Постанова № 39076474, 19.05.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 травня 2014 рокум. Ужгород№ 807/4532/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання - Петричкович К.І.

за участі:

представника позивача - Олійника Романа Богдановича;

представника відповідача - Борсенка Олександра Вікторовича;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщення Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Егрікалчерел Міт" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 19 травня 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 травня 2014 року.

До Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Егрікалчерел МіТ" (далі по тексту - позивач ТОВ "Егрікалчерел МіТ" або позивач), якою просить визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2013 року за № 0000102202 252/22-02/20453962/1933 (повністю) та за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932 (в частині грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 180832 грн. за основним платежем та 45208,25 грн. за штрафними санкціями).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у супереч норм чинного законодавства. Зокрема, вказано на безпідставність висновків контролюючого органу стосовно не включення позивачем до валового доходу в якості безповоротної фінансової допомоги суми заборгованості у розмірі 134545 грн. по векселю виданому ТОВ "Стара Русса", оскільки позивачем відповідний вексель було викуплено у ТОВ "Номинус" згідно з умовами договору купівлі-продажу векселів № 176А-01/09 від 02 листопада 2009 року та акту прийому-передачі векселів від 23 листопада 2009 року. Тобто має місце збіг в одній особі - позивача, як боржника (векселедавця) так і кредитора (векселедержателя), що у відповідності до статті 606 ЦК України та статті 204 частини 2 ГК України свідчить про припинення зобов'язання по такому векселю. Стосовно спірних сум валових витрат за ІV кв. 2010 року у розмірі 150949 грн. та податкового кредиту за листопад 2010 року у розмірі 30190 грн. сформованих позивачем по взаємовідносинах з ТОВ "ВСК ГЕОС", які кваліфіковані податковим органом як фіктивні, позивачем зазначено, що відповідні валові витрати та податковий кредит були сформовані в результаті реального придбання від ТОВ "ВСК ГЕОС" будівельних робіт, що підтверджується локальним кошторисом, відомістю ресурсів до локального кошторису, актом приймання виконаних будівельних робіт, договірною ціною на будівництво, податковою накладною, платіжними документами. Також вказано на протиправність висновків відповідача щодо зменшення за результатами перевірки податкового кредиту з ПДВ на суму 150764,93 грн. на тій підставі, що такі суми податкового кредиту не підтверджені оригіналами податкових накладних ТОВ "Велл", ПП "Ейр Вент", ТОВ "Теплотехніка-плюс", ТОВ "Контакт-Авто". Позивачем наголошено, що спірна сума податкового кредиту у відповідності до вимог статей 198 та 201 ПК України на момент проведення перевірки була підтверджена оригіналами податкових накладних виписаних ТОВ "Велл", ПП "Ейр Вент", ТОВ "Теплотехніка-плюс", ТОВ "Контакт-Авто" на адресу позивача. При цьому зазначено, що оскільки відповідні податкові накладні у самому акті перевірки від 04 березня 2013 року значилися як відсутні, то платник скориставшись своїм правом, передбаченим нормою статті 44 пункту 44.7 абзацу 2 ПК України, надав такі податкові накладні контролюючому органу разом із запереченнями на акт перевірки, тому контролюючий орган зобов'язаний був їх врахувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позовну заяву.

Представник відповідача під час судового розгляду позовні вимоги заперечив повністю з мотивів, викладених у запереченнях проти адміністративного позову. Надав суду наступні пояснення. Позивачем було надано ТОВ "Стара Русса" простий вексель номінальною вартістю 349545,02 грн., який на момент ліквідації ТОВ "Стара Русса" був оплачений частково, зокрема, в обліку платника станом на 01 жовтня 2010 року обліковувалася заборгованість перед ТОВ "Стара Русса" по виписаному векселю в сумі 134545 грн. Вважає, що оскільки ТОВ "Стара Русса" припинила свою діяльність 11 травня 2011 року, то залишок непогашеної кредиторської заборгованості в сумі 134545 грн. по зазначеному векселю підлягає включенню до складу доходу позивача як безповоротна фінансова допомога. Також вказано, що платник протиправно сформував собі валові витрати на суму 150949 грн. та податковий кредит на суму 30190 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "ВСК ГЕОС", оскільки відповідні правовідносини не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Вказує, що згідно акту ДПІ у Печерському районі від 20 січня 2012 року щодо неможливості проведення зустрічної перевірки ТОВ "ВСК ГЕОС" встановлено відсутність у ТОВ "ВСК ГЕОС" необхідних матеріально-технічних передумов та людських ресурсів для здійснення господарської діяльності (зокрема виконання будівельних робіт), а тому таке товариство виконати будівельні роботи на користь позивача не могло, тобто такі роботи не виконувалися. Крім того, зазначив, що позивач не має права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 150764,93 грн., оскільки такі суми податку на додану вартість на момент проведення перевірки не підтверджені оригіналами податкових накладних виданими контрагентами на адресу позивача. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що працівниками відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем 04 березня 2013 року був складений відповідний акт за № 613/22-2/10/20453962 (а.с.а.с 14-32, 152), яким зафіксовані наступні порушення: статті 5 пункту 5.1 та пункту 5.2 підпункту 5.2.1, статті 11 пункту 11.2 підпункту 11.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями; статті 14 пункту 14.1 підпункту 14.1.257, статті 135 пункту 135.5 підпункту 135.5.4 Податкового кодексу України, в наслідок чого донараховано податок на прибуток в розмірі 68682 грн., у тому числі по таким періодам: 4-й кв. 2010 року - у розмірі 37737 грн.; 2-й кв. 2011 року - у розмірі 30945 грн.; статті 7 пункту 7.4 підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року за №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), статті 198 пункту 193.3, статті 198 пункту 98.6 Податкового кодексу України, із врахуванням наявного від'ємного значення об'єкту різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, в наслідок чого донараховано ПДВ на загальну суму 183395 грн., у тому числі за такі періоди: листопад 2010 року - 30190 грн.; серпень 2011 року - 10590 грн.; вересень 2011 року - 41667 грн.; листопад 2011 року - 33333 грн.; березень 2012 року - 66073 грн.; квітень 2012 року - 1542 грн..

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем 12 березня 2013 року було прийнято: податкове повідомлення-рішення за № 0000102202 252/22-02/20453962/1933, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 68682 грн. за основним платежем та 9434 грн. за штрафними санкціями, (а.с. 33); податкове повідомлення-рішення за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 183395 грн. за основним платежем та 45849 грн. за штрафними санкціями (а.с. 34).

Відповідно до статті 2 частин 1 та 3 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі статтею 19 частиною 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційно закріплений принцип законності також міститься і у статті 21 пункті 21.1 ПК України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року, підставою для збільшення позивачеві доходу за ІІ квартал 2011 року на суму 134545 грн. є те, що платник не відніс до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги (сума частково неповернутої кредиторської заборгованість по векселю), що утворилася в результаті ліквідації 11 травня 2011 року контрагента позивача - ТОВ "Стара Русса", яке у рахунок поставлених протягом 2008 року позивачеві товарно-матеріальних цінностей отримало від останнього в якості оплати простий вексель від 30 липня 2009 року номінальною вартістю 349545,02 грн. (а.с 182).

Статтею 4 частиною 3 Закону України "Про обіг векселів в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Суд констатує, що можливість здійснення саме вексельної форми розрахунку між позивачем як покупцем товару та ТОВ "Стара Русса" як продавцем товару було передбачено домовленістю сторін, що підтверджується наявною у матеріалах справи письмовою додатковою угодою № 2 від 30 липня 2009 року до договору № 6-1123 від 23 жовтня 2008 року (а.с. 169), а факт застосування вексельної форми розрахунку між позивачем та ТОВ "Стара Русса", крім самого простого векселя серії АА № 0307986 від 30 липня 2009 року, оригінал якого був оглянутий Закарпатським окружним адміністративним судом під час судового розгляду, додатково також підтверджується актом прийому-передачі простого векселя від 30 липня 2009 року (а.с.а.с. 55, 56, 182).

Отже в силу статті 4 частини 3 Закону України "Про обіг векселів в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, з видачею позивачем векселя постачальнику ТОВ "Стара Русса" в розрахунок за придбані товарно-матеріальні цінності припинилися його зобов'язання перед ТОВ "Стара Русса" за поставлений товар, але одночасно виникли зобов'язання щодо сплати за векселем вказаної у ньому вексельної суми.

За змістом статті 205 частини 3 ГК України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Статтею 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі (ратифіковано Верховною Радою України згідно із Законом України від 06 липня 1999 року № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", дата набуття чинності для України 06 січня 2000 року) визначено, що всі положення про індосамент (статті 11 - 20) поширюються і на простий вексель.

Відповідно до статті 11 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, індосамент може бути вчинений навіть на користь трасата, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, або на користь трасанта, або на користь будь-якої іншої особи зобов'язаної за векселем.

Згідно пункту 11 абзацу 3, пункту 77 Положення про переказний і простий вексель (затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07 серпня 1937 року № 104/1341) також визначено, що індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, незалежно від того, чи акцептував він вексель чи ні, або на користь векселедавця, або на користь будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть у свою чергу індосувати вексель.

Системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що у правовідносинах, котрі виникають з обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя такого векселя та відсутність у нього правонаступників не завжди може бути підставою для припинення зобов'язань векселедавця. Особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. В той же час, векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи заборгованість навіть на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора або має місце поєднання в одній особі кредитора та боржника. Тому, навіть за умови ліквідації первісного векселедержателя, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

В даному випадку судом встановлено, що простий вексель від 30 липня 2009 р. номінальною вартість 349545,02 грн., який було надано позивачем в рахунок оплати за поставлений товар ТОВ "Стара Русса", у листопаді 2009 року був викуплений позивачем у ТОВ "Номинус" згідно умов договору купівлі-продажу векселів № 176А-01/09 від 02 листопада 2009 року та акту прийому-передачі векселів від 23 листопада 2009 року, який є додатком № 1 до договору купівлі-продажу векселів № 176А-01/09 від 02 листопада 2009 року (а.с.а.с. 57, 58).

При цьому, в результаті огляду у судовому засіданні наданого позивачем оригіналу простого векселя від 30 липня 2009 року номінальною вартість 349545,02 грн., суд констатує, що на звороті даного векселя ТОВ "Стара Русса" здійснено бланковий індосамент в розумінні статті 13 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі (а.с. 182 (на звороті)). Згідно зі статтею 14 абзацу 2 пункту 3 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Отже, в результаті викупу позивачем у фактичного векселедержателя - ТОВ "Номинус", власного простого векселя від 30 липня 2009 року відбулося поєднання в одній особі позивача як векселедавця так і векселедержателя, тому у відповідності до статті 606 ЦК України та статті 204 частини 2 ГК України зобов'язання ТОВ "Егрікалчерел МіТ" за цим векселем припинилися, що свідчить про повне погашення заборгованості за векселем та про безпідставність висновків податкового органу щодо збільшення валового доходу ТОВ "Егрікалчерел МіТ" за ІІ квартал 2011 року на суму 134545 грн..

Суд відхиляє посилання контролюючого органу на те, що у бухгалтерському обліку ТОВ "Егрікалчерел МіТ" обліковувалася заборгованість станом на момент проведення перевірки перед ТОВ "Стара Русса" по виданому векселю в сумі 134545 грн., яка не була оплачена, оскільки виходячи із суті господарських операцій та змісту досліджених у судовому засідання первинних документів вказана методологічна помилка у бухгалтерському обліку платника не призвела до порушень податкового законодавства та не може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань.

Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Посадові особи ДПІ у м. Ужгороді, які проводили перевірку позивача, зобов'язанні були під час проведення такої перевірки саме на підставі первинних документів встановити дійсні показники податкової звітності позивача. Водночас із первинних документів ТОВ "Егрікалчерел МіТ" вбачається, що грошові зобов'язання платника по векселю від 30 липня 2009 року припиненні в результаті його викупу.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом перевірки № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року, підставою для зменшення ТОВ "Егрікалчерел МіТ" валових витрат за ІV квартал 2010 року на суму 150949 грн. та податкового кредиту за листопад 2010 року на суму 30190 грн. є те, що в охоплений перевіркою період ТОВ "Егрікалчерел МіТ" мало правовідносини з ТОВ "ВСК ГЕОС" по придбанню будівельних робіт, які згідно висновків акту перевірки вчинені без наміру створення реальних правових наслідків та відповідно до статті 234 ЦК України є фіктивними.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" надано визначення первинного документу, відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 5 пункту 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинному на момент існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 5 пункту 5.2 підпункту 5.2.1 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Законодавцем акцентовано увагу що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. (статті 5 пункт 5.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

У свою чергу, відповідно до статті 1 пункту 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що був чинним на час існування спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 пунктом 7.4 підпунктом 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість", що був чинним на час існування спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до статті 7 пункту 7.4 підпункту 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість", що був чинним на час існування спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом належними та допустимими доказами встановлено, що господарська операція по придбанню позивачем у ТОВ "ВСК ГЕОС" робіт з ремонту покрівлі ГВК по вул. О.Кошового, 6 у м. Ужгород носила реальний характер. Зазначене підтверджується фактичним здійсненням відповідних ремонтних робіт на користь платника про що свідчать досліджені в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме договір підряду № 0411.2010 від 02 листопада 2010 року (а.с.а.с. 59, 60), акт приймання виконаних будівельних робіт № ГС-121103 за листопад 2010 року (а.с.а.с. 51-63), підсумкова відомість ресурсів за період листопад 2010 року (а.с.а.с. 64-67), договірна ціна на будівництво станом на 12 листопада 2010 року (а.с.а.с. 68, 69), локальний кошторис № 2-1-1 станом на 12 листопада 2010 року (а.с.а.с. 70, 71), відомість ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 (а.с.а.с. 72-74), податкова накладна № 121103 від 12 листопада 2010 року (а.с. 75), а також наявні у матеріалах справи платіжні доручення № 2 від 12 листопада 2010 року та № 113 від 09 березня 2011 року (а.с. 76).

Реальний матеріальний результат робіт ТОВ "ВСК ГЕОС" з ремонту покрівлі ГВК по вул. О.Кошового, 6 у м. Ужгород придбаних позивачем підтверджується також тим, що такі роботи були складовою загального виконання будівельних робіт ТОВ "Егрікалчерел МіТ" як генпідрядчиком по виконанню будівельних робіт на території, в адміністративних та виробничих приміщеннях ТОВ "ФЦА Україна" (замовник) за адресою м. Ужгород, вул. О.Кошового, 6 згідно умов договору будівельного підряду № 1/01-2009 від 16 січня 2009 року (а.с.а.с. 117, 118). Факт прийняття цих робіт замовником ТОВ "ФЦА Україна", що підтверджується довідкою ТОВ "ФЦА Україна" № 01/02 від 19 лютого 2014 року (а.с. 119), свідчить про реальне виконання таких робіт.

Зазначені первинні документи у своїй сукупності підтверджують факт придбання будівельних робіт, оплату їх вартості, оприбуткування, а тому суд констатує, що вказані первинні документи були оформлені в результаті фактичного здійснення господарських операцій, тому позивач у відповідності до статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинних на час виникнення спірних правовідносин, мав право на віднесення спірних сум відповідно до складу витрат та податкового кредиту.

Акт перевірки за № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року не містить посилання на докази того, що вищезазначений акт приймання виконаних будівельних робіт та інші первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними. У судовому засіданні представником відповідача такі докази також надані не були, в той час як в силу статті 71 частини 2 КАС України доведення вказаної обставини покладено на відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.

Суд відхиляє посилання контролюючого органу на ту обставину, що до перевірки не представлено безпосередньо сам договір підряду, оскільки такий договір, по-перше, у відповідності до статті 44 пункту 44.7 абзацу 2 ПК України платником було надано контролюючому органу разом із запереченнями на акт перевірки від 06 березня 2013 року (а.с.а.с. 95-98, а по-друге, такий договір підряду наявний у матеріалах справи. Згідно з умовами цього договору (пункти 1.1., 2.1.) ТОВ "ВСК ГЕОС" взяло на себе зобов'язання виконати ремонтно-будівельні роботи з поточного ремонту виробничих приміщень в м. Ужгород по вул. Кошового, 6 загальною вартістю 181138,88 грн. При цьому суд звертає увагу на те, що до перевірки було надано локальний кошторис на виконання будівельних робіт, де також визначено всі істотні умови відповідної господарської операції, що повною мірою відповідає вимогам статті 844 частини 1 ЦК України, статті 321 частини 2 ГК України згідно яких ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Стосовно посилання контролюючого органу в якості заперечення проти позову на відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, на відсутність у нього необхідної кількості основних засобів і трудових ресурсів та на допущення ТОВ "ВСК ГЕОС" порушень податкового законодавства у вигляді несвоєчасного подання та неподання податкової звітності, підписання податкової звітності відповідальною особою повноваження якої не підтверджено, суд вважає за необхідне зазначити, що дані обставини не можуть слугувати підставою для притягнення до відповідальності саме позивача та, відповідно, не можуть бути підставою для зменшення йому валових витрат та податкового кредиту за спірною господарською операцією, оскільки згідно статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", які були чинними під час виникнення спірних правовідносин, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка має індивідуальний характер та не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Більше того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що згідно акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва № 135/23-3/36756148 від 20 січня 2012 року окремі документи бухгалтерського обліку ТОВ "ВСК ГЕОС" підписані поза волею директора товариства, оскільки як вбачається із акту ДПІ у Печерському районі міста Києва № 135/23-3/36756148 від 20 січня 2012 року (а.с.а.с. 178-181) предметом такої перевірки не були первинні документи укладені саме між позивачем та ТОВ "ВСК ГЕОС". При цьому суд погоджується з доводами позивача, згідно яких зазначена обставина є підставою виключно для оспорення дійсності правочину у судовому порядку на підставі статей 203, 215 ЦК України та з тим, що спірний правочин у відповідності до статті 241 частини 1 ЦК України схвалений в результаті прийняття його до виконання.

Стосовно посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що спірна господарська операція між позивачем та ТОВ "ВСК ГЕОС" не була спрямована на реальне настання правових наслідків обумовлених відповідним правочином, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним (частина 1). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина 2). Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина 3).

З наведеної правової норми вбачається, що правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених ними можуть визнаватись недійсним виключно в судовому порядку, а контролюючий орган не має повноважень без відповідного судового рішення визнавати укладені суб'єктами господарювання договори нікчемними (недійсними в силу закону) без відповідного рішення суду.

Суд не бере до уваги посилання податкового органу у акті перевірки № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року на те, що спірний правочин є нікчемний, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, суперечить моральним засадам суспільства, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 частиною 1 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Однак акт перевірки № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року не містить жодного посилання на належні та допустимі докази вини службових осіб позивача щодо наміру порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним чи у намірі укласти правочин, що суперечить моральним засадам суспільства

Суд констатує, що відповідачем під час судового розгляду належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарської операції з придбання позивачем будівельних робіт у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як стаття 71 частина 2 КАС України обов'язок доведення цього покладає на контролюючий орган як суб'єкта владних повноважень.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати за ІV квартал 2010 року на суму 150949 грн. та податковий кредит за листопад 2010 року на суму 30190 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "ВСК ГЕОС", а протилежні висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на законі.

Також за результатами перевірки оформленої актом відповідача № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року позивачу зменшено податковий кредит на суму 140175 грн. на тій підставі, що він не підтверджений податковими накладними контрагентів-постачальників ТОВ "Велл", ПП "Ейр Вент", ТОВ "Теплотехніка-плюс".

Відповідно до статті 198 пункту 198.1 підпункту "а" ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (стаття 201 пункт 201.10 ПК України).

Згідно зі статтею 198 пунктом 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені за придбані товари та роботи у ТОВ "Велл", ПП "Ейр Вент", ТОВ "Теплотехніка-плюс" на підставі належним чином оформлених податкових накладних, досліджених у судовому засіданні, а саме податкові накладні: № 5527 від 06 вересня 2011 року, виписану ТОВ "Велл" на суму ПДВ 25000 грн. (а.с. 77); № 1 від 06 вересня 2011 року, виписану ПП "Ейр Вент" на суму ПДВ 16666,67 грн. (а.с. 80); № 5611 від 14 листопада 2011 року, виписану ТОВ "Велл" на суму ПДВ 33333,33 грн. (а.с. 78); № 2 від 02 грудня 2011року, виписану ТОВ "Теплотехніка-плюс" на суму ПДВ 1002,35 грн. (а.с.а.с. 81, 82); № 36 від 23 грудня 2011 року, виписану ТОВ "Теплотехніка-плюс" на суму ПДВ 1972,88 грн. (а.с.а.с. 83-85); № 5652 від 21 грудня 2011 року, виписану ТОВ "Велл" на суму ПДВ 62196,91 грн. (а.с. 79).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що оригінали зазначених податкових накладних були отримані позивачем саме у тих звітних податкових періодах, у яких платник сформував на підставі таких податкових накладних спірні суми податкового кредиту, що підтверджується наявними у матеріалах справи супровідними листами до податкових накладних ТОВ "Велл" від 06 вересня 2011 року, від 14 листопада 2011 року, від 21 грудня 2011 року, ПП "Ейр Вент" від 06 вересня 2011 року, ТОВ "Теплотехніка-плюс" від 02 грудня 2011 року та від 23 грудня 2011 року (а.с.а.с. 86-91) з відміткою про їх отримання представником позивача, а також довідками ТОВ "Велл" № 13/1 від 13 січня 2014 року, ПП "Ейр Вент" № 218 від 14 січня 2014 року та ТОВ "Теплотехніка-плюс" від 15 січня 2014 року (а.с.а.с. 92-94).

Суд критично оцінює посилання відповідача щодо ненадання до перевірки вищезазначених податкових накладних, оскільки відповідно до статті 44 пункту 44.6 абзацу 2 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно зі статтею 44 пунктом 44.7 абзацом 2 ПК України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Судом встановлено, що платник скористався своїм правом на надання контролюючому органу податкових накладних та інших документів, що визначені у акті перевірки № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року як відсутні та надіслав їх податковому органу у відповідності до вимог статті 44 пункту 44.6 абзацу 2 ПК України разом із запереченнями на акт перевірки від 06 березня 2013 року (а.с.а.с. 54-99). При цьому суд констатує, що поштове відправлення, яким надіслано поштою заперечення на акт перевірки від 06 березня 2013 року на адресу відповідача з відповідними додатками, згідно відмітки поштового відділення на конверті (а.с. 99) було повернуто відправнику - ТОВ "Егрікалчерел МіТ" із зазначенням причини повернення "за даною адресою не знаходиться". Однак зазначена обставина не спростовує того факту, що спірна сума податкового кредиту була підтверджена наявними у позивача оригіналами податкових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Таким чином суд вважає, що ТОВ "Егрікалчерел МіТ" правомірно сформувало податковий кредит на суму 140175 грн. на підставі податкових накладних виписаних контрагентами ТОВ "Велл", ПП "Ейр Вент", ТОВ "Теплотехніка-плюс".

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2013 року за № 0000102202 252/22-02/20453962/1933 підлягає визнанню протиправним повністю, а оскаржене податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2013 року за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932 підлягає визнанню протиправним тільки в частині податку на додану вартість у розмірі 170242 грн. за основним платежем та 42560,75 грн. за штрафними санкціями.

Водночас суд вважає, що позовні вимоги стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2013 року за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932 в іншій частині податку на додану вартість у розмірі 10590 грн. за основним платежем та штрафні санкції у розмірі 2647,50 грн. (які є також предметом оскарження у межах даного адміністративного спору) є необґрунтованими, а в їх задоволені слід відмовити з наступних підстав.

Відповідачем на сторінках 23, 24 акту перевірки № 613/22-2/10/20453962 від 04 березня 2013 року встановлено, що в серпні 2011 року ТОВ "Егрікалчерел МіТ" віднесено до складу податкового кредиту так зване "вхідне" ПДВ по контрагенту ТОВ "Контакт-Авто" в розмірі 10589,93 грн., тоді як, згідно Детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за серпень 2011 року встановлено, що ТОВ "Контакт-Авто" не включало до податкових зобов'язань суму ПДВ за вказаний період в розмірі 10589,93 грн. Крім того, в ході проведення даної документальної перевірки ТОВ "Егрікалчерел МіТ" не представлено підтверджуючого документу, що надавав би право ТОВ "Егрікалчерел МіТ" віднести до складу податкового кредиту по вказаному контрагенту за серпень 2011 року суму ПДВ в розмірі 10589,93 грн..

В даному випадку суд також констатує, що податкову накладу виписану ТОВ "Контакт-Авто" на суму ПДВ у розмірі 10589,93 грн. позивачем не було надано також суду, а тому в силу вимог статті 198 пункту 198.6 ПК України (не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) за наслідками документальної перевірки відповідачем правомірно зменшено позивачу податковий кредит за серпень 2011 року в розмірі 10589,93 грн., відповідно податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2013 р. за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932 в частині податку на додану вартість у розмірі 10590 грн. за основним платежем та штрафні санкції у розмірі 2647,50 грн. є правомірним, а позовна заява в частині цієї позовної вимоги задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 частини 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до статті 4 частини 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2013 року (позивач звернувся 25 грудня 2013 року) розмір мінімальної заробітної плати становив 1147 грн.. Відповідно до статті 4 частини 2 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. У даному випадку не більше 4588 грн.. Відповідно до статті 4 частини 3 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Відповідно до статті 94 частини 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Під час подання адміністративного позову позивачем було сплачено 458,80 грн. (1147х4х10%) - 10 відсотків розміру ставки судового збору. Розмір майнових вимог позивача становив 304156,25 грн.. Судом задоволена позовна заява в частині позовних вимог у розмірі 290918,75 грн., тобто 95,65% від заявленого розміру позовних вимог. Таким чином позивачеві слід повернути 259,22 грн. (4588-4,35%). Відповідно до статті 5 частини 1 пункту 21 Закону України "Про судовий збір", зокрема, органи доходів і зборів - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів, звільнені від сплати судового збору. А тому, на думку суду, відсутні підстави й для стягнення з відповідача решти суми судового збору.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Егрікалчерел Міт" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 12 березня 2013 року за № 0000102202 252/22-02/20453962/1933. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 12 березня 2013 року за № 0000112202 253/22-02/20453962/1932 в частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 170242 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 42560,75 грн..

Присудити з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Егрікалчерел Міт" витрати зі сплати судового збору у розмірі 458,80 грн., що сплачений відповідно до платіжного доручення за № 553 від 24 грудня 2013 року через Закарпатське відділення ПАТ "Кредобанк".

У задоволенні позовної заяви в частині решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя С.Є. Гаврилко