Ухвала суду № 39108035, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/800/10117/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМалого науково-виробничого підприємства «Клімат»на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014у справі № 816/5812/13-аза позовомМалого науково-виробничого підприємства «Клімат»доДержавної податкової інспекції м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Мале наукове-виробниче підприємство «Клімат» звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006301502 від 26.04.2013.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Старт-Д» за період з 01.06.2012 по 31.07.2012, з 01.09.2012 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт № 1683/15.2/21040392 від 22.03.2013;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит у розмірі 27 984 грн., занижено податок на додану вартість на суму 27 984 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006301502 від 26.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 34 980 грн. (з яких: 27 984 грн. - основний платіж та 6 996 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення тим, що наданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій з ТОВ «Старт Д», та, як наслідок, правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами їх здійснення, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи зміст наданих позивачем первинних документів, попередніми судовими інстанціями встановлено, що видаткові накладні, рахунки-фактури не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення (в наявності лише підпис та печатка підприємств), що унеможливлює ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також, судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем не надано суду копій довіреностей на отримання ТМЦ від ТОВ «Старт Д» або витягу з журналу реєстрації довіреностей.

Так, надані позивачем копії товарно-транспортних накладних не містять відомостей щодо особи, яка здала вантаж до перевезення, та щодо особи, яка його одержала, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Також, товарно-транспортні накладні не містять підпису водія-експедитора та відбитку печатки МНВП «Клімат», адреси пунктів навантаження та розвантаження товару, крім того, не заповнена графа «З вантажем слідують документи», у зв'язку з чим відсутня можливість встановити зв'язок відвантаженого товару, який відображено у виписаних ТОВ «Старт Д» видаткових накладних, із товаром, перевезеним згідно товарно-транспортних накладних.

До того ж, попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач оформлював товарно-транспортні накладні на автомобілі ИЖ217-030, ИЖ2717-90 і ГАЗ державний номер ВІ0531МІ, однак, на підтвердження наявності вказаних автомобілів позивачем надано лише договір оренди автомобіля ГАЗ, державний номер ВІ0531МІ. Жодних інших доказів, які б свідчили про наявність у позивача автомобілів ИЖ2717-030, ИЖ2717-90 (свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, договорів оренди або купівлі-продажу, копії відповідних наказів по підприємству, оприбуткування як основних засобів) суду не надано.

Попередніми судовими інстанціями зазначено, що виписані контрагентом позивача податкові накладні не містять відомостей щодо особи, уповноваженої та відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (в наявності лише її підпис), що унеможливлює ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а наведені в них відомості про договір поставки, його дату та номер не відповідають реквізитам договору купівлі-продажу № 15 від 01.06.2012, на підставі якого позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Старт Д».

Суд касаційної інстанції вважає, що попередні судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання позивача на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 по справі № 804/1259/13-а, залишену без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, якою визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо проведення перевірки ТОВ «Старт Д», за результатами якої було складено акт № 7203/224/32694059 від 21.12.2012, оскільки обставини здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Старт Д» не були предметом дослідження у тій справі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції з дотриманням приписів ч.2 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України не взяв до уваги посилання позивача на висновок експертного економічного дослідження від 06.12.2013, проведеного Полтавським бюро судово-економічної експертизи та аудиту, з огляду на необґрунтованість підстав ненадання позивачем цього доказу суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій, що подані позивачем докази, в тому числі, оформлені з порушенням вимог чинного законодавства первинні документи, не є такими, що підтверджують факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та, як наслідок, не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Малого науково-виробничого підприємства «Клімат» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний