Постанова № 39098280, 30.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 квітня 2014 року 15:35 № 2а-7463/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг"

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про

скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрспецторг”, (далі - позивач), з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000852310/0 від 28.04.2010 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 28.04.2010 р. № 0000852310/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2013 р. скасовано Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 р. та Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010 р. у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 р. № 0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. – основний платіж та 60297,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції; справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 р. та Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010 р. залишено без змін.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначене податкове повідомлення-рішення винесене на підставі помилкових висновків акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентам, до податкового кредиту.

При цьому, позивач посилається на те, що податковий кредит позивача підтверджений податковими накладними, виписаними платниками ПДВ. Також позивач стверджував про те, що всі податкові накладні відповідають нормативно встановленим вимогам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.02.2014 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва з 01.01.2007р. по 31.12.2009 року було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрспецторг” з питань дотриманням вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено Акт про результати перевірки №56/23-50/30348157 від 08.04.2010 року (далі –акт перевірки).

На підставі даного Акту, ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000852310/0 від 28.04.2010 року, яким позивачу було визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 607011грн., з яких 404674 грн. основного платежу та 202337 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2013 р. скасовано судові рішення попередніх інстанцій в частині встановлених відповідачем порушень позивачем норм підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищення товариством сум податкового кредиту на 120594,00 грн. за податковими накладними ТОВ «Катко», - з посиланням на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Катко», установчі документи, свідоцтво про реєстрацію ПДВ, бухгалтерські документи (накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки фактури, акти прийому-передач векселів, векселя, інше) якого визнані недійсними постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008 та за поясненнями директора, згідно з якими, він не мав жодного відношення до створення та діяльності вказаного товариства.

З матеріалів справи вбачається, що у період протягом серпня 2007 р. – квітня 2008 р. між позивачем та ТОВ "Катко" здійснювались господарські операції з придбання у останнього товарів шляхом їх замовлення, прийняття за накладними та оплатою отриманого.

На підтвердження отриманого від ТОВ "Катко" товарів загальною вартістю 723569,16 грн., в т.ч. ПДВ 120594,86 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т.1 а.с. 70-78) та рахунками на оплату (т.1 а.с. 88-96), що містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Катко" була оформлена на користь позивача податкові накладні на загальну суму 723569,16 грн., в т.ч. ПДВ 120594,86 грн. (т.1 а.с. 79-87), що оформлені у відповідності до вимог законодавства та містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару на загальну суму 723569,16 грн., в т.ч. ПДВ 120594,86 грн., переданого ТОВ "Катко" підтверджується в Акті перевірки, а також наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платеже (т.2 а.с. 193-219).

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Катко" був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб’єктності для здійснення господарських операцій.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов’язок контролювати звітність контрагентів на суб’єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб’єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської обл. від 12.06.2008р. по справі № 2а-532/2008, оскільки з матеріалів справи (т. 1 а.с. 59-62) вбачається, що дану постанову скасовано у відповідності до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 р., а відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.10.2010 р., справу направлено на новий розгляд.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ "Катко" не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов’язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність договорів з ТОВ "Катко", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Катко", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому законодавством.

Факт подальшої реалізації отриманого від ТОВ "Катко" товарів підтверджується витягом з регістрів бухгалтерського обліку щодо оприбуткування та реалізації товарів.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 р. № 0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. – основний платіж та 60297,00 грн. – штрафні (фінансові).

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 р. № 0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. – основний платіж та 60297,00 грн. – штрафні (фінансові).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 28.04.2010 р. №0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. – основний платіж та 60297,00 грн. – штрафні (фінансові).

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко