Ухвала суду № 39074483, 04.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/11331/13-ц 04.06.2014 04.06.2014

Провадження №22-ц/784/1376/14 Головуючий по 1-ї інстанції - Кокорєв В.В.

Категорія 27 Суддя - доповідач в апеляційній інстанції - Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

04 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Руднік Є.М.,

за участю:

- представника позивачки ОСОБА_2,

- відповідачки ОСОБА_3,

- відповідача - приватного нотаріуса - ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5,

- представника відповідача ПАТ "Державний ощадний банк України" - Стефурак Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_7

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2014 року у справі

за позовом

ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Банк), ОСОБА_3, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради, про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

23 грудня 2013 року ОСОБА_7 звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивачка вказувала, що 18 березня 2008 року її мати ОСОБА_3 у забезпечення виконання кредитного договору, на підставі нотаріально посвідченого іпотечного договору, укладеному між нею та відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Банк, передала в іпотеку Банку двокімнатну квартиру спільного заселення АДРЕСА_1, яка є у загальному користуванні з квартирами АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4.

На момент укладення іпотечного договору позивачка проживала у вказаній квартирі, як член сім'ї ОСОБА_3, та була неповнолітньою.

Між тим, згода органу опіки та піклування на укладення цього договору не була надана.

Посилаючись на те, що іпотечний договір укладено із порушенням її прав, як неповнолітньої, та її малолітніх дітей, на користування вказаною квартирою, позивачка просила визнати іпотечний договір недійсним, зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про об'єкт обтяження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7

Додатковим рішення того ж суду від 25 квітня 2014 року вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу, Банк посилався на її необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, дослідивши матеріали інвентарної справи № 14 760, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що у матері позивачки право власності на іпотечне майно на момент укладання спірного договору не виникло, тому, як вважав суд, похідні права позивачки на це майно не були порушеними.

Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами та правовідносинами, його висновками щодо них та результати вирішення справи вважає законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною цих вимог є підставою його недійсності (ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно зі ст.17 Закону України "Про охорону дитинства", станом на час виникнення спірних правовідносин, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частина 4 статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передбачає, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Таким чином, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування розпоряджатися майновими правами дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, з 1997 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з дітьми, сином ОСОБА_9, та дочками: ОСОБА_10, та позивачкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали та були прописані у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2-АДРЕСА_4, право власності на яку було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3.

20 липня 2005 року квартири за АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 на підставі окремо укладених нотаріально посвідчених договорів ОСОБА_3 були продані ОСОБА_11, який у той же день зареєстрував своє право власності. (а.с.159 - 164).

За умовами цих договорів, ОСОБА_3 разом з членами своєї сім'ї звільнили вищевказані квартири та 19 липня 2005 року, окрім сина ОСОБА_9, знялися з реєстраційного обліку (розділ 3 договорів) (а.с. 17-19, 174).

25 липня 2005 року власник квартир ОСОБА_11 видав довіреність відповідачці ОСОБА_3, якою уповноважив її користуватися та управляти його квартирою спільного заселення АДРЕСА_2-АДРЕСА_4, з правом прописки та виписки, продажу за ціною та на умовах за його розсудом. Довіреність була посвідчена нотаріально та діяла до 25 липня 2008 року (а.с.55).

На підставі цієї довіреності, 04 серпня 2005 року ОСОБА_3 разом з чоловіком та дітьми зареєструвалися у квартирі. Членами сім'ї ОСОБА_11 вони не були.

18 березня 2008 року ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором придбала у ОСОБА_11 за кредитні кошти Банку двокімнатну квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 (в загальному користуванні з квартирами АДРЕСА_2 - АДРЕСА_4 приміщення коридору, кухні та душу). Відповідно до п. 4.3 договору право власності на передане покупцю майно зберігалося за ОСОБА_11 до оплати товару. Покупець мала право до переходу до неї права власності розпоряджатися майном згідно ст. 697 ЦК України (а.с.50-51).

В абз. 4 п. 1.3 цього договору сторони стверджували, що права третіх осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей цим договором не порушуються.

За такого, позивачка ОСОБА_7 не мала майнових прав на спірну квартиру, власником якої був ОСОБА_11 та, право власності на яку за ним зберігалося.

У той же день, ОСОБА_3 у забезпечення виконання кредитного договору, на підставі нотаріально посвідченого іпотечного договору, укладеному між нею та відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Банк, передала в іпотеку Банку вказану двокімнатну квартиру спільного заселення, право власності на яку у ОСОБА_3 повинно було виникнути у майбутньому - після укладання цього іпотечного договору (а.с.44-46).

Чоловіком ОСОБА_3, ОСОБА_8 була надана згода на передачу квартири в іпотеку Банку (а.с.48).

Отже, хоча на час укладення іпотечного договору позивачка проживала в спірній квартирі, проте самостійного майнового права на цю квартиру вона не мала.

У наданих ОСОБА_3 Банку документах, які вона подавала з метою укладення іпотечного договору, не міститься інформації про наявність у неї неповнолітніх дітей, які мали б майнові права на предмет іпотеки.

29 травня 2009 року ОСОБА_7 зареєструвалася в спірній квартирі.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Із досліджених судом доказів вбачається, що позивачка на час укладення іпотечного договору не мала майнових прав на спірну квартиру, право власності на яку належало ОСОБА_11 При цьому, порушення судом норм ст. 3 Конвенції про права дитини не встановлено.

Діти позивачки народилися після укладення іпотечного договору - ІНФОРМАЦІЯ_2 донька ОСОБА_12 та ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_13, отже їх права ніяким чином не могли бути порушені на час укладення договору іпотеки.

Таким чином, у даному випадку не потрібен був дозвіл органу опіки та піклування на укладання матір'ю позивачки ОСОБА_3 іпотечного договору.

За такого, договір іпотеки укладено відповідно до вимог діючого законодавства і при його укладенні не були порушені права позивачки та її малолітніх дітей, тому підстав передбачених ч. 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору немає.

Інші позовні вимоги ОСОБА_7 є похідними, тому відсутні підстави для їх задоволення.

Встановивши зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_7 у повному обсязі.

Оскільки рішення суду першої інстанції та додаткове рішення того ж суду є законними та обґрунтованими, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни або скасування.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2014 року та додаткове рішення того ж суду від 25 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: