Рішення № 39083984, 05.06.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.06.2014р. Справа № 905/2928/14

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», м. Миколаїв

до відповідача: Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради, м. Горлівка

про розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р.; вилучення у Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390 та передачу його позивачеві; стягнення пені в сумі 21483,84грн., штрафу в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційних витрат в сумі 17509,19грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Саміляка В.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», м. Миколаївдо до Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради, м.Горлівка про розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р.; вилучення у Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390 і передачу його позивачеві; стягнення пені в сумі 21483,84грн., штрафу в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційних витрат в сумі 17509,19грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилавться на те, що відповідно до умов укладеного договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість за укладеним договором у розмірі 580000,00грн. У зв'язку із повнотою несплатою поставленого товару позивач заявив вимогу про розірвання договору №59 від 26.07.2013р. та повернення поставленого товару. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання позивачем були нараховані штрафні санкції, а саме: пеня в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційні витрати в сумі 17509,19грн.

05 червня 2014р. позивач надав клопотання про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача лише штрафні санкції за прострочення виконання свого зобов'язання, а саме: стягнути пеню в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційні витрати в сумі 17509,19грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення вхід. №02-26/9301 від 12.05.2014р., яке було отримано відповідачем 06.05.2014р. Однак відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням представника позивача справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

Між Департаментом житлово-комунального господарства Горлівської міської ради (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (Учасник) 26 липня 2013р. був укладений договір №59 про закупівлю товарів за державні кошти.

За умовами укладеного договору учасник зобов'язується у 2013р. поставити товар, зазначений в протоколі з конкурсних торгів від 04.07.2013р. №286, а Замовник - прийняти і оплатити такий товар - автомобіль - сміттєвоз на базі шасі МАЗ 5337 або еквівалент.

Відповідно до п.1.2. договору найменування товару - сміттєвоз на базі шасі МАЗ 5337.

Згідно п.3.1. ціна договору складає 580000,00грн. у тому числі ПДВ - 96,7тис.грн. Оплата здійснюється перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок учасника на підставі рахунку-фактури, накладної, після поставки товару(п.4.1. договору).

Пунктом 6.1.1. договору встановлено, що Учасник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений товар.

Відповідно до умов п. 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Виконавець сплачує Замовнику штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у розмірі, передбаченому ст.231 Господарського кодексу України.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31.12.2013р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами усіх зобов'язань(п.1.1. договору). Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

Зазначений в договорі товар всього на загальну суму 580000,00грн. був переданий позивачем та прийнятий відповідачем за актом приймання-передачі від 30.10.2013р.

Факт передачі товару на суму 580000,00грн. відповідачеві також підтверджується видатковою накладною №Г-117639 від 30.10.2013р.

Додатковою угодою від 26.12.2013р. сторони доповнили договір пунктом 1.5. відповідно до якого право власності на товар переходить Замовнику з моменту повної оплати ціни товару згідно п.3.1. договору.

Крім того між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої Покупець взяв на себе зобов'язання погасити кредиторську заборгованість перед Учасником за поставлений товар у 2013 році за рахунок асигнувань 2014 року. Сума заборгованості складає 580000,00грн.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару позивачем на його адресу був надісланий лист від 26.02.2014р. з пропозицією розірвати договір №59 від 26.07.2013р., у зв'язку із несплатою отриманого за договором товаром.

Листом №26-984/05 від 17.03.2014р. відповідач повідомив позивача про сплату заборгованості за рахунок асигнувань 2014р..

Вимогою №258/1 від 25.03.2014р. позивач вимагав від відповідача у семиденний термін повернути предмет договору, а саме автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390.

За розрахунком позивача, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р. були нараховані штрафні санкції, а саме: пеня в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційні витрати в сумі 17509,19грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог від 05.06.2014р., відповідач - 23.04.2014р. повністю сплатив на користь позивача суму основного боргу за поставлений товар, у зв'язку із чим позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача лише штрафні санкції за прострочення виконання свого зобов'язання, а саме: стягнути пеню в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційні витрати в сумі 17509,19грн.

Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до абз.3. підпункту 4.4 п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що відповідач - Департамент житлово-комунального господарства Горлівської міської ради ще до звернення позивача до суду із позовом (28.04.2014р.) сплатив суму заборгованості за поставлений товар, а саме 23.04.2014р.

Враховуючи викладене, у зв'язку із відсутністю предмету спору про розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р. та вилучення у Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390 і передачу його позивачеві, суд дійшов висновку відмовити у задоволені позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення нарахованих позивачем пені в сумі 21483,84грн., штрафу в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційних витрат в сумі 17509,19грн. суд дійшов висновку, що дана вимога підлягає задоволенню, оскільки відповідачем порушені умови договору №59 від 26.07.213р., а саме умова щодо своєчасної оплати поставленого товару. Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 4.1. договору сторони встановили, що оплата товару здійснюється після поставки товару та відповідно до п. 4.2. договору виконання покупцем зобов'язань здійснюється в межах звітного бюджетного періоду, а в разі прострочення виконання Замовником зобов'язання - в наступному бюджетному періоді. Як вбачається із матеріалів справи відповідачем був отриманий товар 30.10.2013р., що підтверджується видатковою накладною. Звітним бюджетним періодом був саме 2013 рік, а виконання зобов'язання в наступному бюджетному періоді є виконання саме простроченого зобов'язання, що було передбачено сторонами в п. 4.2. договору. Крім того між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої відповідач взяв на себе зобов'язання погасити кредиторську заборгованість за поставлений у 2013 році товар за рахунок асигнувань 2014 року.

Отже, матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №59 від 26.07.2013р. та наявність кредиторської заборгованості.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційних витрат в сумі 17509,19грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 17509,19грн., 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 4957,81грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 21483,84грн. та штрафу в сумі 40600,00грн. на підставі умов п.7.2. договору суд зазначає наступне:

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню, а саме пеня в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

За приписами пункту 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» визначено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним. У її застосуванні господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке. Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.ст. 55, 61, 124, 129 Конституції України, пунктів 2.11, 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», ст.ст.11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 231 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», м. Миколаїв до Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради, м. Горлівка про розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р.; вилучення у Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390 і передачу його позивачеві; стягнення пені в сумі 21483,84грн., штрафу в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. та інфляційних витрат в сумі 17509,19грн., задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради (84646, м. Горлівка, пр-т Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 03364783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (54025, м. Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 113/1, код ЄДРПОУ 31764816) пеню в сумі 21483,84грн., штраф в сумі 40600,00грн., 3% річних в сумі 4957,81грн. інфляційні витрати в сумі 17509,19грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1691,02грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №59 від 26.07.2013р. та вилучення у Департаменту житлово-комунального господарства Горлівської міської ради автомобіль-сміттєвоз МАЗ-5902А2-390 і передачу його позивачеві.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.06.2014р.

Суддя С.В. Тоцький