Постанова № 39060055, 28.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

28 травня 2014 року № 826/5375/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВідділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києвіпровизнання неправомірними дії, зобов'язання скасувати постанову

встановив:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Проца B.C. щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.03.2014 у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису нотаріуса № 617 від 10.12.2013, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 637 696 грн.

- зобов'язати начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві скасувати постанову державного виконавця цього відділу Проца B.C. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.03.2014 у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису нотаріуса № 617 від 10.12.2013, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 637 696 грн.

У судове засідання 22.05.2014 р. прибув представник позивача. Відповідач не з'явився, належним чином повідомлений про судове засідання.

Відповідно до частини шостої ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник позивача позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій прийнято всупереч положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не проводилась перевірка наявності у боржника коштів на рахунках в установах банку в порушення пунктів 2, 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2014 р. заперечував проти позову та надав суду завірені копії матеріалів виконавчого провадження.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що на підставі виконавчого напису нотаріуса № 617 від 10.12.2013, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 637 696 грн. відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 08.02.2014 р. відкрито виконавче провадження ВП № 41940299.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 04.03.2014 р. накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно у межах суми звернення стягнення та оголошено заборону здійснювати відчуження майна лише в межах суми боргу, ураховуючи не виконання рішення суду у наданий строк добровільно та керуючись статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).

Статтею 27 Закону № 606-ХІV встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до ст. 32 Закону № 606-ХІV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника встановлено статтею 52 Закону № 606-ХІV. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до статті 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 5.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. №74/5 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за №865/4158, звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття виконавчого провадження відповідачем вчинялись дії щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса. Так, з метою встановлення розрахункових рахунків боржника державним виконавцем направлено запит до податкових органів, з відповіді про невідповідність реєстраційного номера облікової картки платника податку інформації, яка міститься у ДРФО, відповідачем зроблено висновок про відсутність розрахункових рахунків боржника.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунку, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам (абзац третій п. 5.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Як встановлено судом, виконавчий напис нотаріуса не містить певного номера рахунку, з якого мають бути стягнені грошові кошти, а державним виконавцем встановлено відсутність в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, відтак державний виконавець зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.03.2014 р. позивач є власником земельної ділянки та житлового будинку (в літ. А) заг. пл. 51,7 кв. м, господарського блоку (в літ. Б ) заг. пл. 193,7 кв. м, господарського блоку (в літ. В) заг. пл. 13,5 кв. м, офісні приміщення загальною площею 11,6 кв. м у АДРЕСА_2-.

Відповідно до інформації Державної автомобільної інспекції м. Києва згідно даних АІС та НАІС УДАЇ м. Києва станом на 16.03.2014 р. транспортних засобів за боржником не зареєстровано.

Отже, у зв'язку з відсутністю у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, відповідач вчинив дії щодо звернення стягнення на належне боржнику рухоме та нерухоме майно шляхом накладення арешту.

Таким чином, судом за фактичними обставинами справи встановлено, що позивач не виконав рішення суду добровільно та до початку вчинення державним виконавцем заходів по його примусовому виконанню, а тому відповідачем правомірно відповідно до вимог чинного законодавства винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність свого рішення, як того вимагає одна із засад адміністративного судочинства, закріплена в частині другій ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. О. Маруліна