Рішення № 39102069, 02.06.2014, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/1221/14-ц

2/583/520/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого - судді Ярошенко Т.О.

при секретарі Горлач В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Охтирка цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофінанс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

07 квітня 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 лютого 2014 року між ним та відповідачем було підписано договір, відповідно до якого він мав отримати кошти в сумі 159000 грн. на купівлю трактору. Договір до його підписання він не читав, але він повинен був сплатити одноразовий реєстраційний платіж в розмірі 15900 грн.00 коп. і усно йому роз'яснили, що дана сума є 10% внеском від вартості трактора, а через декілька днів він отримає трактор. Приїхавши додому, він з дружиною прочитав підписаний договір, в якому вказано, що він мусить сплачувати відповідачу власні кошти, не за одержання позики, а фактично за можливість отримати позику, яка надаватиметься не за рахунок коштів відповідача, а за рахунок коштів, отриманих від залучення до участі інших споживачів, до того ж отримання позики залежить від розміру фонду реєстру та власного розсуду відповідача. В той же час, усно він домовлявся за зовсім інші умови договору, а саме отримання кредиту на придбання трактору. Просив постановити рішення, яким застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути на його користь внесені ним кошти в сумі 15900 грн.00 коп.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав повністю та пояснив, що в бесіді під час підписання договору ні про який лізинг не йшлася мова, домовлялися придбати трактор в розстрочку та його запевнили, що в документах, які він підписує так і зазначено. Просить задовольнити його вимоги, а подальший розгляд справи проводити у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився , але надав суду заперечення, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 позивача, а справу розглядати без його участі.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 , яка є дружиною позивача, суду пояснила, що вони з чоловіком вирішили придбати трактор у розстрочку, оскільки, всієї суми в них не було. Для цього знайшли по інтернету номер телефону, зателефонувавши поїхали до м. Полтава. ОСОБА_3 не говорила, що вона представник лізингової компанії, а сказала, що є посередником і можливо в розстрочку придбати трактор, але спершу треба внести 10 % від суми вартості трактору, як перший внесок, а до кінця місяця ще сплатити 10%, а тоді можна забрати трактор. Чоловік повірив, що все, про що вона говорила буде покладено в основу договору. Не ознайомившись зі змістом з договору, чоловік підписав його, так як представник говорила, щоб швидко заплатили гроші, оскільки, каса вже закривається, а з понеділка ціни на трактори будуть дорожчати, тому, чоловік повірив і сплатив гроші, вважаючи, що це перший внесок по кредитному договору. Лише ввечері вдома, почитавши договір, виявилося, що все не так. На другий день вони поїхали до відповідача в м. Полтава, звернулися до тієї жінки і запитали чому в договорі викладено зовсім інші умови, а не ті, про які вони домовлялися, а жінка замешкалася та сказала, що викличе охорону. Вони прохали повернути кошти, але їм було відмовлено.

Враховуючи, що в судове засідання 02 червня 2014 року сторони не з'явились, маються заяви про розгляд справи у їх відсутність, за даних обставин суд вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписуючого засобу, відповідно до ст.ст. 169, 197 ЦПК України, у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, свідка, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог виходячи зі слідуючого.

Судом встановлено, що 08 лютого 2014 року між ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір №009410 фінансового лізингу. Відповідно до п.п. 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж продовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу сплатити передбачений договором перший лізинговий платіж, що передбачений також додатком №1 до договору.

Відповідно до додатку №1 вартість предмету лізингу становить 159 000 грн., відсоток платежу 50 %, сума виплат 79500 грн. , щомісячний платіж - 6 625 грн. , комісія за організацію ( 10%) 15 900 грн., комісія за передачу становить 4770 грн. , період лізингу становить 12 місяців (а. с. 23).

Відповідно до пунктів 9.1 договору фінансового лізингу №009410, лізингоодержувач під час дії цього договору, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами за умовами даного договору, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків ( що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його залишковій вартості за окремо укладеним договором купівлі - продажу.

Пунктом 9.2 вказаного договору передбачено, що набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати лізингоодержувачем всіх платежів , передбачених п. 9.1 даного договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмету лізингу.

Згідно пункту 9.3 договору вартість, за якою здійснюється придбання лізингоодержувачем предмета лізингу на підставі договору купівлі - продажу лише після закінчення строку дії даного договору, дорівнює розміру залишкової вартості предмета лізингу, зазначеної в додатку №2 до даного договору та яка дорівнює 1, 5 % від початкової вартості предмета лізингу, вказаної в додатку №2 до даного договору. Строк сплати лізингоодержувачем суми продажу предмета лізингу настає протягом 1 (одного) робочого дня з моменту укладання сторонами договору купівлі - продажу предмета лізингу, якщо інше н е буде встановлено даним договором.

Відповідно до пунктів 9.4 договору фінансового лізингу №009410, передбачено, що якщо в результаті порушення лізингоодержувачем умов даного договору або чинного законодавства України лізингоодержувач має прострочену заборгованість за лізинговими платежами, не сплатив штрафні санкції або не відшкодував збитки (якщо вони нараховані лізингодавцем) або предмет лізингу вилучено у лізингоодержувача ( чи триває процедура вилучення предмета лізингу або вирішується в судовому порядку будь - який спір між лізингодавцем до лізингоодержувача з приводу даного договору), лізингоодержувач втрачає право придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим договором, а права лізингоодержувача, вказані в пункті 9.1 цього договору, припиняються (а. с. 9-22).

Враховуючи те, що згідно п.1.3 лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувача, то суд приходить до висновку, що він є непрямим лізингом, який може бути виключно консенсуальним. (а. с. 9-22).

ОСОБА_1 08 лютого 2014 року сплатив 15900 грн. згідно квитанції (а. с. 26-27) вважаючи , що сплачує перший внесок по договору позики, однак, фактично це сплачено по даному договору 10 % комісії, про які він не домовлявся з відповідачем.

10 лютого 2014 року позивач подав письмову заяву до ТОВ «Лізингова к компанія «Автофінанс» про розірвання договору лізингу (а. с. 5-7), про що йому повідомили, що відповідно до даного договору ним було сплачено комісію за організацію в розмірі 15 900 грн. Згідно умов договору, а саме відповідно до статті 10 п. 10.11 договору у якій зазначено: «У випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу. Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.»

Договір лізингу віднесений Цивільним кодексом до різновидів договору майнового найму, але лізингові відносини в Україні регулюються спеціальним Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вивчивши договір, укладений між сторонами у справі, судом встановлено, що він не містить конкретних визначень щодо предмету договору, розміру щомісячних лізингових платежів, не вказано в кого саме лізингодавець придбає предмет договору, не визначено конкретний порядок та місце отримання лізингоодержувачем предмета договору, яким чином буде відбуватися страхування транспортного засобу.

Вище перелічені умови є обов'язковими, але в самому договорі вони відсутні.

Крім того, ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1, як одна із сторін договору фінансового лізингу є фізичною особою, то цей договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим.

Судом встановлено, що договір від 08 лютого 2014 року нотаріально не посвідчувався.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що , оскільки, договір фінансового лізингу між сторонами у справі нотаріально не був посвідчений, він у відповідності до ст.ст.220, 236 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення - 08 лютого 2014 року.

А тому, у відповідності до ст.216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки, ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" кошти в сумі 15900 грн., що підтверджується відповідними квитанціями від 08 лютого 2014 року (а.с.26-27), які визначено договором фінансового лізингу, який судом визнано нікчемним, то вони підлягають стягненню з відповідача у справі на користь позивача.

Таким чином, права ОСОБА_1, як споживача послуг з фінансового лізингу дійсно були порушені, а тому у відповідності до Закону України "Про захист прав споживачів" підлягають захисту, а позов - задоволенню.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У відповідності п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які встановлюють жорсткий обов'язок споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 19 цього ж Закону забороняється як такі, що вводять в оману, утворення пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержати компенсацію, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, які послуги вважаються фінансовими. Перелік фінансових послуг, передбачений законом, не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

З системного аналізу зазначених вимог законів вбачається, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, аналізуючи діяльність ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» вбачається наявність утворення, експлуатації, сприяння розвитку пірамідальної схеми. Так, Програма ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» формується виключно на коштах Клієнтів, без залучення коштів ОСОБА_1 Оплата товару здійснюється за кошти, внесені Клієнтами, в подальшому Клієнт, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим Клієнтам, тобто один клієнт програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому клієнту програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої схеми. Право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими клієнтами. Отже, така діяльність вводить споживача в оману.

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч.3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23 травня 2012 року (справа №6-35цс12), прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, визначено, що сплата коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, формування особою, без залучення власних коштів, групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи, є такою, що вводить споживача в оману.

Частиною першою статті 360-7 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, аналізуючи приведені докази та даючи їм оцінку, суд вважає, що в даному випадку право позивача порушено, в дійсності ОСОБА_1, який прохав продати в розстрочку трактор, вважав, що підписує договір позики чи кредитний договір, однак, діями відповідача його ввели в оману , внаслідок чого ОСОБА_1 підписав, будучи введеним в оману, договір лізингу, хоча не мав наміру укладати такий договір, що знайшло своє підтвердження в суді.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність застосувати наслідки недійсності правочину - договору №009410 від 08 лютого 2014 року , укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» та ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» на користь позивача перераховані ним кошти в сумі 15900 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України в даному випадку, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212- 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Застосувати наслідки недійсності правочину - договору №009410 від 08 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» на надання послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу трактора вартістю 159 000 грн., зазначеного в додатку №1 до договору через програму Автофінанс.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», ідентифікаційний код 38104479 на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 перераховані ним за договором №009410 від 08 лютого 2014 року 15900 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», ідентифікаційний код 38104479 на користь держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду Т.О. Ярошенко