Рішення № 39082040, 04.06.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2014 р. Справа № 902/529/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Калинівка, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке", с.Нова Пилука, Липовецький район, Вінницька область

про стягнення 49 382,41 грн. за договором № 3 від 23.07.2013 року та № 4 від 27.09.2013 року

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - свідоцтво серії НОМЕР_3 від 17.05.2012 року, паспорт серії НОМЕР_4 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.11.2005 року.

відповідача: Дмітрійчук А.А., довіреність від 19.08.2012 року, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Московським РУГУ МВС України у м.Києві,13.11.1998 року.

Інші: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 25.01.2009 року.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" про стягнення 46 924,11 грн.. з яких 32 600,00 грн. основного боргу, 8 131,18 грн. пені та 6 192,93 грн. 15 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договорів № 3 від 23.07.2013 року та № 4 від 27.09.2013 року в частині своєчасності та повноти оплати за виконані роботи по обмолоту зернових культур.

Ухвалою суду від 23.04.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/529/14 та призначено її до розгляду на 15.05.2014 року.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника відповідача та неподанням сторонами матеріалів витребуваних ухвалою суду від 23.04.2014 року, розгляд справи було відкладено до 04.06.2014 року.

30.05.2014 року позивачем подано заяву, якою він зменшив суму пені з 8 131,18 грн. до 6 082,61 грн. та збільшив суму нарахованих 15 % річних за користування коштами з 6 192,93 грн. до 6 815,52 грн..

Так як заява позивача від 30.05.2014 року про уточнення позовних вимог фактично є заявою про збільшення та зменшення розміру позовних вимог в розумінні ст.22 ГПК України та не суперечить вимогам чинного законодавства, суд розцінює її як заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення 15 % річних за користування коштами та зменшення позовних вимог в частині стягнення пені і приймає її до розгляду.

03.06.2014 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, якою останній просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань по оплаті за надані послуги з мотивів наведених у відзиві, а також надав докази (платіжне доручення № 369 від 30.05.2014 року) сплати позивачу суми основного боргу в розмірі 32 600,00 грн. після порушення провадження у справі.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без технічної фіксації судового процесу.

В засіданні суду позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача на його користь 32 600,00 грн. боргу, 2 807,16 грн. пені за договором № 4, 2 960,79 грн. - 15 % річних за користування коштами по договору № 4, 2 933,10 грн. пені за договором № 3 та 3 081,36 грн. - 15 % річних за користування чужими коштами за договором № 3, а також 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що дана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені і 15 % річних за користування коштами та є такою що не суперечить вимогам ст.22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Щодо додатково заявленої вимоги позивача про стягнення 5 000,00 грн. моральної шкоди то суд зазначає, що вона не суперечить вимогам чинного законодавства щодо захисту порушеного права та є сумісною з розглядом даного позову про стягнення боргу і штрафних санкцій в розумінні приписів ст.58 ГПК України, а тому дана вимога позивача також приймається судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

23.07.2013 року між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" (Замовник) було укладено договір № 3 про надання послуг по обмолоту зернових культур (а.с.11-13, т.1).

За умовами договору Виконавець виконує для Замовника послуги по обмолоту зернових культу на земельних ділянках Замовника загальною площею 270,1 га, а Замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та провести їх оплату; роботи виконуються зернозбиральними комбайнами (п.1.1, 1.2, 2.2 Договору).

Розділом 2 Договору сторони передбачили порядок розрахунків за надані послуги.

Так, Замовник сплачує Виконавцю вартість наданих послуг з розрахунку 340,00 грн. за 1 гектар від загальної площі та загальної суми вартості послуг за договором, аванс від 30 % до 50 % - шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця в термін не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання даного Договору. Далі Замовник сплачує Виконавцю вартість наданих послуг - за кожні обмолочені 100 гектарів площі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця в термін 10 банківських днів з моменту підписання Акту здачі-прийому виконаних робіт. Після закінчення обмолоту зернових культур Виконавець та Замовник зобов'язуються підписати остаточний Акт здачі-прийому виконаних робіт на основі балансу та провести остаточний розрахунок в термін не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання зазначеного Акту, а у випадку відмови відписати Акт здачі-приймання - з моменту закінчення робіт. Загальна вартість послуг за Договором становить 91 834,00 грн. (п.п.2.4-2.8 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем по справі, 12.08.2013 року Виконавець надав Замовнику на умовах договору № 3 про надання послуг по обмолоту зернових культур від 23.07.2013 року в період з 23.07.2013 року по 12.08.2013 року послуги з обмолоту зернових пшениці на земельній ділянці останнього загальною площею 270,1 га на загальну суму 91 834,00 грн., що стверджується обопільно підписаним сторонами актом здачі-приймання виконаних робіт (а.с.14, т.1).

Також судом встановлено, що 27.09.2013 року між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено договір № 4 про надання послуг з обмолоту зернових культур, за умовами якого Виконавець виконує для Замовника послуги по обмолоту зернових культур на земельних ділянках Замовника загальною площею 163 га, а Замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та провести їх оплату (п.п.1.1,2 2. Договору) (а.с.15-16, т.1).

Розділом 2 Договору сторони передбачили порядок розрахунків за надані послуги.

Так, Замовник сплачує Виконавцю вартість наданих послуг з розрахунку 200 грн. за 1 гектар від загальної площі та загальної суми вартості послуг за договором, аванс від 30% до 50% - шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця в термін не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання даного Договору. Далі Замовник сплачує Виконавцю вартість наданих послуг - за кожні обмолочені 100 гектарів площі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця в термін 10 банківських днів з моменту підписання Акту здачі-прийому виконаних робіт. Після закінчення обмолоту зернових культур Виконавець та Замовник зобов'язуються підписати остаточний Акт здачі-прийому виконаних робіт на основі балансу та провести остаточний розрахунок в термін не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання зазначеного Акту, а у випадку відмови відписати Акт здачі-приймання - з моменту закінчення робіт. Загальна вартість послуг за Договором становить 32 600 грн. (п.п.2.4-2.8 Договору).

В засіданні суду встановлено, що 10.10.2013 року позивач надав відповідачу на умовах договору № 4 про надання послуг з обмолоту зернових від 27.09.2013 року послуги по обмолоту соняшнику на земельних ділянках останнього загальною площею 163 га вартістю 200 грн. за один га та на загальну суму 32 600,00 грн., що підтверджується обопільнопідписаним сторонами актом приймання - здачі виконаних робіт (а.с.17, т.1).

Таким чином, позивач надав відповідачу послуги з обмолоту зернових культур на землях першого на умовах договорів № 3 від 23.07.2013 року та № 4 від 27.09.2013 року на загальну суму 124 434,00 грн. (91 834,00 + 32 600,00).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, останній після підписання актів здачі-приймання виконаних робіт від 12.08.2013 року та від 10.10.2013 року сплатив позивачу лише 91 834,00 грн., з яких 30 000,00 грн. сплачено 24.10.2013 року, 10 000,00 грн. - 05.11.2013 року та 51 834,00 грн. - 27.12.2013 року.

Отже, станом на день звернення позивача з позовом до суду борг відповідача перед позивачем за отримані послуги з обмолоту зернових на умовах Договорів № 3 та № 4 складає 32 600,00 грн.

Водночас судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 369 від 30.05.2014 року відповідачем здійснено перерахування на рахунок позивача 32 600,00 грн., тобто після порушення провадження у справі (а.с.39, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 32 600,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 933,10 грн. пені за період з 23.08.2013 року по 26.12.2013 року по договору № 3 від 23.07.2013 року , 2 807,10 грн. пені за період з 21.10.2013 року по 29.05.2014 року по договору № 4 від 27.09.2013 року ; 3 081,36 грн. - 15 % річних за користування коштами за період з 23.08.2013 року по 26.12.2013 року по договору № 3 від 23.07.2013 року та 2 960,79 грн. - 15 % річних за користування коштами за період з 21.10.2013 року по 29.05.2014 року по договору № 4 від 27.09.2013 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 4.1. Договорів № 3 та № 4 сторони домовились, що в разі порушення строків виконання п.п. 2.2,2.4,3.1.1,3.2.,3.2.2,3.2.5 та п. 3.2.6 Договору Замовник має сплатити пеню в розмірі потрійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки.

Проте слід зазначити, що відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Своєю заявою від 04.06.2014 року позивач розрахунок пені за договорами № 3 та № 4 привів у відповідність до норм чинного законодавства - обчислив пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договорів № 3 та № 4 в них не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пені протягом шести місяців починаючи з дати прострочення оплати наданих послуг з урахуванням здійснених відповідачем проплат.

Також слід зазначити, що умовами Договорів № 3 та № 4 сторони домовились, що розрахунки за надані послуги з обмолоту зернових культур відповідач повинен здійснити протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

При вивченні розрахунку пені наданого позивачем в заяві від 04.06.2014 року, судом встановлено, що позивачем не враховано дану умову договору та здійснено розрахунок пені починаючи з першої дати прострочення по календарних дням.

За результатами перерахунку пені із врахуванням допущених позивачем помилок в періодах нарахування пені, враховуючи вимоги ч.6 ст. 232 ГК України та умови договору щодо здійснення оплати за надані послуги судом отримано наступні суми: за договором № 3 за період з 28.08.2013 року (перший день прострочки з урахуванням п.2.7 Договору) по 26.12.2013 року (день визначений позивачем в розрахунку пені) 3 099 грн. 30 коп.; за договором № 4 за період з 25.10.2013 року (перший день прострочки з урахуванням п. 2.7. Договору) по 25.04.2014 року (останній день шестимісячного строку передбаченого ч.6 ст.232 ГК України) 2 183 грн. 75 коп., а всього 5 283 грн. 05 коп.

Таким чином, в стягненні 457,21 грн. пені слід відмовити як заявленій безпідставно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з позивача 15 % річних за користування коштами слід зазначити наступне.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Водночас частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 4.1 Договорів № 3 та № 4 відповідно до яких сторони передбачили, що в разі порушення строків виконання п.п.2.2, 2.4, 3.1.1, 3.2, 3.2.2, 3.2.5 та п.3.2.6 Договору Замовник має сплатити, крім пені, 15 % річних за користування коштами від суми заборгованості за кожний день затримки.

Давши оцінку договорам № 3 від 23.07.2013 року та № 4 від 27.09.2013 року суд прийшов до висновку, що проценти, передбачені пунктом 4.1 Договорів передбачено нараховувати виключно у випадку прострочення зобов'язань відповідачем по оплаті наданих послуг, що свідчить про те що останні за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу цим ж пунктом 4.1 Договорів № 3 від 23.07.2013 року та № 4 від 27.09.2013 року сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання Замовником, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Дійшовши висновку, що проценти передбачені п.4.1 Договорів за своєю правовою природою відносяться до пені суд врахував те, що вказаний пункт Договору міститься в розділі "Відповідальність сторін", а не в розділах "Предмет договору", "Порядок розрахунків", "Обов'язки сторін" і цим пунктом фактично сторони погодили відповідальність за прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, а не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами.

З огляду на зазначене, позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 6 042,15 грн. - 15 % річних за користування коштами.

Суд зазначає, що при відмові в стягненні 15 % річних було враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 року у справі № 3-132 гс11 та від 24.12.2013 року у справі № 3-37гс13, які згідно приписів ст.11128 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Розглянувши в засіданні суду вимогу позивача про стягнення з 5 000,00 грн. моральної шкоди, заслухавши пояснення позивача щодо заявленого, суд прийшов до висновку, що в її задоволені слід відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода завдана юридичній особі полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди, суди дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків до часу звернення позивача з позовом до суду та у відповідно до умов Договорів № 3 та № 4 (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу та часткової відмови в стягненні пені та відмови в стягненні 15 % річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 73,00 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову при розгляді справи в суді визначена в сумі 49 382 грн. 41 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), розмір сплаченого судового збору повинен становити 1 827,00 грн., а сплачено 1 900 грн. (платіжне доручення № QS21534036 від 22.04.2014 року).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

04.06.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке", вул.Чапаєва, 1, с.Нова Пилука, Липовецький район, Вінницька область, 22512 (ідентифікаційний код - 36522672) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 5 283 грн. 05 коп. - пені, 1 401 грн. 56 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Провадження у справі № 902/529/14 в частині вимоги про стягнення 32 600 грн. 00 коп. основного боргу припинити згідно п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. В стягненні 457 грн. 21 коп. пені, 6 042 грн. 15 коп. - 15 % річних за користування коштами та 5 000 грн. 00 коп. моральної шкоди відмовити.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 73 грн. 00 коп., сплачений згідно платіжного доручення № QS21534036 від 22.04.2014 року.

7. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судового збору в розмірі 73 грн. 00 коп., сплаченого згідно платіжного доручення №QS21534036 від 22.04.2014 року. Оригінал платіжного доручення №QS21534036 від 22.04.2014 року знаходиться в матеріалах справи 902/529/14 (а.с.7, т.1).

Повне рішення складено 05 червня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.