ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 802/529/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.
при секретарі: Лукашик М.О.
за участю представників сторін:
представників позивача - Ходькова І.С., Кривоноса С.П.
представників відповідача - Якименко О.В., Прокопюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товарства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група" Добробут-Сервіс" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
В лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група" Добробут-Сервіс" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0008192203 за формою "Р" та № 0008182203 за формою "В 4" від 10 січня 2014 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2014 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджується матеріалами справи.
Представники відповідача (апелянта) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів їх задовольнити.
Представники позивача заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність та просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за результатом проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" з метою перевірки достовірності нарахування суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ "Голден Україна" за листопад 2012 року, складено акт №1252/22-03/34788342 від 18 грудня 2013 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року, а саме, ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року: завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму - 17 143,00 грн.; занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 97316,0 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки, 10 січня 2014 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення №0008192203 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 121645 грн. в тому числі за основним платежем на суму 97316 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 24329 грн. та № 0008182203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17143 грн. за листопад 2012 року. Прийняті податковим органом рішення, слугували підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності операцій, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що, на думку суду, є тільки припущенням.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Встановлено, що 01 листопад 2012 року ТОВ "Голден Україна" (продавець) з однієї сторони та ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" (покупець) з іншої сторони уклали договір купівлі - продажу товарів № 120111. Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору продавець продає, а покупець купує товар: МПК і комплектуючі до МПК по ціні та в кількості згідно рахунків і накладних які є невід'ємною частиною даного договору.
12 листопада 2012 року ТОВ "Голден Україна" (продавець) з однієї сторони та ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" (покупець) з іншої сторони уклали договір поставки. Відповідно до п. 1 даного договору продавець продає, а покупець купує товар - МПК (віконний блок заготовка) в кількості 100,00 кв. м. по ціні 600,00 грн. з ПДВ на загальну суму 60000,00 грн.
14 листопада 2012 року ТОВ "Голден Україна" (продавець) з однієї сторони та ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" (покупець) з іншої сторони уклали договір поставки. Відповідно до п. 1 даного договору продавець продає, а покупець купує товар - МПК (віконний блок заготовка) в кількості 16,50 кв. м. по ціні 606,06 грн. з ПДВ на загальну суму 10000,00 грн.
15 листопада 2012 року ТОВ "Голден Україна" (продавець) з однієї сторони та ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" (покупець) з іншої сторони уклали договір поставки. Відповідно до п. 1 даного договору продавець продає, а покупець купує товар - МПК (віконний блок заготовка) в кількості 93,40 кв. м. по ціні 642,39 грн. з ПДВ на загальну суму 59999,78 грн.
30 листопада 2012 року ТОВ "Голден Україна" (продавець) з однієї сторони та ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" (покупець) з іншої сторони уклали договір поставки. Відповідно до п. 1 даного договору продавець продає, а покупець купує товар - МПК і комплектуючі до МПК на загальну суму 550004, 40 грн., жалюзі вертикальні тканеві і жалюзі горизонтальні на загальну суму 6750,00 грн.
Факт реальності виконання вищевказаних договорів підтверджується дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад 2012 року.
Крім того, встановлено, що придбаний товар у ТОВ "Голден Україна" перевозився ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" на орендований склад в м. Києві відповідно до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 10 від 01 грудня 2011 року і потім ТОВ "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" з м. Вінниці вантажним транспортом відповідно до договору № 27 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні. Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які були досліджені судом першої інстанції.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Судом першої інстанції дослідженні всі обставини, які підтверджують рух активів в процесі здійснення господарських операцій, реальні зміни майнового стану платника податків, спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів, надання послуг та господарською діяльністю позивача. Наявні в матеріалах справи та досліджені судом первинні документи позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Голден Україна" (договір, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні) за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, належні докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.
Крім того слід зазначити, що порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій та не може свідчити про наявність підстав для висновків про фіктивність правочинів які вчинялись позивачем.
Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виключно сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.
Колегія суддів враховує, що такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес»АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочинну, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочинну має бути встановлена судом.
В свою чергу, відповідачем не доведено наявності мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності робіт та послуг, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням.
Колегія суддів звертає увагу, що доводи податкового органу про отримання платником необгрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат податкового кредиту.
Суд першої інстанції під час розгляду справи дав належну оцінку наданим сторонами доказам, і у суду апеляційної інстанції, під час апеляційного розгляду, не виникло сумнівів в їх допустимості.
Таким чином, за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій, а тому, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група" "Добробут-Сервіс" є обгрунтованим, а податкові повідомлення-рішення №0008192203 за формою "Р" та № 0008182203 за формою "В 4" від 10 січня 2014 року такими, що підлягають скасуванню.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини даної справи, правильно визначив правове регулювання спірних правовідносин та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції спростовується матеріалами адміністративної справи та законодавчим регулюванням спірних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 05 червня 2014 року .
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Ватаманюк Р.В.
Мельник-Томенко Ж. М.
Судове рішення № 39069917, Вінницький апеляційний адміністративний суд було прийнято 29.05.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 802/529/14-а. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: