Ухвала суду № 39086889, 21.05.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/5367/2012 Провадження № 22-ц/795/1077/2014 Головуючий у I інстанції -Лямзіна Н. Ю. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Бойко О.В.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю: представника ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» - Куца А.П., представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі ПАТ «ВіЕйБі Банк») просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.04.2014 року, яким в задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено, та вирішити справу по суті позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, таким, що в подальшому унеможливить задоволення грошових вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» за рахунок предмету іпотеки.

При розгляді даної справи судом не були з»ясовані всі обставини справи, не викликані в судове засідання особи, про виклик яких клопотав представник позивача і свідчення яких мали б істотне значення для справи, що призвело до неповного з»ясування обставин справи та законного її вирішення.

В скарзі апелянт зазначає, що в забезпечення належного виконання зобов»язань за кредитним договором № 257/08 від 26.08.2008 року, укладеного між ВАТ «ВіЕйБі Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк») та ОСОБА_5, було укладено іпотечний договір між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3, відповідно до якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, яке являє собою майнові права на об»єкт інвестування АДРЕСА_1, загальною площею 62,65 кв. м., будівництво якого на день укладення договору не завершено.

В подальшому відбулась зміна нумерації предмету іпотеки з НОМЕР_1 на НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та площа предмету іпотеки з 65,00 кв. м. на 65,4 кв. м. у зв»язку з чим між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 9 до Договору ФФБ, згідно з якою ОСОБА_3 надав свою згоду на внесення змін щодо інформації на предмет іпотеки без зміни самого предмету іпотеки.

Апелянт посилається на норму ст. 50 ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Вказує, що зміна предмету іпотеки протягом дії договору іпотеки є неможливою без взаємної згоди сторін. Зобов»язання за договором не виконані та дія іпотечного договору не припинена. Позивач згоди на заміну предмету іпотеки не надавав.

Крім того, відповідач всупереч вимогам положень іпотечного договору зареєстрував малолітню дитину в іпотечній квартирі АДРЕСА_1.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2013року ( а. с. 184 - 186), рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.12.2012 року, яким позов було задоволено та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29.01.2013 року, про залишення рішення першої інстанції без змін, було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено кредитний договір з цільовим призначенням проведення розрахунків за договором про участь у ФФБ виду «А» на строк до 20.08.2033 року на суму 42 787 доларів США. За вказаним договором ОСОБА_3 є майновим поручителем та у забезпечення виконання зобовязань за договором іпотеки він передав в іпотеку майнові права на квартиру АДРЕСА_1 площею 62, 56 кв. м, будівництво якої не завершено (а.с. 9, 68).

29.07.2008 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк», як управителем ФФБ виду «А» та ОСОБА_3 укладено договір на участь у ФФБ виду «А», за яким ОСОБА_3 передає управителю ФФБ виду «А» кошти у довірче управління з метою отримання у власність обєкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 у кількості вимірних одиниць 625, 60 (а.с.53).

10.02.2010 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» як управителем ФФБ виду «А» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору на участь у ФФБ, за якою змінено об»єкт інвестування: з майнових прав на квартиру НОМЕР_1 на майнові права на квартиру НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 загальною кількістю вимірних одиниць 654 (а.с. 60).

У зв»язку з тим, що ОСОБА_5 належним чином не виконувала умови кредитного договору, утворилась заборгованість в розмірі 335 163, 39 грн., а тому банк звернувся з позовом до ОСОБА_3 як майнового поручителя, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Місцевий суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки квартира, яку банк вважає предметом іпотеки за договором має інші технічні характеристики та є відмінною від квартири, отриманої у власність ОСОБА_3, тобто відмінна від предмету іпотеки.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності вказаного висновку суду фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Відповідно до приписів статті 16 Закону України '' Про іпотеку'' передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.

Обтяження об'єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Після завершення будівництва будівля ( споруда ), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

При цьому, якщо предметом іпотеки були майнові права, то інвестор стає власником квартири відповідно до умов інвестиційного договору за умови виконання умов договору, зокрема, оплати усіх необхідних за договором платежів.

При вирішенні питання про перехід до інвестора права власності на проінвестоване майно суд обґрунтовано досліджував питання, чи були виконані інвестором всі умови договору та профінансовано майно у повному обсязі, у зв'язку з чим, чи має інвестор право на отримання об'єкта інвестування у власність.

Згідно приписів статті 23 Закону України „Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Таким чином, за положеннями статті 23 Закону України '' Про іпотеку'' передбачено збереження іпотеки на предмет іпотеки при переході прав на нього до іншої особи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

За вимогами п.3 ч.1 ст. 18 ЗУ '' Про іпотеку '' іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/ або його реєстраційні дані. Вказані умови закон визначає як істотні умови договору іпотеки. Відповідно до положень ст. 39 ЗУ '' Про іпотеку'' у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, в тому числі, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм закону, стягнення за договором іпотеки може бути проведено лише на конкретно визначене майно, зазначене в договорі; за укладеним між банком та ОСОБА_3 договором в іпотеку було передано майнові права на об'єкт інвестування - квартиру НОМЕР_1, який розташований на 11 поверсі в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 62,56 кв. м., правовстановлюючі документи ОСОБА_3 на вказану квартиру не видавались.

Після введення в експлуатацію будинку номер квартири та її основні характеристики були відкориговані, і відповідач ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,4 кв. м. (а.с. 63 т. 1 ).

Таким чином, квартира, яку позивач вважає предметом іпотеки за договором, має інші технічні характеристики та є відмінною від квартири, отриманої у власність, оскільки має інші, відмінні від предмету іпотеки, технічні характеристики.

Відомості про те, що сторони вносили в договір іпотеки відповідні зміни щодо його істотних умов, передбачені статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 19 ЗУ '' Про іпотеку'', в матеріалах справи відсутні.

Як встановлено в ході судового розгляду даної справи, ОСОБА_5 не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому було заявлено позов до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.10.2010 року на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» з відповідачів солідарно було стягнуто 419 338 грн. 52 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для звернення стягнення на квартиру, як майно, відсутні, у зв'язку з тим, що право на квартиру НОМЕР_1, як майно, майнові права на яку зазначені в договорі іпотеки, до ОСОБА_3 не перейшло.

За даних обставин апеляційний суд вважає вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що відсутні підстави для задоволення вимог позову.

Посилання апелянта на те, що в судове засідання не викликані особи, про виклик яких клопотав представник позивача і свідчення яких мали б істотне значення для справи, що призвело до неповного з»ясування обставин справи та законного її вирішення, та не можливістю належним чином підготуватись до судового засідання представника позивача, не є обгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог не узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 15, ч. 1 ст. 50, п. 8 ст. 50 Закону України '' Про фінансово -кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» іпотеку'', оскільки не дано правової оцінки платіжними документам, щодо оплати саме по об»єкту, який є предметом іпотеки в будинку АДРЕСА_1, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апелянт стверджує, що при вирішенні вказаного спору суд першої інстанції безпідставно послався на наявність рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.10.2010 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в розмірі 419 338,52 грн.

Вказані твердження апелянта, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки даний позов стосуються саме предмета іпотеки, тобто майнові права на квартиру НОМЕР_1, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 65,4 кв. м. не є предметом іпотеки за будь - яким договором.

Доводи скарги про те, що суд в своєму рішенні зазначив про надання часу для внесення відповідних змін до договору іпотеки, та що відповідач всупереч вимогам положень іпотечного договору зареєстрував малолітню дитину в іпотечній квартирі НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду І інстанції перевірено в межах доводів апеляційної скарги і підстав для його скасування не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Разом з тим відповідно до приписів п.1 ч.1 статті 7 Закону України „Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Частиною 2 статті 7 Закону України „Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених п.1 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

При подачі апеляційної скарги апелянтом було сплачено 1371,00 грн. судового збору, в той час як відповідно до пп.2 п.1 ч.2 ст. 4, пп.8 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" за подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, а при поданні апеляційної скарги - в розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Тобто, в даному випадку апелянту необхідно було сплатити (1218 грн. х 0,2 розміру МЗП) х 50% ставки = 121,80 грн.

Таким чином, при подачі апеляційної скарги надлишково було сплачено 1249,20 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський Акціонерний Банк» необхідно повернути 1249 грн. 20 коп. (платіжне доручення № 361034 від 08.04.2014 року а.с. 178 т. 2) судового збору, надлишково сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, п.1 ч.1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір", апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2014 року залишити без змін.

Повернути ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 1249 грн. 20 коп. судового збору, надлишково сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: