Постанова № 39109074, 20.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10477/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. таЕпель О.В.,

при секретарі - Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргуПриватного підприємства «Лізгольд»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2013року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Лізгольд» до Державної податкової інспекції у Солом'янськомурайоні м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайкс»,про визнання незаконним та скасування рішення відповідача, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Лізгольд»(далі - позивач абоПП «Лізгольд») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківськомурайоні м. Києва Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві далі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві або податковий орган), третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайкс»(далі - третя особа або ТОВ «Лайкс»), про скасування податкового повідомлення-рішенняДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 31.08.2012 року №0004642203.

Постановою Окружного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. При цьому, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.198, п. 2 ч. 1 ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи,відповідачем у період із 01 по 03 серпня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 10 серпня 2012 року складено акт № 5347/22-317/36798064 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартістьпо взаємовідносинах із третьою особою за період із 01 липня по 31 серпня 2011 року(далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 106186,00 грн., у тому числі за липень 2011 року - 47500,00 грн.; серпень 2011 року - 58686,00 грн., чим порушено п.п. 198.2, 198.3, 198.6ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки, 31 серпня 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 106186,00 грн. за основним платежем та у розмірі 26547,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Водночас висновок відповідача про заниження позивачем ПДВ ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті не підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та третьою особою, а також факті наявності у третьої особи ознак "фіктивності".

Однак, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом14.1.181. пункту14.1статті14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

Пунктом198.1.статті198 Податкового кодексу Українивстановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс Українивизначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту198.6статті198 Податкового кодексу Українине відносяться до податкового кредитусуми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними(або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченимипунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органомсуми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з датискладання податкової накладної.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт201.7статті201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту201.10 статті201 Податкового кодексу Україниє податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Матеріали справи свідчать про те, щоміж позивачем та третьою особою укладено договори з надання консультаційних послуг від 12.06.2011 року № 20 та від 12.07.2011 року № 21, за умовами яких позивач доручив, а третя особа - зобов'язалась надати позивачу спеціальні кваліфіковані консультації із фінансових, економічно-правових питань та питань управління, пов'язаних з виробничою діяльністю позивача.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів № 20 та № 21 позивачем до перевірки надано акти приймання-передачі наданих консультаційних послуг та податкові накладні.

В матеріалах справи містяться копії вказаних договорів № 20 та № 21, актів приймання-передачі наданих консультаційних послуг від 12.08.2011 року № 21 (у тексті акту зазначено договір № 20, а у назві актів - договір № 21), податкових накладних від 12.07.2011 року № 179 та від 12.08.2011 року № 136, а також банківських виписок з рахунку позивача.

Так, як вбачається з матеріалів справи та відповідачем не заперечується, між позивачем та його контрагентомбуло укладено договори №20 та №21 про надання консультативних послуг, на виконання яких між сторонами було складено акти виконаних робіт та позивачу було виписано податкові накладні.

Таким чином, колегіє суддів встановлено, факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості, що підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених договорів, актів приймання-передачі наданих консультаційних послуг, податкових накладних, банківських виписок, які свідчать, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача, на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних і був зареєстрований як платники податку на додану вартість.

Отже, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з третьою особою, які були предметом перевірки.

Твердження відповідача про те, що діяльність позивача має фіктивний характер колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди або укладання фіктивних договорів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із третьою особою носять характер недійсних правочинів, на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судова колегія звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 рокубуло звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей215і216 ЦК Українивимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 203,215,216,228 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання нікчемними укладених між позивачем та його контрагентом договорів. Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано. Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Крім того, чинним, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачено обов'язок платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятої податкової санкції, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.160,195,196,198,202,205,207,254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Лізгольд» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «Лізгольд» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайкс», про визнання незаконним та скасування рішення відповідача, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 31.08.2012 року №0004642203.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 26.05.2014 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.