовки (тренувань) з особами які не є студентами Коледжу в приміщеннях спортивних залів гуртожитку. З цими наказами ОСОБА_2 був ознайомлений. Однако накази директора Коледжу завідувач гуртожитку не виконував, а займався на робочому місці самоуправством.

Також позивач вказує, що за час виконання обов'язків завідувача гуртожитку на дії ОСОБА_2 були надані багаточисельні скарги від працівників гуртожитку та Коледжу. Про необхідність виселення і звільнення приміщення 28.02.202012р. ОСОБА_2 було повідомлено рекомендованим листом від 02.02.13р., крім того, про закінчення строку проживання і необхідність виселення ОСОБА_2 було особисто попереджено завідувачем гуртожитку Целіком В.П. 26.02.2012р. , також були направлені листи про виселення з гуртожитку ОСОБА_2 від 06.02.2013 p., 12.03.2013 p., 20.03.2013 p. До теперішнього часу ОСОБА_2 з кімнати у гуртожитку не виселився і з його усних висловлювань, взагалі не збирається цього робити, що підтверджується тим, що ОСОБА_2 в добровільному порядку оплатив проживання у гуртожитку Харківського коледжу ДУІКТ за березень 2013 року.

У судовому засіданні представник позивача Мещеряков С.А. позов підтримали та просив задовольнити з мотивів зазначених вище.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував та у його задоволенні просили відмовити, з мотивів зазначених у своїх запереченнях (а.с. 122-126) посилаючись на те, що трудові відносини із підприємством відповідач не припинив, а згідно з умовами чинного законодавства його в такому разі може бути виселено тільки з наданням йому іншого житлового приміщення.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача Мещерякова С.А., відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

У зв'язку з реорганізацією Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій згідно наказу Міністерства освіти і науки України № 1049 від 30.07.2013 року правонаступником позивача став Державний університет телекомунікацій.

Судом встановлено, що згідно наказу (розпорядження) № 1 від 04.01.2011 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу у ХК ДУІКТ на посаду завідувача гуртожитку.

Наказом від № 119-к від 08.11.2012 року відповідача було звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання службових обов'язків.

Відповідно до рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.03.2013 року у справі № 2035/11177/2012, додаткового рішення від 05.04.2013 року у цій же справі, залишеними в силі ухвалою апеляційного суду Харківської області було визнано незаконним та скасовано накази № 179 та 119-к, поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача гуртожитком ХК ДУІКТ.

Згідно наказу (розпорядження) № 61-к від 16.07.2013 року ОСОБА_2 було поновлено на роботі на посаді завідувача гуртожитком.

Відповідно до листа № 137 від 20.03.2013 року, адресованого позивачем відповідачу по справі позивач в обґрунтування причин виселення посилається на порушення відповідачем норми статті 132 Житлового кодексу України, а саме - сезонні, тимчасові працівники та особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Вказані підстави для виселення відповідача із житла зазначені і в інших листах, адресованих позивачем відповідачу. Так, зокрема, листами № 68 від 06.02.2013 року та № 114 від 12.03.2013 року було зазначено аналогічні підстави для виселення ОСОБА_2 із гуртожитку.

Як вбачається із пояснень представників позивача ОСОБА_2 у зв'язку з працевлаштуванням на посаді завідувача гуртожитком ХК ДУІКТ було надано житлове приміщення, а саме - кімнату АДРЕСА_1 у гуртожитку Харківського коледжу ДУІКТ.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 1 від 04.01.2011 року ОСОБА_2 було прийнято на постійну роботу завідувача гуртожитком. Вказане підтверджувалось також як поясненнями представників позивача так і поясненнями відповідача і його представника. З огляду на це норма статті 132 Житлового кодексу України не підлягає застосуванню, оскільки не поширюється на постійних працівників.

Згідно частини другої статті 132 ЖК України - інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Відповідно до частини третьої статті 132 ЖК України - осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Згідно абзацу четвертого частини першої статті 125 ЖК України - без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.

Як вбачається із матеріалів справи Відповідач досі працює у Позивача, а наказ про звільнення за порушення трудової дисципліни скасований, про що свідчить рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.03.2013 року, котре набуло чинності та міститься в матеріалах справи. З огляду на це факт відсутності порушення трудової дисципліни є встановленим та не підлягає додатковому доказуванню, а тому відсутні підстави для застосування частини другої статті 132 ЖК України, натомість наявні всі підстави для застосування частини третьої статті 132 ЖК України та абзацу четвертого статті 125 ЖК України, як підставу для відмови в задоволенні позову.

Крім того, судом встановлено, що Позивач у позовній заяві не вказує, в яке приміщення слід вселити Відповідача, як це передбачають статті 125, 126 та 114 ЖК України, та чи відповідає таке приміщення вимогам, встановленим статтею 114 ЖК України.

З приводу посилання позивача на положення норм статей 821, 826 ЦК України суд вважає за необхідне пояснити таке.

Відповідно до частини першої статті 821 ЦК України - Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

Згідно частини першої статті 826 ЦК України - у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України - Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини другої статті 651 ЦК України - Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З позовної заяви вбачається, що договір оренди житла між сторонами розірвано не було, а підставою застосування положення статті 826 ЦК України є саме розірвання договору. Розірвати договір позивач не просив і у суду. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази наявності рішення суду про розірвання договору оренди житла на підставі статті 651 чи статті 652 ЦК України.

З урахуванням викладеного вище суд приходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного вище та керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, 125,126,132 ЖК України, 651, 821, 826 ЦК України

ВИРІШИВ:

у позові Державного університету телекомунікацій до ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

СУДДЯ: