Постанова № 39079207, 02.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2014 року № 813/3238/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Станкевича А.О.,

представника відповідача Петришина Р.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Ві.Ес.» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді.Ві.Ес.» (надалі - ТзОВ «Ді.Ві.Ес.») звернулося 30.04.2014 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), у якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюване ним податкове повідомлення-рішення було прийняте контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є таким, що суперечить чинному законодавству України. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а відповідно, протиправним, оскільки ТзОВ «Ді.Ві.Ес.», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, не допускало та не мало наміру допустити порушень чинного податкового законодавства.

Позивач заявляє, що впродовж 2013 року ним здійснювалася часткова оплата податку на прибуток підприємств за такий рік, загалом, на суму 32 000 грн. У зв'язку з чим, вважаючи такі платежі авансовими внесками з податку на прибуток у розумінні норм Податкового кодексу України, при поданні декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік (подана в електронному вигляді 27.02.2014 року) відобразив такі платежі в графі 13 «зменшення нарахованої суми податку».

Однак, згодом, з'ясувавши неможливість зарахування таких сум до авансових внесків, позивач, керуючись приписами п.50.1 Податкового кодексу України, 04.04.2014 року подав уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2013 рік, якою було внесено виправлення (зокрема, в рядки 13, 14). У результаті таких виправлень позивач усунув помилково відображене зменшення нарахованої суми податку за рахунок авансових платежів. Окрім того, 23.04.2013 року позивачем було подано чергову уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2013 рік, якою було внесено виправлення (зокрема, в рядки 06.1, 11, 14).

У той же час, відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на прибуток позивача, складено акт від 01.04.2014 року та винесено податкове повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року (збільшено податок на прибуток підприємств на 32 000,00 грн. та накладено штраф). Зазначене рішення, на думку позивача, на час його винесення було прийнято необґрунтовано та безпідставно, а тому є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки, позивачем уже було самостійно виправлено допущені помилки в звітності з податку на прибуток підприємств за 2013 рік.

Ухвалами судді від 30.04.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог у судовому засіданні 14.05.2014 року представником відповідача було подано заперечення, в якому останнім обґрунтовано законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а його позиція полягає в наступному.

За результатами камеральної перевірки податкової звітності ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» з податку на прибуток за 2013 рік відповідачем було встановлено арифметично-логічні помилки у відповідній річній декларації. Такі помилки полягали в тому, що позивачем було невірно заповнено рядок 13 декларації та відображено зменшення нарахованої суми податку на 32 000,00 грн. Зазначені суми були розшифровані як авансові внески з податку на прибуток. Однак, як зазначає відповідач, позивач у 2013 році не був платником авансових внесків у відповідності до вимог Податкового кодексу України, оскільки його доходи за 2012 рік не перевищували 10 мільйонів гривень. Таким чином, віднесення сплачуваних у 2013 році платежів за податком на прибуток підприємств до авансових внесків є неправомірним. Відповідно, неправомірним є й зазначення таких сплачених сум як суми зменшення нарахованої суми податку за 2013 рік, що в результаті призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 32 000,00 грн., згідно із задекларованими позивачем даними.

Тож, відповідач стверджує, що ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» допустило порушення податкового законодавства, у зв'язку з чим, відповідачем, згідно із приписами Податкового кодексу України, було винесено спірне податкове повідомлення-рішення. Таке рішення відповідач вважає прийнятим у відповідності до чинного законодавства України і підстав для визнання його протиправним і скасування не вбачає.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просив позов задовольнити й визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року.

Представник відповідача проти позову заперечив, наголосив на правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року, вважає свої дії правомірними, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, просив у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.02.2014 року ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» було подано до податкового органу звітну податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік з додатками (в електронному вигляді). Така звітна декларація була прийнята податковим органом 27.02.2014 року (реєстраційний номер 9090781880).

У вказаній звітній податковій декларації позивачем було, зокрема, задекларовано податок на прибуток від діяльності в розмірі 32 000,00 грн. (рядок 11 декларації) та зменшення нарахованої суми податку на 32 000,00 грн. (рядок 13 ЗП декларації). У зв'язку з чим, податок на прибуток за звітний період (тобто 2013 рік) було визначено платником податку в розмірі 0 грн. (рядок 14 декларації).

У додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік зазначена вище сума зменшення нарахованої суми податку (32 000,00 грн.) була відображена в рядку 13.7 додатку - як сума сплаченого авансового внеску з податку на прибуток, відповідно до п.57.1 ст.57 гл.4 розд.ІІ та абз.2 п.2 підр.4 розд.ХХ Податкового кодексу України.

01 квітня 2014 року відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на прибуток ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» (податкова декларація з податку на прибуток №9090781880 від 27.02.2014 року).

За результатами проведеної камеральної перевірки відповідачем було складено акт №183/37/2210/34260197 від 01.04.2014 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Ді.Ві.Ес.»:

1)п.п.54.3.2, 57.1, 152.1, ст.ст.46, 48 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по карточці особового рахунку платника податку по платежу з податку на прибуток приватних підприємств, яка підлягає донарахуванню в сумі 32 000,00 грн.

Як зазначено в акті №183/37/2210/34260197 від 01.04.2014 року, ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» у 2013 році не було платником авансових внесків, оскільки його доходи за 2012 рік становили 7 953 599,00 грн., що не перевищує 10 мільйонів грн. А тому, позивачем було невірно заповнено рядок 13 декларації податку на прибуток за 2013 рік та безпідставно вказано 32 000,00 грн. як суми сплачених авансових внесків.

На підставі вказаного акту №183/37/2210/34260197 ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (+ 32 000,00 грн.) та штрафними санкціями (16 000,00 грн.).

Не погоджуючись із діями та рішеннями ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов.

Як встановлено судом, упродовж 2013 року позивачем було сплачено до державного бюджету 32 000,00 грн. податку на прибуток за цей же рік (2013 рік). Зазначене підтверджується, зокрема, платіжними дорученнями №4909 від 16.12.2013 року (10 000,00 грн.), №4777 від 15.11.2013 року (2 000,00 грн.), №4664 від 23.10.2013 року (5 000,00 грн.), №4643 від 18.10.2013 року (5 000,00 грн.), №4579 від 07.10.2013 року (5 000,00 грн.), №4546 від 30.09.2013 року (5 000,00 грн.). При цьому, сторони не заперечують здійснення таких платежів та їх надходження до бюджету. Однак, у сторін були протилежні оцінки природи таких платежів.

Так, подаючи 27.02.2014 року податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, позивач вважав, що такі кошти є авансовими внесками з податку на прибуток, у зв'язку із чим він відобразив їх у рядку 13 ЗП податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та в рядку 13.7 додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік. У результаті цього, позивач, визначаючи свої податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік, зменшив їх на 32 000,00 грн.

У той же час, відповідач вважає, що такі кошти (сплачені впродовж 2013 року 32 000 грн.) не можна відносити до авансових внесків та, відповідно, декларувати їх у зменшення нарахованої суми податку, що й було ним викладено в акті №183/37/2210/34260197.

Суд, взявши до уваги норми чинного законодавства України та обставини справи, погоджується із позицією відповідача виходячи з наступного.

Абзацом 4 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України визначено, що платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно із абз.8 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 10 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

Отже, для виникнення обов'язку зі сплати авансових внесків з податку на прибуток за поточний рік платник податків повинен отримати за попередній звітний рік дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, в розмірі, що перевищує 10 мільйонів гривень.

Як було встановлено в ході розгляду справи, дохід ТзОВ «Ді.Ві.Ес.», що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, за 2012 рік становив 7 953 599,00 грн. Зазначене підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2012 рік від 05.02.2013 рік, матеріалами камеральної перевірки та поясненнями сторін, які не заперечують такої обставини.

Окрім того, в силу абз.11 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України у складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік від 05.02.2013 рік, у ній позивачем не визначався розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців (а саме, у рядках 33, 34 декларації).

Також суд бере до уваги те, що відповідно до абз.4, абз.12 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, авансові внески з податку на прибуток сплачуються щомісячно протягом 12 місяців починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно. У той же час, позивач сплатив 32 000 грн. протягом вересня-грудня 2013 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у 2013 році не був платником авансових внесків з податку на прибуток підприємств, а отже, ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» не мало права відображати кошти, які ним сплачувалися на виконання майбутнього грошового зобов'язання з податку на прибуток, як суми сплачених авансових внесків у рядку 13 річної декларації з податку на прибуток та рядку 13.7 додатку ЗП до неї, оскільки це не відповідає приписам податкового законодавства та призводитиме до викривлення даних податкової звітності й заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток. Відповідно, декларація з податку на прибуток підприємства за 2013 рік з додатками, подана 27.02.2014 року ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» до органу доходів і зборів, була заповнена з помилками, які призводили до заниження податкового зобов'язання.

Суд відзначає, що згідно з п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. У відповідності до п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Пунктом 86.2 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків.

У зв'язку з чим, суд зауважує, що відповідач мав право на проведення 01.04.2014 року камеральної перевірки, а висновки, які були викладені в акті №183/37/2210/34260197 від 01.04.2014 року, відповідають дійсним обставинам справи, позаяк на той час дійсно існували порушення, допущені позивачем, які описані вище.

Водночас, суд критично оцінює прийняття 15.04.2014 року відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення та вважає, що винесення податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (+ 32 000,00 грн.) та штрафними санкціями (16 000,00 грн.) було протиправним, виходячи з наступного.

Так, п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податків (з урахуванням строків давності, визначених ст.102 Податкового кодексу України) щодо надання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, яка містить помилки, та які були виявлені платником податків самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, керуючись цією нормою та взявши до уваги помилковість своєї попередньої позиції щодо віднесення 32 000,00 грн. до авансових внесків, ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» було подано 04.04.2014 року до органу доходів і зборів в електронному вигляді уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

При цьому, суд відзначає, що позивач мав право на подання такої уточнюючої декларації і на той час були відсутні обставини, які виключають можливість подання уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій (зокрема, не проводилася ані планова, ані позапланова документальна перевірка позивача).

У даній уточнюючій декларації позивач виправив помилки у звітній декларації, а саме, виправив значення рядка 13, проставивши пробіл та у рядку 14 (податок на прибуток за звітний період) проставив 32 000,00 грн. (тобто, самостійно збільшив податкове зобов'язання з податку на прибуток у порівнянні з даними звітної декларації на 32 000,00 грн.).

Як підтверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін, така уточнююча декларація від 04.04.2014 року була прийнята контролюючим органом 04.04.2014 року (реєстраційний номер 9091290276).

Отже, станом на 04.04.2014 року позивачем виправлено помилки, допущені в декларації з податку на прибуток за 2013 рік, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік була визначена без врахування зменшення за рахунок авансових внесків (оскільки права на таке зменшення у позивача не було, позаяк він не був платником таких внесків). Суд також відзначає, що згідно з нормою п.54.1 Податкового кодексу України така сума грошового зобов'язання є узгодженою.

Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначає, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що норма зазначеного п.п.54.3.2 Податкового кодексу України зобов'язує контролюючий орган при визначенні суми грошових зобов'язань враховувати уточнюючі розрахунки.

Як було встановлено судом, станом на дату винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення (15.04.2014 року) позивачем уже було подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток за 2013 рік, яка прийнята податковим органом (04.04.2014 року). Отже, на момент визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань позивача й прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення, порушення, які зафіксовані в акті №183/37/2210/34260197, уже були усунуті (при цьому, саме шляхом подання уточнюючих розрахунків).

Таким чином, на переконання суду, відповідач протиправно не врахував таке самостійне виправлення позивачем даних податкової звітності, не врахував поданого позивачем уточнюючого розрахунку та, відповідно, не дотримався норми п.п.54.3.2 Податкового кодексу України, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення слід вважати протиправним.

Окрім цього, суд приймає до уваги й те, що у результаті визначення суми грошових зобов'язань контролюючим органом і прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року на платника податку (позивача) було покладено надлишковий податковий тягар. Так, як зазначено вище, 04.04.2014 року позивачем уже було узгоджене податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 32 000,00 грн. У той же час, податковим повідомленням-рішенням №0001252210 податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік було збільшене ще на +32 000,00 грн. Тобто, враховуючи грошове зобов'язання, визначене самостійно, та грошове зобов'язання, визначене контролюючим органом, грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств сумарно становить 64 000,00 грн., що не відповідає оподатковуваному доходу позивача. Фактично така ситуація свідчить про визначення для позивача обов'язку зі сплати податків у розмірі, який не відповідає приписам закону, та порушує встановлену ст.67 Конституції України норму щодо обов'язку зі сплати податків і зборів виключно в порядку і розмірах, встановлених законом.

При вирішенні цієї справи суд також вважає за необхідне застосувати положення п.п.4.1.4, 56.21 Податкового кодексу України, що встановлюють принцип правомірності рішень платника податку, який, зокрема, при суперечностях нормативно-правових актів або їх неоднозначному (множинному) трактуванні прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів передбачає необхідність прийняття рішення саме на користь платника податків.

Суд звертає увагу на те, що у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суді з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій та їх відповідності нормам і принципам чинного податкового законодавства.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що права ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» є порушеними прийняттям ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року, яке, як з'ясовано у ході розгляду справи, було прийняте без дотримання принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вбачає необхідність та підставність у прийнятті рішення про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0001252210 від 15.04.2014 року, у зв'язку з чим позовні вимоги ТзОВ «Ді.Ві.Ес.» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001252210 від 15.04.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Ві.Ес.» сплачений судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят два) грн. 70 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05 червня 2014 року.