Ухвала суду № 39097751, 03.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19762/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Донець В.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського - Сальніцького О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_5, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернувся у суд з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та Державної казначейської служби України, в якому просив:

- визнати протиправним пункт 3 наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 15.11.2013 року №239 (по стройовій частині) щодо виключення позивача зі списків особового складу та скасувати його;

- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського поновити позивача з 15.11.2013 року на військовій посаді, не нижчій, ніж попередня його посада начальника науково-дослідного відділу - заступника начальника науково-дослідного управління, та зарахувати на всі види забезпечення;

- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського виплатити позивачу з урахуванням індексу інфляції грошову компенсацію замість речового майна, не виданого йому за час служби на офіцерських посадах до звільнення, та інше грошове і матеріальне забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.11.2013 року;

- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського зарахувати період вимушеного прогулу позивача до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, та до вислуги років в календарному обчисленні;

- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського видати повторний наказ (по стройовій частині) про виключення позивача зі списків особового складу після проведення з ним усіх розрахунків;

- зобов'язати Державну казначейську служби України списати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 11000,00 грн. на користь позивача у відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського грошову компенсацію в розмірі 6902,17 грн. У решті позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач та відповідач, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на отримання грошової компенсації замість не отриманого протягом служи речового майна в період до 11.03.2000 року та з 22.05.2008 року було порушене, а тому підлягає відновленню шляхом стягнення відповідної суми з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Відмовляючи у позові в решті вимог, місцевий суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та невідповідність чинному законодавству.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що 17.03.2009 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

23.10.2013 року позивачем на ім'я начальника центру воєнно-стратегічних досліджень подано рапорт про звільнення зі Збройних Сил України у запас за станом здоров'я.

Тимчасово виконуючим обов'язки начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського генерал-лейтенантом Тарасовим В.М. з позивачем проведено бесіду, про що складено аркуш бесіди від 24.10.2013 року. Зі змісту цього аркуша слідує, що позивач претензій до командування університету, керівництва Збройних Сил України, порядку та терміну подання до звільнення не має.

Як убачається з матеріалів справи, 04.11.2013 року позивач звернувся із рапортом до начальника центру воєнно-стратегічних досліджень, в якому йдеться про проведення йому виплати грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі йому у власність з початку проходження військової служби на посадах офіцерського складу, але не видано по теперішній час.

Згідно резолюції начальна центру воєнно-стратегічних досліджень генерал-майора Тимошенка Р.І., що міститься на вказаному рапорті, позивачу було повідомлено, що право на отримання грошової компенсації він матиме після звільнення з військової служби.

Наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 15.11.2013 року №239 полковника ОСОБА_5, який перебував у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України, колишнього начальника науково-дослідного відділу (воєнно-економічного аналізу) - заступника начальника науково-дослідного управління (воєнно-економічних проблем) центру воєнно-стратегічних досліджень, звільнено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 11.11.2013 року №366 у запас на підставі пункту «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, який здав справи та посаду, з 15.11.2013 року виключено зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Святошинського районного у місті Києві військового комісаріату.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та вимогам апелянтів, колегія суддів зважає на наступне.

Зі змісту адміністративного позову слідує, що позивач оспорює правильність розрахунків з ним при звільненні та виключенні зі списків особового складу університету. Так, позивач стверджує, що всупереч вимогам статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 14 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського було протиправно відмовлено йому у виплаті грошової компенсації замість неотриманого речового майна. Відтак, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно видано наказ про виключення його зі списків особового складу без його згоди та без проведення з ним усіх розрахунків. У зв'язку із чим, вважає, що має право на поновлення на іншій військовій посаді, не нижчій, ніж попередня, до повної виплати йому грошової компенсації з урахуванням індексу інфляції, із зарахуванням періоду вимушеного прогулу до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, та до вислуги років в календарному обчисленні, а також на відшкодування завданої йому моральної шкоди як компенсації за понесені душевні страждання, що проявились у занепокоєнні і розчаруванні внаслідок свавілля посадових осіб відповідача.

Обговорюючи доводи позивача, колегія суддів зазначає, що статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII було встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них (ч. 2).

Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року №1459-III призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців). Вказаний Закон набрав чинності з 11.03.2000 року.

Отже, з часу набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» виплата грошової компенсації замість неотриманого речового майна була призупинена.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 року №328-V (набрав чинності з 01.01.2007 року) доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 9-1, пунктом 2 якої встановлювалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Приведена норма регулює порядок компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19.03.2013 року, 11.06.2013 року, 18.06.2013 року, 22.10.2013 року, 10.12.2013 року і є обов'язковою для врахування адміністративними судами в силу приписів частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на встановлені судом обставини, що позивач проходив військову службу за контрактом та ще до звільнення звертався до керівництва з метою одержання грошової компенсації замість неотриманого речового майна із відповідним рапортом, положення пункту 2 статті 9-1 поширюються на спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача про протиправність відмови у виплаті йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна є обґрунтованим.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно зауважено на тому, що в певні періоди право отримання такої грошової компенсацій було обмежене. Так, дія частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була призупинена Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000 року.

Окрім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.01.2006 року №489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007 рік.

Також, пункт 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було виключено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.01.2007 року №107-VI. Однак, указані положення цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи викладене, право військовослужбовців на отримання компенсації за неотримане речове майно, передбачене пунктом 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», було відновлене з 22.05.2008 року.

У матеріалах справи наявна довідка №167/7/441/1, надана суду представником Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського, про вартість речового майна, що підлягає видачі позивачу після 11.03.2000 року. Згідно цієї довідки позивачу належить до видачі 260 предметів на загальну суму 8625,77 грн.

Враховуючи вищевикладені висновки суду щодо дії частини 2 статті 9 та пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошова компенсація повинна бути виплачена за речове майно неотримане позивачем до 11 березня 2000 року та з 22 травня 2008 року, всього на загальну суму 6902,17 грн.

Отже, вимоги позивача про зобов'язання Національного університету оборони України імені Івана Черняховського виплатити йому з урахуванням індексу інфляції грошову компенсацію замість речового майна, неотриманого ним за час служби на офіцерських посадах до звільнення, підлягає задоволенню в частині стягнення з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського 6902,17 грн. грошової компенсації замість неотриманого речового майна. При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при обчисленні даної суми не слід враховувати індекс інфляції, оскільки відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII грошова компенсація замість речового майна не відноситься до об'єктів індексації грошових доходів населення, а також не являється складовою грошового забезпечення військовослужбовців згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яке підлягає індексації.

Обговорюючи решту вимог позивача, колегія суддів зазначає, що пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов'язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи приведені норми у контексті із обставинами справи, колегія суддів враховує, що позивачем не заперечується відповідність вимогам законодавства та правомірність виключення його зі списків особового складу університету наказом начальника від 15.11.2013 року №239 на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 11.11.2013 року №366 про звільнення його з військової служби у запас з підстав, інших, аніж неврахування при розрахунку з ним грошової компенсації за неотримане речове майно. При цьому, зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач не має наміру продовжувати службу, оскільки просить суд, зокрема, зобов'язати видати повторний наказ (по стройовій частині) про виключення його зі списків особового складу після проведення з ним усіх розрахунків.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 15.11.2013 року №239 щодо виключення позивача зі списків особового складу, оскільки судом було достатньо відновлене право позивача на належну йому виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна відповідно до пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» шляхом стягнення на його користь суми такої грошової компенсації.

Таким чином, не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити його з 15.11.2013 року на військовій посаді, не нижчій, ніж попередня його посада начальника науково-дослідного відділу - заступника начальника науково-дослідного управління, та зарахувати на всі види забезпечення, виплатити з врахуванням індексу інфляції грошове і матеріальне забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.11.2013 року, зарахувати період вимушеного прогулу до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, та до вислуги років в календарному обчисленні, видати повторний наказ (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу після проведення з ним усіх розрахунків.

Також, колегія суддів погоджується із відмовою у задоволенні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, з огляду на те, що стверджуване позивачем перебування у стані занепокоєння і розчарування не можна ототожнювати з фізичними чи моральними стражданнями у даному випадку, оскільки матеріали справи не свідчить про їх прояв.

Відтак, не доведеною є фактична наявність моральної шкоди у вигляді понесених позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 6902,17грн.

При цьому, колегія суддів не враховує покликання університету в апеляційній скарзі на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із даною вимогою, на чому наголошує перший, стверджуючи, що позивач дізнався про відмову в задоволенні виплати грошової компенсації 04.11.2013 року - за наслідками розгляду його рапорту про виплату такої. Позаяк згідно резолюції начальна центру воєнно-стратегічних досліджень генерал-майора Тимошенка Р.І., що міститься на вказаному рапорті, позивачу було повідомлено, що право на отримання грошової компенсації він матиме після звільнення з військової служби. Тобто, позивачу 04.11.2013 року не було відмовлено у виплаті грошової компенсації, і він не міг припустити порушення його прав до дня виключення зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення (без проведення виплати згаданої компенсації) згідно наказу від 15.11.2013 року №239. Відтак, саме починаючи з 15.11.2013 року слід обраховувати передбачений частиною 3 статті 99 КАС України місячний строк оскраження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду 12.12.2013 року, наведений вище строк ним не пропущено.

З огляду на все вищевикладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апелянтів.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 05 червня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М