Постанова № 39111403, 29.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/2064/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Кирилюк І. В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про оскарження дій та рішення старшого державного виконавця Новак Г.М. про скасування постанови від 24.12.2013 року у виконавчому провадженні № 29067277, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про оскарження дій та рішення старшого державного виконавця Новак Г.М. про скасування постанови від 24.12.2013 року у виконавчому провадженні № 29067277.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2014 р. позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності), основної пенсії, згідно вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - за період з 20.12.2010 року по 15.07.2011 року з урахуванням проведених виплат та зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Печерського району в м. Києві та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати та виплатити ОСОБА_2 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності) щорічну допомогу на оздоровлення, згідно вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2011 рік. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Новак Г.М. від 05.10.2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 29067277 по виконанню постанови Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2011 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2013 року змінено спосіб та порядок виконання вказаної постанови Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2011 року шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_2 основної пенсії, згідно вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 20.12.2010 року по 15.07.2011 року в розмірі 24 834,98 грн.

24.12.2013 року старшим державним виконавцем Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ у м. Києві Новак Г.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

У вказаній постанові відповідач роз'яснив, що згідно законодавства, що діє на момент повернення виконавчого листа стягувачеві, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Так згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI (далі - Закон № 4901), виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Як визначено частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2011 року № 845.

Згідно п. 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (далі - Порядок № 845), у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти, або даних перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Так колегія суддів встановила, що Закон № 4901 набрав чинності з 01.01.2013 р. та встановив новий механізм стягнення коштів за рішеннями судів з рахунків, що обслуговуються органами казначейства.

Набрання чинності даним законом призвело до внесення відповідних змін до Порядку № 845, які набрали чинності з 06.02.2013 р., після чого перестала існувати норма згідно якої виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника, відкритих в органах Казначейства, здійснював державний виконавець у порядку та на підставі виконавчих документів (п. 24 Порядку .3 845).

В новій редакції вказана норма визначила, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Даний Порядок № 845 з внесенням зазначених змін перестав передбачати не тільки можливість звернення державного виконавця про стягнення коштів до органів казначейства, але і виключив механізм такого звернення.

Крім того, до ст. 3 Закону № 606 також було внесено зміни, які набрали чинності з 16.10.2013 р., з урахуванням яких ч. 2 вказаної статті визначає, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зважаючи на все вищевикладене та той факт, що рішення про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення коштів було прийнято 31.10.2013 р., державний виконавець, керуючись принципом дії законів в часі, визначив, що до даних правовідносин слід застосовувати норми, які звільняють органи ДВС від прийняття до виконання рішень про стягнення коштів, в тому числі і з державного бюджету.

Дана позиція була підтримана судом першої інстанції і викладена в мотивувальній частині рішення.

Натомість, як вбачає колегія суддів, відповідно до ч. 3 Р. ІІ Закону № 4901 виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 4901 держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було видано виконавчий лист 15.07.2011 р. на виконання рішення суду від 15.07.2011 р., що набрало законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року через п'ять днів після направлення копій даної ухвали сторонам по справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що виконавчий документ позивачу видано саме на виконання рішення суду, що набрало законної сили до набрання чинності Законом № 4901, а тому зміна способу і порядку виконання вказаного рішення, що відбулася 31.10.2013 р., виконавчий документ, що знаходився на виконанні у відповідача, не підміняє та не відміняє.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 7, 8 Порядку № 845 у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку:

1) приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер;

2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;

3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при поверненні виконавчого документа стягувачу діяв не у відповідності до норм чинного законодавства, а тому документ, яким здійснено таке повернення, підлягає визнанню протиправним з одночасним скасуванням оскаржуваного рішення.

Натомість, як вбачається з позовних вимог позивача, останній просив лише про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу без визнання цієї постанови протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Колегія суддів приходить до висновку, що визнання протиправним оскаржуваного рішення відповідача є необхідним для повного захисту порушених прав позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду першої інстанції.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про оскарження дій та рішення старшого державного виконавця Новак Г.М. про скасування постанови від 24.12.2013 року у виконавчому провадженні № 29067277 задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2014 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Новак Галини Матвіївни від 24 грудня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, виданого Печерським районним судом м. Києва від 15.07.2011 року (ВП № 29067277).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 03.06.2014 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.