Постанова № 39105192, 13.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 травня 2014 рокусправа № 808/144/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кисеньмонтаж»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кисеньмонтаж» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кисеньмонтаж» звернулось з вищевказаним позовом до в якому, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012 № 0000292200 про визначення зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 718 596,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 121 460,00 грн. та № 0000302200 про визначення зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 388 669,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 97 167,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки викладені податковим органом в акті перевірки про допущенні порушення, зроблені з тих міркувань, що директором ТОВ «Гранд-Буд Престиж» ОСОБА_1 контрагентом позивача здійснювалися безтоварні операції, але перевіряючими не було враховано, що факт виконання робіт ТОВ «Гранд-Буд Престиж» підтверджено первинними документами: актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, рахунками-фактур.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Кисеньмонтаж» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт реальності виконання ТОВ «Гранд-Буд Престиж» робіт по договору субпідряду № 11/7 від 07.11.2010 року. Крім того вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.08.2011 року, яким визнано винним керівника ТОВ «Гранд-Буд Престиж» у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України, не встановлено обставин щодо спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гранд-Буд Престиж».

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Кисеньмонтаж» підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі з викладених у ній підстав, представник податкового органу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга н підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Кисеньмонтаж» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при правових взаємовідносинах з ТОВ «Гранд Буд Престиж» за період з 01.10.2010 по 31.03.2011, про що складено акт № 626/22-022/37276498.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1 ст. 5, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, абз.4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 3.1 ст. 3, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 718 596 грн., а саме по періодам: 2010 рік на суму 485 836 грн., І квартал 2011 року на суму 232 760 грн.;

- п. 7.4.1 та п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 388 669 грн., а саме по періодам: за листопад 2010 року на суму 303 410 грн., за грудень 2010 року на суму 85 259 грн.

В акті перевірки податковий орган з посиланням на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 у справі № 0417/1-298/2011, положення статей 202, 203, 215, 216 ЦК України прийшов до висновку, що ТОВ «Кисеньмонтаж» перераховувались кошти на адресу ТОВ «Гранд-Буд Престиж» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування та несплати податків. Також інспекція зазначила, що первинні документи, які складені між ТОВ «Кисеньмонтаж» та ТОВ «Гранд-Буд Престиж» на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та таких, що не відповідають сутності та не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції, - не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах.

03.09.2012 ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000292200, яким ТОВ «Кисеньмонтаж» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 840 056,00 грн., в т.ч. 718 596 грн. за основним платежем та 121 460 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000302200, яким ТОВ «Кисеньмонтаж» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 485 836,25 грн., в т.ч. 388 669 грн. за основним платежем та 97 167,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З матеріалів справи вбачається, що 04.06.2010 між ТОВ «Фотовольтаікс Індастріз Україна» та ТОВ «Кисеньмонтаж» укладено контракт № 1704, відповідно до умов якого ТОВ «Кисеньмонтаж» зобов'язалось здійснити монтаж та установку у відповідності до вказаного контракту обладнання та компонентів Центротерм ПВ АГ, доставлених на ділянку, в тому числі з використанням матеріалів Фотовольтаікс, у відповідності із проектною та технічною документацією, а Фотовольтаікс зобов'язався оплатити виконані роботи, згідно з додатками 1 та 2 до вказаного контракту.

07.11.2010 між ТОВ «Кисеньмонтаж» (генпідрядник) та ТОВ «Гранд Буд Престиж» (субпідрядник) укладеного договір субпідряду № 11/7, відповідно до умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання з виконання робіт по ізоляції устаткування та трубопроводів на об'єктах генпідрядника на території ВАТ «Завод напівпровідників», а генпідрядник зобов'язується створити субпідряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти їх результат та сплатити обумовлену вказаним договором ціну.

На підтвердження факту виконання субпідрядних робіт позивачем надано:

- за листопад 2010 року - довідку про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 на суму 1 015 500,00 грн., акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2010 на суму 1 015 500,00 грн., податкова накладна № 646 від 30.11.2010 на суму 1 015 500,00 грн., рахунок-фактура № 645 від 30.11.2010, довідку про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2010 на суму 804 960,00 грн., акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2010 на суму 804 960,00 грн., податкову накладну № 687 від 30.11.2010 на суму 804 960,00 грн., рахунок-фактуру № 687 від 30.11.2010;

- за грудень 2010 року - довідку про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 511 554,00 грн., акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року на суму 511 554,00 грн., податкова накладна № 1441 від 31.12.2010 на суму 511 554,00 грн., рахунок-фактура № 1441 від 31.12.2010;

- за січень 2011 року - довідку про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2011 року на суму 1 117 245,72 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2011 року на суму 1 117 245,72 грн., податкова накладна № 641 від 31.01.2011 на суму 1 117 245,72 грн., рахунок-фактура № 641 від 31.01.2011.

Також позивачем надані копії платіжних доручень про перерахування вартості виконаних робіт: № 1310 від 07.12.2010, № 1336 від 09.12.2010, № 1345 від 13.12.2010, № 1368 від 16.12.2010, № 1383 від 21.12.2010, 1403 від 24.12.2010, № 1424 від 27.12.2010, № 18 від 10.01.2011, № 40 від 11.01.2011, № 42 від 12.01.2011, № 157 від 08.02.2011, № 168 від 11.02.2011, № 212 від 25.02.2011, № 238 від 10.03.2011, № 276 від 17.03.2011.

При укладенні субпідрядного договору від ТОВ «Гранд-Буд Престиж» позивачем було отримано копію ліцензії на провадження будівельної діяльності.

Договір субпідряду та податкові накладні з боку ТОВ «Гранд-Буд Престиж» підписані директором ОСОБА_1 Інші документи, зокрема, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, рахунки-фактури взагалі підписані з боку ТОВ «Гранд-Буд Престиж» без зазначення посади та П.І.Б. особи.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином згідно вказаної норми не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Колегія суддів зазначає , що наявність у позивача податкових та видаткових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів, послуг були включені до податкового кредиту, ТОВ «Кисеньмонтаж» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Реальність надання послуг, підтверджені належним чином первинними документами: договорами, видатковими накладними; податковими накладними; актами здачі-прийняття робіт, актами прийманні-передачі послуг, виписками з особових рахунків, картками рахунків, платіжними дорученнями.

Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилання податкового органу на відсутність у ТОВ «Гранд-Буд Престиж» можливостей для надання послуг в силу відсутності основних засобів та персоналу не може свідчити про нереальність угод через те, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг та поставки товару, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за яких ресурсів (власних або залучених) надавалися послуги або здійснювалася поставка товару постачальником.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Щодо доводів податкового органу про відсутність підстав нарахування податкових зобов'язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, колегія суддів зазначає, що зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами позивача , враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 у справі № 0417/1-298/2011 встановлено, що ТОВ «Гранд-Буд Престиж» є юридичною особою створеною для прикриття незаконної діяльності організованої злочинної групи під загальним керівництвом ОСОБА_2 із здійснення діяльності з надання незаконних фінансових послуг і переведенню грошових коштів із безготівкової форми в готівкову; господарська діяльність ТОВ «Гранд-Буд Престиж» не велась, документи фінансово-господарської діяльності підписувались ОСОБА_1 за винагороду.

Судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ «Гранд-Буд Престиж» не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ними правочинів. Правовідносини між ТОВ «Гранд-Буд Престиж» та ТОВ «Кисеньмонтаж» у справі не були предметом дослідження у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у створенні фіктивних суб'єктів господарювання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про дотримання ТОВ «Кисеньмонтаж» умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кисеньмонтаж» - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кисеньмонтаж» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012 № 0000292200 про визначення зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 718 596,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 121 460,00 грн. та № 0000302200 про визначення зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 388 669,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 97 167,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кисеньмонтаж» сплачений судовий збір у розмірі 3293 грн.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 16 травня 2014 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова