Ухвала суду № 39090952, 05.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19915/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто просто», про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про скасування рішення № 5207-3-6/8 від 11 листопада 2013 року та зобов'язання здійснити перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» з метою застосування до підприємства адміністративно-господарського стягнення за порушення ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Зважаючи на те, що у справі відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, та з урахуванням можливості вирішення справи на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вирішила справу розглянути у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів із скаргою на дії Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві, в якій просив за порушення ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» застосувати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» штрафні санкції та стягнути їх до Державного бюджету у розмірі 1 506 000,00 грн.

Згідно з листом № 5207-3-6/8 від 11 листопада 2013 року, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів повідомила представника ОСОБА_4 про те, що у Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів України відсутні підстави для застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» адміністративно-господарського стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів з тих підстав, що відносини, які виникли між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто просто» не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки ОСОБА_4 не є споживачем в розумінні зазначеного Закону. Крім того, відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері, захист прав споживачів фінансових послуг є одними із основних завдань національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Як встановлено судом першої інстанції, 17 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто просто» укладена угода № 345367, предметом якої є надання послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу, за рахунок об'єднання грошових коштів учасників, в рамках створеної відповідачем системи продажу автомобілів «Авто Так».

За змістом додатку № 1 до угоди № 345367 від 17 грудня 2010 року, ОСОБА_4 вніс на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» плату за послуги, пов'язані зі вступом до системи «Авто Так» у розмірі 5 421,60 грн.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 22ц-774/8214/13 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» про визнання недійсною угоди та стягнення суми, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» на користь ОСОБА_4 суму 5 421,60 грн., сплачених за угодою № 345367 від 17 грудня 2010 року.

Під час розгляду справи № 22ц-774/8214/13 апеляційний суд дійшов висновку про відсутність згоди сторін за істотною умовою угоди № 345367 відносно строку виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто просто» своїх зобов'язань щодо надання позивачу автомобіля, тому зазначений договір є неукладеним та таким, що не породжує прав та обов'язків сторін, тому з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» на користь ОСОБА_4, у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню безпідставно набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто просто» грошові кошти у розмірі 5 421,60 грн.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за: відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; створення перешкод службовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема, перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.

Відповідно до п.п. 1, 2 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України № 465/2011 від 13 квітня 2011 року, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр).

Держспоживінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Згідно з п. 4 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Держспоживінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів; 2) здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням законодавства про рекламу; 3) здійснює державний ринковий нагляд у межах сфери своєї відповідальності; 4) здійснює у межах своєї компетенції державний нагляд за додержанням технічних регламентів, стандартів, норм і правил; 5) здійснює в межах своєї компетенції заходи з виробництва та розповсюдження соціальної реклами; 6) забезпечує міжнародне співробітництво у межах своїх повноважень, бере участь у роботі відповідних міжнародних організацій; 7) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України та забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними договорами з питань, що належать до відання Держспоживінспекції України; 8) представляє Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів; 9) сприяє органам місцевого самоврядування у здійсненні ними повноважень щодо захисту прав споживачів; 10) сприяє створенню необхідних умов для навчання та набуття населенням правових знань у сфері захисту прав споживачів; 11) організовує надання споживачам консультацій з питань захисту їх прав; 12) надає методичну допомогу органам виконавчої влади з питань здійснення заходів щодо реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів; 13) сприяє реалізації в Україні Керівних принципів для захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 року; 14) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Згідно з п. 1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 206 від 09 листопада 2011 року, територіальними органами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів є інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - інспекції).

Інспекції підпорядковуються Державній інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі - Держспоживінспекція).

Голови місцевих держадміністрацій координують діяльність інспекцій і сприяють їм у виконанні покладених на інспекції завдань.

Відповідно до пп. 6.1.1 п. 6.1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інспекції мають право: у сфері захисту прав споживачів: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.

Згідно з п. 6.4 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інспекції мають право: у сфері захисту прав споживачів: накладати відповідно до законодавства адміністративні стягнення та застосовувати адміністративно-господарські санкції, застосовувати фінансові санкції до суб'єктів господарювання в разі порушення ними законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення.

За змістом п. 1.4 Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 310 від 07 березня 2012 року, перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Органи з питань захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

За змістом преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; 10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»; 13) операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів; 14) банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з п. 1.2 ст. 1 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1676 від 09 жовтня 2012 року, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

У відповідності до п.п. 11.1, 11.2 ст. 11 Ліцензійних умов, державний контроль за дотриманням цих Ліцензійних умов здійснюється Нацкомфінпослуг відповідно до законодавства України.

У разі виявлення порушень при здійсненні контролю за дотриманням вимог законодавства України, яким регулюється діяльність небанківських фінансових установ, у тому числі цих Ліцензійних умов, застосовуються заходи впливу, передбачені законодавством України.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є: 1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні; 2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері; 3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг; 4) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення; 5) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; 6) координація діяльності з іншими державними органами; 7) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

За змістом ст. 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідач під час прийняття рішення № 5207-3-6/8 від 11 листопада 2013 року діяв у спосіб та в порядку, передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів», з урахуванням того, що Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів не уповноважена здійснювати державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а відтак і застосовувати заходи впливу до осіб, які порушують права та інтереси споживачів фінансових послуг, з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання позивача в апеляційній скарзі на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 225/16-9 від 14 січня 2013 року, в якому зазначено, що станом на 17 грудня 2010 року інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто просто» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Воровського, буд. 24, корпус 1, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 35509011) до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, статусу фінансової установи товариство не набувало, ліцензій на надання фінансових послуг не отримувало, жодним чином не доводить наявність підстав для зобов'язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів здійснити перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто просто» з метою застосування до підприємства адміністративно-господарського стягнення за порушення ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо прийняття рішення № 5207-3-6/8 від 11 листопада 2013 року, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії є необґрунтованими та не засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.