Постанова № 39073992, 21.05.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2014 р. Житомир справа № 806/7438/13-a

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лавренчук О.В.,

за участю секретаря - Бортнік О.Г.,

за участю представників позивача Грицика А.В.,

Макаренка І.Я., Парфенюк Т.О.,

за участю представника відповідача Самохвалова А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський молокозавод"

до Новоград-Волинської об'єднаної державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006612200 від 24.10.2013 р., №0006592200 від 24.10.2013 р. та №0006741720 від 25.10.2013 р.,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баранівський молокозавод" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому, враховуючи уточнення позовних вимог, - просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

-№0006612200 від 24.10.2013 року про сплату 138 562 грн податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції в частині 130 921,63 грн донарахованого податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції;

- №0006592200 від 24.10.2013 року про сплату 967 829 грн податку на додану вартість та 241 957 грн застосованої штрафної санкції;

- №0006741720 від 25.10.2013 року про сплату податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 6483,29 грн та штрафних санкцій в розмірі 510 грн і 3241,65 грн.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали уточнені вимоги позовної заяви у повному обсязі, просили її задовольнити.

Відповідач адміністративного позову не визнав, надав письмові заперечення на нього.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що відповідачем було здійснено виїзну планову перевірку ТОВ "Баранівський молокозавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено акт від 11.10.2013 року №683/22-00/31318317.

У ході здійснення перевірки встановлено наступні порушеня, а саме:

- п.138.2, п38.4, п.138.5, п. 138.8 cт. 138, пп.139.1.12, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 138562,00грн., у тому числі: за 3 квартал 2011 року в розмірі 16296 грн, за 4 квартал 2011 року в розмірі 19733грн, за 1 квартал 2012 року в розмірі 3471грн, за 2 квартал 2012 року в розмірі 42554грн, за 3 квартал 2012 року в розмірі 50963грн та за 4 квартал 2012 року в розмірі 5545грн;

- п.1 підр.2 р. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, ст.187, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 967829грн, у тому числі: за серпень 2011 в сумі 5520,00 грн, за січень 2012 в сумі 34886 грн, за лютий 2012 в сумі 34329 грн, за березень 2012 в сумі 53803 грн, за квітень 2012 в сумі 73516 грн, за травень 2012 в сумі 104868 грн, за червень 2012 в сумі 104585 грн, за липень 2012 в сумі 95927 грн, за серпень 2012 в сумі 122760 грн, за вересень 2012 в сумі 137571 грн, за жовтень 2012 в сумі 102822 грн, за листопад 2012 в сумі 58790 грн, за грудень 2012 в сумі 38452 грн;

- Пп.164.2.2 п.164.2 ст.164, пп. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, а саме неутримання 15% податку на доходи фізичних осіб з виплат доходів фізичним особам за реалізовану ними сільськогосподарську продукцію, в яких відсутня довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку форми №3-ДФ, в результаті чого недоутримано ПДФО в сумі 6483,29грн.».

На підставі вище вказаного акта перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0006612200 від 24.10.2013 року про сплату 138 562 грн податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції;

№0006592200 від 24.10.2013 року про сплату 967 829 грн ПДВ та 241 957 грн застосованої штрафної санкції;

№0006741720 від 25.10.2013 року про сплату податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 6483,29 грн, а також штрафних санкцій в розмірі 510 грн та 3241,65 грн.

Предметом оскарження у справі є визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення №0006612200 від 24.10.2013 року в частині 130 921,63 грн донарахованого податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції та податкових повідомлень рішень №0006592200 від 24.10.2013 року, №0006741720 від 25.10.2013 року, - в повному об"ємі.

Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати їх законним, з огляду на наступне.

Податковим органом в акті перевірки визначено реалізацію позивачем у перевіряємому періоді молока нижче собівартості (аркуш 9-10 акту перевірки, п.1), що призвело до порушення п.138.4, п.138.6, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України. З огляду на встановлені порушення ТОВ «Баранівський молокозавод» безпідставно віднесло до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів по рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток підприємства суми витрат щодо придбаного молока на загальну суму 146899 грн, доходи від яких не було визначено.

Перевіряючи узгодження такої правової позиції податкового органу з вимогами норм, які регулюють спірні правовідносини судом встановлено.

Так, приписами п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі ПК) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст.138 ПК встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст. 138 ПК).

З аналізу вказанихї норм ПК вбачається, що вони передбачають право на віднесення витрат до складу собівартості проданої продукції після застосування процедури «визнання доходів», а не їх «визначення».

Терміни «визнання доходів» та «визначення доходів», не є тотожними поняттями та несуть різне правове навантаження.

Так, «визначення доходів» - це розмір отриманих товариством коштів від певних господарських операцій, а не встановлення прибутковості чи збитковості господарської операції, як це помилково вважає відповідач.

В той же час «визнання доходів» - це процедура, яка встановлює момент у часі, коли платник податків має право віднести понесені ним витрати до складу собівартості проданої продукції.

Крім цього, порядок визнання доходів врегульовано п.137.1 ст.137 ПК, яким встановлено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Тобто, визнання доходів полягає у визначенні дати, коли понесені витрати можуть бути віднесені до складу собівартості проданої продукції, а не у встановленні факту отримання прибутку чи збитку від продажу продукції.

Як в акті перевірки так і в ході розгляду справи відповідачем не наведені доводи щодо порушення товариством ст.137 ПК, а тому суд погоджується з правомірністю включенням позивачем витрат по закупівлі молока на суму 146899,00 грн до собівартості проданої продукції та відповідно до складу валових витрат при визначенні об»єкту оподаткування податком на прибуток.

Окрім того, статтею 139 ПК України визначено вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. До даного переліку не включено обмеження щодо права на віднесення до складу валових витрат, витрати доходи від яких не визначені.

Що стосується витрат по оплаті гужового транспорту (аркуш 10 акту перевірки, п.2).

В акті перевірки (арк.10 п.2) контролюючий орган послався на порушення позивачем п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК, і як наслідок безпідставне віднесення до складу собівартості, витрати на оренду гужового транспорту фізичних осіб, без відповідно належно оформлених первинних документів на загальну суму 110 961,00 грн.

Відсутність належним чином оформлених первинних документів на думку відповідача полягає в тому, що:

- договора оренди гужового транспорту у фізичних осіб нотаріально не посвідчені сільською Радою;

- не надано документів, які б свідчили про передачу гужового транспорту орендодавцю та документів на фактичне утримання та використання гужового транспорту ТОВ «Баранівський молокозавод».

Судом встановлено, що викладені в акті перевірки висновки щодо суті та змісту договору оренди не відповідають фактичним обставинам.

Так, відповідач в акті перевірки стверджує, що в п.2.3 договору оренди вказано, що експлуатація транспортного засобу здійснюється не орендодавцем, а орендарем.

Крім цього, в п.3.1 договору оренди вказано, що витрати по утриманню транспортного засобу несе не орендар, а орендодавець.

Відповідно до ст.ст.798-799 ЦК України визначено, що предметом договору найму транспортного засобу, за участю фізичної особи, які підлягають нотаріальному посвідченню, можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Гужовий транспорт не відноситься до самохідних, а отже договір його оренди нотаріальному посвідченню не підлягає.

Тобто, враховуючи законодавче регулюювання даного питання, нотаріальне посвідчення договорів оренди гужового транспорту нормами цивільного кодексу не передбачено.

Враховуючи наведені норми та обставини справи, суд погоджується з тим, що ТОВ «Баранівський молокозавод» ніколи не укладав договорів оренди гужового транспорту, а отже і не зобов»язаний був їх нотаріально посвідчувати та відповідно складати акти приймання-передачі гужового транспорту, відсутність яких констатує відповідач.

Так, пунктом 1.1. договору оренди встановлено, що ТОВ «Баранівський молокозавод» орендує коня, в подальшому - транспортний засіб, для збирання молока в населеному пункті, де працює приймальник.

Пунктом 2.1 вказаного договору сторони домовились, що орендодавець надає в оренду транспортний засіб (тобто - коня), який він використовує для збирання молока в населення.

В додатку №1 до договору оренди (акт приймання-передачі) вказано, що предметом оренди є кінь, а не гужова повозка.

Таким чином, є цілком очевидним, що фактично предметом оренди є тварина - кінь, який сторонами узагальнююче названо «Транспортний засіб», а не гужовий транспорт, тобто повозка (пристрій).

Даний висновок узгоджується з п.1.5. ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Так, наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідні підрозділи МВС України) та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Кінь - це не пристрій, і він не підлягає реєстрації у відповідних підрозділах МВС України, а реєструється у ветеринарних службах, як свійська тварина.

А тому, положення ст.799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору найму наземного самохідного транспортного засобу за участю фізичної особи на оренду (найм) тварини (коня) або гужової повозки, - не поширюється.

Що стосується незаконності донарахування до сплати податку на прибуток підприємств та

формування податкового кредиту зі сплати ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ГИД», ПП КФ «Прометей» та ПАФ «Дрос», які на думку відповідача не підтверджені первинними документами, судом встановлено наступне.

Відповідачем знято із валових витрат понесені товариством витрати по оплаті придбаних товарів з мотивів відсутності ветеринарного свідоцтва, посвідчення якості, специфікації (пакувального листа) та товарно-транспортних документів, актів приймання-передачі товару; відсутності у видаткових накладних відмітки про транспорт, прізвищ водіїв, марки автомобіля, а також із врахуванням результатів перевірки ПАФ «Дрос».

Судом встановлено, що усі господарські операції із вище вказаними контрагентами оформлені належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Поставлений товар повністю оплачений. Укладені правочини в судовому порядку недійсними не визнані, а отже є чинними.

Наявність або відсутність товарно-транспортних документів жодним чином не впливає на податкові зобов»язання ТОВ «Баранівський молокозавод» зі сплати податку на прибуток підприємств, оскільки валові витрати товариства формувались не на їх підставі та не у зв»язку із витратами на перевезення товарів, а на підставі факту придбання товарів та у зв»язку із витратами на їх оплату. ТОВ «Баранівський молокозавод» не здійснювало перевозку придбаних товарів та не несло пов»язаних із цим витрат.

Крім цього, висновки про фіктивність укладених правочинів, оскільки останні нібито укладені без мети настання правових наслідків передбачених ними, не ґрунтуються на законі.

Саттею 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Так, у відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Норми ст.203, ст.204 та інших статтей глави 16 Цивільного кодексу України, яка передбачає недійсність правочинів, не відносяться до податкового, валютного або іншого законодавства, контроль за яким здійснює державна податкова служба, а отже контролюючий орган не вправі визнавати господарські правочини фіктивними, оскільки це виключна компетенція суду. Оскільки правочини, що укладалися ТОВ «Баранівський молокозавод» із вище вказаними контрагентами і були предметом перевірки, в установлений законом спосіб та порядку судом фіктивними не визнані, контролюючий орган не вправі застосовувати до них правові наслідки визнання таких правочинів фіктивними та обгрунтовувати даним фактом проведений перерахунок податкових зобов»язань.

Даний висновок знайшов своє підтвердження в правовій позиції висловленій Вищим адміністративним судом України в справі №К/9991/49378/12 від 19.12.2012 року.

Посилання податкового органу на наявність або відсутність на момент проведення перевірки ветеринарних свідоцтв, якісних посвідчень, упаковоних листів, сертифікатів якості жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв»язку із цим витрати до складу валових витрат. За відсутність вказаних документів може наступати лише адміністративна відповідальність посадових осіб платника податків за недотримання вимог ветеринарного чи санітарного законодавства або законодавства, що регулює питання захисту прав споживачів.

Податковим кодексом України не віднесено до компетенції податкового органу перевірки дотримання вимог ветеринарного та санітарного законодавства, законодавства про захист прав споживачів, а тому вимагання надання на перевірку вказаних документів носить протиправний характер.

Окрім того, правилами податкового та бухгалтерського обліку не передбачено обов»язок витребування, перевірки та зберігання вказаних документів товариством в цілях оподаткування.

Суд враховує те, що нормами чинного законодавства України не передбачено обов»язкову наявність у видаткових накладних, відміток про автомобілі, якими перевозився товар, марки автомобіля, прізвищ водіїв тощо, а тому доводи відповідача в цій частині не є законодавчо обгрунтованими.

Крім цього, постановою Баранівського районного суду від 20.01.2014 року в справі №273/2246/13-п встановлено факт відсутності порушень п.138.2, п138.4, п.138.5, п.138.8 ст.138, пп.139.1.12, п.139.1 ст.139 ПК України та п.1 підр.2 р. ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.187, ст.198 ПК України, як правової підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зі сплати податку на прибуток підприємств.

Так, вказані порушення податкового права відповідач розцінив як скоєння адміністративного правопорушення головним бухгалтером підприємства Парфенюк Т.О. та склав відповідний протокол. Проте вище вказаним рішенням суд встановив факт відсутності складу адміністративного правопорушення, а отже і порушення вище вказаних норм податкового кодексу.

Також судом встановлено, що висновки акта перевірки Васильковської ОДПІ від 17.02.2012 року №241/23-2/13737653 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАФ «Дрос» щодо ніби-то не підтвердження факту постачання ТОВ «Баранівський молокозавод» товару вказаним підприємством, спростовано ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 року у справі №2а/1770/3434/2012.

Що стосується правильності оформлення первинних документів бухгалтерського обліку товариства і як наслідок «юридичної дефектності», то з даного приводу слід вказати наступне.

У відповідності до ст.138 ПК, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Пункт 139 ПК передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат.

Так, згідно 139.1.9 вказаного Закону, до складу валових витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов»язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку. Тобто, - у разі їх відсутності, як таких.

Судом встановлено, що усі одержані товариством послуги були підтверджені відповідними договорами, рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними, реєстрами, обліковими книгами, оплачені згідно платіжних доручень.

При цьому в акті перевірки взагалі не йдеться посилання на жодний конкретний первинний документ бухгалтерського обліку, який на думку перевіряльників є «юридично дефектним» - його номер, дата складання, найменування документа, між ким складено, не вказано які конкретно недоліки має саме цей конкретний первинний документ бухгалтерського обліку, що є доказом необ»єктивності та упередженості перевірки, а отже і необґрунтованості та недостовірності встановлених нею результатів.

Окрім того, стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає лише загальні параметри та вимоги до первинних облікових документів та допускає певну свободу при їх складанні (оформленні), оскільки все залежить від умов укладеного договору та характеру робіт, які підлягають виконанню та послідуючому оформленню, що не взято до уваги відповідачем.

При цьому, нормами чинного законодавства не затверджено типових примірників договорів про надання послуг, закупівлю сільськогосподарської продукції, не затверджено типових актів виконаних робіт, типових звітів чи інших типових первинних документів встановленої форми, яких усі повинні дотримуватись згідно ст.179 Господарського кодексу України, а отже в цій частині суб»єкти господарювання мають певну свободу в оформленні фактичних договірних стосунків. Згідно ст.6 та ст.627 Цивільного кодексу України, визначати умови договору та порядок його виконання і фіксації (оформлення) - це право сторін.

Що стосується амортизації основних засобів.

В акті перевірки (сторінка 22-23 пункт 6) вказано, що на порушення п.138.2 ст.138, пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України, ТОВ «Баранівський молокозавод» нараховував амортизацію на основні фонди, які не приймали участі в формуванні доходу на загальну суму 27490грн.

Висновки податкового органу про порушення вище вказаних норм податкового кодексу і як наслідок незаконність включення амортизаційних відрахувань до складу витрат операційної діяльності, не ґрунтується на законі та доказах і суперечать фактичним обставинам справи.

Так, п.138.2 ст.138 ПК України передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до п.138.8., собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно пп.138.8.5., серед іншого до складу загальновиробничих витрат включаються:

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

У відповідності до пп.145.1.2. ст.145 ПК України, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.

Таким чином, єдиною підставою для не включення амортизаційних нарахувань до складу витрат операційної діяльності є наказ про виведення об»єкту з експлуатації.

В ТОВ «Баранівський молокозавод» протягом перевіряє мого періоду основні засоби з експлуатації не виводились, відповідні накази не видавались, а отже твердження відповідача про незаконність віднесення амортизаційних відрахувань до складу витрат операційної діяльності є необґрунтованим.

Що стосується законності віднесення ПДВ до спеціальної декларації та їх виплати в якості

державних компенсацій.

Незаконність включення до складу спеціальної податкової декларації сум ПДВ та виплату за рахунок них державних компенсацій товаровиробникам в розмірі 902694,00 грн відповідач вбачає в тому, що вироблена молокозаводом власна продукція (молочна сировина), яка продавалось товариством, буцім-то не є готовим продуктом, а отже суми ПДВ, отримані від її реалізації слід було включати у загальну декларацію з послідуючою сплатою до державного бюджету.

Вказані висновки податкового органу суперечать закону, а отже є необґрунтованими.

По-перше, у відповідності до п.1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, включення сум ПДВ до спеціальної декларації та виплата державних компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам за здане на переробне підприємство молоко здійснюється за рахунок сум ПДВ від продажу переробним підприємством молока або молочної сировини, які були виготовлені із зданого на переробне підприємство молока с/г товаровиробниками. Підкреслюю: молока або молочної сировини, а не готового продукту.

На виконання вимог закону ТОВ «Баранівський молокозавод» протягом перевіряємого періоду здійснювало виплату державних компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам за рахунок сум ПДВ, які були отримані товариством від реалізації власної виробленої продукції - молочної сировини, виготовленої із зданого товаровиробниками на переробне підприємство молока, та які були зараховані на спеціальний рахунок.

Заборгованості по невиплаченим сільськогосподарським товаровиробникам сумах компенсацій податковим органом не встановлено.

По-друге, вказаний вище закон, всупереч твердженням відповідача, жодним чином не визначає як правову підставу використання сум ПДВ для виплати державних компенсацій товаровиробникам, саме продаж готових продуктів.

Термін «готовий продукт», як ноу-хау податківців, суперечить терміну, який застосований в законі - «власна вироблена продукція» і його застосування відповідачем є протиправним, оскільки дані терміни несуть різне правове навантаження та не є тотожними.

Так, коментований вище Закон передбачає, що особливий порядок оподаткування податком на додану вартість із виплатою компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам стосується операцій не з постачання готових продуктів, як це помилково вважає податковий орган, а з постачання власної виробленої продукції, в тому числі молока, молочної сировини, молочних продуктів, виготовленої з поставлених молока або м'яса в живій вазі сільськогосподарськими підприємствами, іншими юридичними і фізичними особами, у тому числі фізичними особами - підприємцями, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва, як це зазначено в законі.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про молоко та молочні продукти», молочна сировина - це молоко, яке піддавалося попередній фізичній обробці (фільтрації, охолодженню), а також будь-які молочні продукти, що містять виключно складові молока (молочний жир, молочний білок, лактозу) і можуть бути використані у виробництві іншої продукції.

Як стверджується технологічною картою по переробці молока сирого та не заперечується відповідачем, ТОВ «Баранівський молокозавод» проводило постачання власної виробленої продукції - молочної сировини, тобто молока, яке піддавалось попередній фізичній обробці: механічному очищенню, фільтрації, охолодженню тощо, що повністю відповідає вимогам закону.

По-третє, КВЕД 10.51 на який посилається податковий орган, є підзаконним нормативним актом, а тому не може відміняти дію Закону, яким чітко врегульовано, що суми ПДВ, які отримані переробним підприємством від реалізації власної виробленої продукції - молока або молочної сировини, перераховуються на спеціальний рахунок та в послідуючому виплачуються у якості державних компенсацій. У випадку суперечностей чи неузгодженостей між підзаконними нормативними актами та законом, застосовуються положення останнього, як такого що має вищу юридичну силу.

Включення чи не включення товариством до довідки з ЄДРПОУ певних кодів видів економічної діяльності жодним чином не позбавляє права суб»єкта господарювання займатися і іншими видами економічної діяльності, оскільки законом таке обмеження не встановлено.

Крім того, згідно пункту 1 КВЕД-2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 року №457, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Код виду діяльності не створює прав чи обов»язків для підприємств, не спричинює жодних правових наслідків. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.

По-четверте, доводи відповідача, що у відповідності до стандарту України ДСТУ 3662-97 молоко сире охолоджене не є готовим продуктом, є абсурдом, оскільки Закон ніяким чином не пов»язує виплату компенсацій за рахунок сум ПДВ внаслідок продажу готового або неготового продукту.

По-п»яте, постановою Баранівського районного суду від 20.01.2014 року в справі №273/2246/13-п встановлено факт відсутності порушень п.1 підр.2 р. ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.187, ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов»язання зі сплати ПДВ по загальній декларації за перевіряємий період.

Так, дані порушення податкового права відповідач розцінив як скоєння адміністративного правопорушення головним бухгалтером підприємства Парфенюк Т.О. та склав відповідний протокол. Проте вище вказаним рішенням суд встановив факт відсутності складу адміністративного правопорушення, а отже і порушення вище вказаних норм податкового кодексу.

Окрім того, цим же рішенням суд встановив також факт порушення відповідачем в ході здійснення перевірки ст.86 ПК України, а також п.6.5 розділу ІІ, п.3 розділу ІУ «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», тобто, знівелювавши акт перевірки в очах закону як носій доказової інформації на підставі якого може прийматися законне та обґрунтоване рішення.

Що стосується утримання з продавців молока податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступні фактичні обставини справи.

Як стверджується п.3.5.9 акту перевірки (сторінка 65-66), в порушення пп.164.2.2. п.164.2 ст.164, пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України, при обчисленні податку на доходи фізичних осіб в перевіряємому періоді не утримано 15% податку на доходи фізичних осіб з виплат доходів фізичним особам за реалізовану ними сільськогосподарську продукцію, в яких відсутня довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку форми №3-ДФ, в результаті чого недоутримано ПДФО в сумі 6483,29 грн.

Висновки відповідача про порушення ТОВ «Баранівський молокозавод» пп.164.2.2. п.164.2 ст.164, пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України, тобто не утримано 15% податку на доходи фізичних осіб з виплат доходів фізичним особам за реалізовану ними сільськогосподарську продукцію, в яких відсутня довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку форми №3-ДФ, спростовані постановою апеляційного суду Житомирської області від 25.12.2013 року в справі №273/2163/13-п та відповідною довідкою Дубрівської сільської ради.

Так, вказаною постановою суду закрито провадження у справі щодо головного бухгалтера ТОВ «Баранівський молокозавод» Парфенюк Т.О. за ч.1 ст.163-4 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, яке податковий орган вбачав в порушенні вимог пп.164.2.2. п.164.2 ст.164, пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України, при обчисленні та сплаті ПДФО.

У відповідності до п.4 ст.72 КАС України постанова суду в справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов»язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи.

Таким чином, ТОВ «Баранівський молокозавод» обґрунтовано та правомірно не проводило утримання ПДФО з доходів фізичних осіб, які здавали молоко коров»яче, оскільки розмір їх земельних ділянок не перевищував граничних 2 га і даний факт підтверджений відповідною довідкою.

Враховуючи норми подактового законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправними та скасування податковим повідомлень рішень Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0006612200 від 24.10.2013 року в частині 130 921,63 грн донарахованого податку на прибуток та 25633 грн застосованої штрафної санкції та податкових повідомлень-рішень №0006592200 від 24.10.2013 року, №0006741720 від 25.10.2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський молокозавод" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області:

- №0006612200 від 24.10.2013 року про сплату 138 562 грн податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції в частині 130 921,63 грн донарахованого податку на прибуток та 25 633 грн застосованої штрафної санкції;

- №0006592200 від 24.10.2013 року про сплату 967 829 грн податку на додану вартість та 241 957 грн застосованої штрафної санкції;

- №0006741720 від 25.10.2013 року про сплату податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 6483,29 грн та штрафних санкцій в розмірі 510 грн і 3241,65 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський молокозавод" (код ЄДРПОУ 31318317) суму сплаченого судового збору при зверненні до суду з позовом в розмірі 458,80 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.В. Лавренчук

Повний текст постанови виготовлено: 26 травня 2014 р.