Постанова № 39087830, 03.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р. Справа№ 910/16244/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Пінчук - Ніколайчук Ю.В. - представник, Галков І.О. - представник

від відповідача: Мариношенко К.А. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 10.02.2014 р.

у справі № 910/16244/13 (суддя: Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 45 813,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення з відповідача на користь позивача 45 813, 38грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі № 910/16244/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задоволено повністю. На підставі рішення суду з Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" грошові кошти заборгованість у розмірі 45 160,11 грн., неустойку у сумі 538,21 грн., 3% річних у сумі 115,06 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. Відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16244/13 на 2 (два) роки до 10.02.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відстрочення виконання рішення господарського суду до 10.02.2016р.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме ст. 4, 22, 121 ГПК України, а також не враховано Постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», що призвело до прийняття незаконного рішення.

На думку апелянта відповідачем в обґрунтування вимог щодо надання відстрочки виконання рішення суду не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що даний випадок є винятковим і зазначені відповідачем обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення суду. Крім того, місцевим судом не було з'ясовано які наслідки надання відстрочки виконання рішення суду настануть для стягувача, не досліджено фінансовий стан стягувача, що є порушенням принципу змагальності та рівності сторін перед законом і судом.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що місцевим судом не було перевірена можливість виконання рішення суду у інший спосіб, зокрема, наявність майна, на яке можна звернути стягнення, а також наявність грошових коштів на поточних рахунках та реальна неспроможність виконати рішення суду на момент розгляду справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, вислухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

25.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." було укладено Договір фінансового лізингу № 1139/12/2007-R, за умовами якого позивач зобов'язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ 533702 (одна одиниця), а відповідач зобов»язався здійснювати лізингові платежі.

Відповідно до п. 2.3 Договору вартість предмета Лізингу складає суму, еквівалентну 68 515,00 умовних одиниць в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 11 419,17 у.о., представлених у гривнях України.

Пунктом 7.1. Договору сторони домовились про те, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України, та що дорівнює одному Евро за курсом відповідно до п.7.1.1. Договору.

Відповідно до п.7.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового податку за кожний період строку фінансового лізингу зазначений у Додатку № 1 до Договору.

Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України пердбачно, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Між сторонами договору було укладено Додаткову угоду № 1139/12/2007-R до Договору фінансового лізингу, якою були внесені зміни до Графіку внесення платежів.

19.06.2007р. на виконання умов Договору позивач передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000226 від 19.06.2007 та Довіреністю серії НБЛ № 614820 від 17.06.2008.

Згідно з п. 7.7. Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання предмета Лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета Лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач свого грошового зобов'язання належним чином не виконав внаслідок чого за ним утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів з 60 по 62 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 45 160,11 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 45 160,11 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі 538,21 грн.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 9.5 Договору визначено, що у випадку якщо Лізингоодержувач в установлені Договором строки не здійснить оплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець вправі вимагати виплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочення і 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а Лізигоодержувач зобов'язується її сплатити.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача щодо стягнення неустойки у розмірі 538,21 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 115,06 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія не може погодитись з висновком суду про задоволення заяви відповідача від 03.02.2014 про надання відстрочки виконання рішення суду, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка виконання судового рішення може бути задоволена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

У відповідності до п. 7.3. вказаної постанови, заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Як вбачається з клопотання б/н від 03.02.2014 Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю "Про відстрочку виконання рішення суду", боржник обгрунтовує підстави для надання відстрочки неналежним майновим станом. Крім того, відповідач вказує на тяжке фінансово-економічне становище боржника, що унеможливлює виконання судового рішення протягом короткого строку.

Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю зазначає, що в умовах економічної кризи припинилося кредитування банками фізичних та юридичних осіб, упав рівень платоспроможності, у зв'язку з чим зменшилися прибутки фірми, що не дає фінансової можливості проводити розрахунки з постачальниками товарів, робіт, послуг. Крім того, відповідач зазначає, що фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю має зобов'язання перед іншими суб'єктами господарської діяльності, що підтверджується судовими рішеннями. Заявник наголошує на тому, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, проте звертається з проханням відстрочити їх виконання для уникнення наслідків визнання відповідача банкрутом.

В підтвердження викладених обставин відповідачем надано копію консолідованої фінансової звітності незалежного аудиту.

Консолідована фінансова звітність - це фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні), тобто надає правдиву та неупереджену інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Надана фінансова звітність не містить жодного підтвердження негативного стану компанії, зменшення показників, можливості банкрутства відповідача при виконанні своїх зобов'язань перед TOB «Ласка Лізинг».

Крім того, заявником не надано доказів, які б підтверджували відсутність на його рахунках коштів, достатніх для виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/16244/13. Відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан, однак продовжує будівництво усіх своїх об'єктів та закупівлю матеріалів, продаж нерухомості обсяги якого зростають відповідно до інформації з інформаційного центру Фірми «Т.М.М.»-ТОВ, продовжує користуватися технікою переданою йому у лізинг та несплачувати за неї. Також заявник зазначає про свої зобов'язання перед іншими суб'єктами господарської діяльності.

Зазначені обставини жодним чином не стосується виконання зобов'язань саме перед TOB «Ласка Лізинг» і не повинно бути причиною відстрочки даного рішення про стягнення заборгованості Фірми «Т.М.М.» - TOB на користь TOB «Ласка Лізинг». Виконання зобов'язань перед іншими суб'єктами господарської діяльності має переважне значення ніж виконання зобов'язань перед TOB «Ласка Лізинг», підтвердженням систематичного порушення виконань яких є дане судове рішення, хоча відповідач продовжує користуватися переданим йому майном.

Одночасно колегія зазначає, що місцевий суд не звернув увагу на ту обставину, що TOB «Ласка Лізинг» зазнає значних фінансових втрат через несплату заборгованості відповідачем, які можуть призвести до погіршення фінансового стану та стійкої неплатоспроможності з процедурою банкрутства TOB «Ласка Лізинг».

Скрутне фінансове становище та збитковість власного виробництва носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність заявника винятковим випадком у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення та зробили висновок що викладене свідчить про відсутність обставин, які є виключними у розумінні приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд вищенаведені вимоги не врахували, прийняли до уваги лише факти та доводи відповідача, не встановивши при цьому матеріальний інтерес позивача, що є порушенням принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України.

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити, що з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами -виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. В той же час наведені заявником підстави для розстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочки виконання судового рішення, а господарські суди попередніх інстанцій припустились хибного застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що апелянтом надані належні та допустимі докази на підтвердження своєї правої позиції, а також наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства, які дають підстави для задоволення апеляційної скарги.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню, як таке, що ґрунтуються на висновках, які не відповідають в повній мірі обставинам справи, та з помилковим застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, що є підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2014 р. у справі № 910/16244/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2014 р. по справі № 910/16244/13 в частині надання відстрочки виконання рішення на два роки до 10.02.2016р. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В задоволенні заяви Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення суду відмовити.

В іншій рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі № 910/16242/13 залишити без змін.

Стягнути з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (адреса реєстрації: 03146, м.Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, поштова адреса: 04116, м.Київ, вул. Г.Тимофеєвої, 3, код ЄДРПОУ 33104543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" ( 03150, м.Київ, вул.Димитрова, 5, корп.2, Бізнес-Центр "Реноме", код ЄДРПОУ 14073657) 913, 50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 910/16244/13 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх