Рішення № 39067501, 03.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2014 р. Справа № 914/1003/14

За позовом: Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Винниківської міської ради, м. Винники Львівської області,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Винники Львівської області,

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Гелеш Г.М.

Прокурор: Лука Г.В.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Прокурором Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Винниківської міської ради подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою суду від 27.03.2014р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 14.04.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах. Ухвалою суду від 20.05.2014р. строк розгляду справи продовжувався.

У судовому засіданні 03.06.2014р. прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив визнати причини пропуску позивачем строку позовної давності поважними та задоволити позов.

Представник позивача у судове засідання 03.06.2014р. не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі, оскільки він бере участь у судовому засіданні в Личаківському районному суді м.Львова. У попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

У судові засідання 14.04.2014р., 20.05.2014р. та 03.06.2014р. відповідач не з'явився, у поданому 20.05.2014р. через канцелярію суду клопотанні зазначає, що позов є безпідставним та необґрунтованим. Також просить застосувати строк позовної давності, оскільки спірний договір укладений ще 14.08.2003р., а позовна заява подана лише 24.03.20014р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

14.08.2003р. між Винниківською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки. Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований у Львівському міському центрі ДЗК. Предметом договору є земельна ділянка в АДРЕСА_1. В оренду передається земельна ділянка площею 1,2675 га, в тому числі багаторічних насаджень 1,1719га (п.1 договору). За цільовим призначенням земля, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га. Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку (п.2.1 договору). Договір укладений терміном на 50 років до 14.08.2053р. (п.2.2 договору).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Даний позов заявлено Прокурором Личаківського району м.Львова в інтересах держави в особі Винниківської міської ради в межах наданих йому законодавством повноважень для захисту її прав, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування» та Земельним кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Стаття 19 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договору, передбачає, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст.7 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору).

Стаття 12 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору, передбачає, що договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки (ст.13 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору).

У статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору, визначено наступні істотні умови договору оренди земельної ділянки: 1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) термін договору оренди; 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін. Частина 3 даної статті передбачає, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Як уже відзначалося, у п.2.1 спірного договору передбачено, що за цільовим призначенням земля, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га. Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку. За цільовим призначенням земля, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га. Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку (п.2.1 договору). Плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати відповідно до першої економіко-планувальної зони м.Винники у розмірі 8541,03 грн. (з яких 2276,96 грн. - за землі комерційного використання, 6264,07 грн. - за землі рекреаційного призначення), а на термін будівництва - 6717,75 грн. в рік.

Прокурор вірно звертає увагу, що такі положення договору не відповідають вимогам закону, оскільки рішенням Винниківської міської ради №194 від 30.04.2003р., яким затверджено проект відведення земельної ділянки для надання її в оренду, не передбачено розподілу такої земельної ділянки на дві окремі ділянки з різними видами використання (цільового призначення) - комерційного та рекреаційного. Також даним рішенням органу місцевого самоврядування не здійснено розподіл ділянки в залежності від її характеристик, зокрема, наявності на ній багаторічних насаджень. Такий розподіл також відсутній у самому проекті відведення, висновку державної землевпорядної експертизи, планах земельної ділянки.

Аналіз спірного договору дає підстави погодитися з твердженням, що при укладенні договору не було дотримано вимог ч.2 ст.14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору. Так, по-перше, розмір орендної плати залежить, зокрема, від функціонального використання земельної ділянки, однак, оскільки розподіл ділянки відбувся з порушенням, визначений п.2.3 розмір орендної плати не відповідає вимогам ст.ст.2,23 Закону України «Про плату за землю». Крім того, у договорі відсутнє положення про проведення індексації орендної плати. По-друге, оскільки чинною на момент укладення договору редакцією ст.19 ЗК України не передбачалося такого цільового призначення земельних ділянок як комерційне використання, у договорі фактично не визначено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0856 га. По-третє, у договорі не зазначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, чим порушено п.7 ч.2 ст.14 Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, оскільки наведені вище норми закону не дотримані, є підстави для визнання договору оренди недійсним. Поряд з цим, відповідач подав клопотання, у якому просив застосувати строки позовної давності і відмовити у задовленні позову. З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Пленум ВГСУ у п.2.8 постанови «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. також звертає увагу на це, відзначаючи, що до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 01.01.2004р.; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми ЦК УРСР 1963р.

Оскільки договір оренди укладений 14.08.2003р., при вирішенні питання про застосування позовної давності у даному спорі необхідно застосовувати відповідні положення ЦК УРСР.

Згідно ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР). Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі (п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р.).

З позовом до суду звернувся прокурор, визначивши позивачем Винниківську міську раду, а тому строк позовної давності обчислюється з дня, коли остання довідалася про порушення свого права. Оскільки міська рада є стороною спірного договору, то про невідповідність його вимог закону рада довідалася у момент укладення договору - ще 14.08.2003р. Таким чином, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду.

Прокурор у додаткових поясненнях зазначає, що неподання радою позовної заяви раніше зумовлено наявністю родинних стосунків між відповідачем та особою, яка була головою міста Винники у період з 2002р. по 2006р., а про те, що після 2006р. посадовим особам міської ради було відомо про допущені порушення законодавства при укладенні спірного договору у прокуратури відсутні дані. Тому просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.

Згідно ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У п.2.2 постанови «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р. Пленум ВГСУ звертає увагу на таке. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Пояснення прокурора не доводять наявність об'єктивних, незалежних від позивача обставин, що унеможливлювали б або істотно утруднювали своєчасне подання позову протягом більш ніж 10 років, а тому суд не визнає поважною причину пропуску строку позовної давності.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене вище, у зв'язку із закінченням строку позовної давності до пред'явлення позову суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7 зазначено наступне. Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України (п.4.7 постанови). Таким чином, розмір судового збору підлягає до стягнення в доход Державного бюджету України з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.4, 12-14 Закону України «Про оренду землі», п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.71, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР, ст.19 Земельного кодексу України, ст.ст.3,12,21,29,33,34,44,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Винниківської міської ради (79495, м.Винники, вул.Галицька, 20, ідентифікаційний код 26256292) в доход державного бюджету України 2' 436 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

У судовому засіданні 03.06.2014р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 05.06.2014р.

Суддя Яворський Б.І.