Ухвала суду № 39086785, 04.06.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.

секретар Кусяк М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини та висновку органу опіки та піклування при Глибоцькій районній державній адміністрації Чернівецької області, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася з позовом до Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області про скасування рішення та висновку органу опіки і піклування.

Вказувала на те, що Глибоцька районна державна адміністрація, як орган опіки і піклування, надала висновок про можливість виселення її дитини з житлового приміщення гуртожитку.

Вважала, що рішення комісії з питань захисту прав дитини при Глибоцькій районній державній адміністрації № 11/1 від 30.12.2013 року та висновок органу опіки і піклування № 01.12-16 від 10.01.2014 року про можливість виселення її дитини є неправомірними, необгрунтованими, оскільки ухвалено з порушенням законодавства та при неповному з'ясуванні обставин.

№22-ц/794/885/14 Головуючий у 1 інстанції Григорчак Ю.П.

Категорія 57 Доповідач Перепелюк Л.М.

Посилалася на те, що її не було запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дитини при Глибоцькій РДА з приводу розгляду питання щодо можливості виселення її малолітнього сина, вона не знала і не могла знати про розгляд цього питання саме 30.12.2013 року. Разом з тим, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України в 2009 році ГПЛ надано дозвіл на зміну статусу гуртожитку №1 на житловий будинок, через брак коштів усі мешканці гуртожитку створили ОСББ «Лагуна ГПЛ» та беруть фінансову участь у процесі зміни статусу гуртожитку на житловий будинок.

Просила скасувати рішення комісії з питань захисту прав дитини та висновок органу опіки і піклування, якими надано висновок про можливість виселення дитини. Крім того, просила суд поновити пропущений нею десятиденний строк оскарження рішення комісії з питань захисту прав дитини та висновок органу опіки і піклування, передбачений ч. 2 ст. 19 СК України, так як він пропущений з поважних причин, оскільки про існування висновку органу опіки та піклування від 10.01.2014 року вона дізналася в судовому засіданні 18.02.2014 року.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2014 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції врахував норми матеріального права та обставини, встановлені ним на підставі досліджених доказів по справі.

В судовому засіданні встановлено, що Глибоцька районна державна адміністрація, як орган опіки і піклування, надала висновок про можливість виселення ОСОБА_2 з житлового приміщення гуртожитку №1 ГПЛ.

Відповідно до Типового Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2006р. №866 та Положення про комісію з питань захисту прав дитини при Глибоцькій райдержадміністрації, затвердженого 04 листопада 2008 року розпорядженням голови райдержадміністрації № 570, Комісія з питань захисту прав дитини (далі - комісія) є консультативно-дорадчим органом. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, Сімейним і Цивільним кодексами України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону дитинства", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", "Про освіту", "Про соціальні послуги", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю", Конвенцією ООН про права дитини, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також положенням про неї, розробленим відповідно до цього Положення. Основним завданням комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Ч.2 ст. 16 ЦПК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У даному випадку висновок та рішення, надане органом опіки та піклування, може слугувати лише доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами в порядку ст. 212 ЦПК України.

З врахуванням наведеного, суд правильно відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки не було порушено як цивільних прав та інтересів особи, яка звернулась з позовом, так і її неповнолітньої дитини.

Рішення комісії з питань захисту прав дитини при Глибоцькій районній державній адміністрації № 11/1 від 30 грудня 2013 року та висновок органу опіки і піклування № 01.12-16 від 10.01.2014 року про можливість виселення дитини носять рекомендаційний характер, тому ніяким чином не порушують права та не створюють правових наслідків для позивача та її неповнолітньої дитини.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, апелянт не надав суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий:

Судді: