Рішення № 39060009, 03.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5552/14

03.06.14

За позовом ТОВ «Офісбуд Україна»

до ТОВ «СЛАВ-ІНВЕСТ»

про стягнення 43 175,88 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: не з’явились

Від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору підряду № 13/05-1 від 13.06.2013 у сумі 43 175,88 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.04.2014 порушено провадження у справі № 910/5552/14 та призначено до розгляду на 22.04.2014.

В судове засідання 22.04.2014 представник позивача не прибув, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 04.04.2014, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 04060 0404162 0, яке отримане уповноваженим представником 11.04.2014.

Представник відповідача у судове засідання 22.04.2014 не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 04.04.2014, а також довідкою про повернення поштового відправлення.

Керуючись ст. 77 ГПК України суд відклав розгляд справи у зв’язку з неявкою представників сторін до суду на 20.05.2014.

Представник позивача в судове засідання 20.05.2014 з’явивс надав додаткові пояснення та докази по справі.

Представник відповідача у судове засідання 20.05.2014 повторно не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 22.04.2014, а також довідкою про повернення поштового відправлення.

Керуючись ст. 77 ГПК України суд відклав розгляд справи у зв’язку з неявкою представника відповідача до суду на 03.06.2014.

У содове засідання 03.06.2014 представники сторін не з’явились, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 20.05.2014, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 04060 0405721 6, яке отримане уповноваженим представником позивача 26.05.2014 та довідкою про повернення поштового відправлення надісланого відповідачу.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач і відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Офісбуд Україна» (позивач, підрядник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Слав-Інвест» (далі відповідач, замовник за договором) укладено Договір № 13/05-1 (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору підрядник зобов’язується за дорученням замовника, на умовах, передбачених договором, виконати поставку та встановити розсувні перегородки «Dorma» в офісних приміщеннях за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, 6-й та 7-й поверхи.

Вартість робіт з урахуванням 20% ПДВ, на момент укладання Договору, складає 453 397,80 грн. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. замовник на підставі рахунку протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору виплачує підряднику аванс у сумі 80% від суми Договору. Остаточний рахунок (20% від загальної суми Договору) здійснюється замовником на підставі рахунку протягом 3-х банківських днів з моменту підписання акта здачі-прийняття виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт № РН-0000087 від 03.10.2013 на загальну суму 453 397 грн. 80 коп., який підписаний сторонами.

Проте, на виконання умов договору, відповідач здійснив виплату лише частину зобов’язання у сумі 413 397,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №105 від 16.10.2013, № 103 від 15.10.2013 та № 319 від 15.07.2013.

Позивач 18.11.2013 надіслав відповідачу претензію з вимогою оплати залишку боргу,у сумі 40 000,00 грн ., яка залишалась без реагування, відповідач відповіді на претензію не надав і вимоги не задовольнив, заборгованість не оплатив.

Матеріали справи свідчать, що до цього часу оплата за виконані роботи замовником не здійснена.

Тому на момент подачі позову сума боргу відповідача становить 40 000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань за договором підряду щодо оплати здійснених позивачем робіт, то позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів в розмірі 40 000,00 грн. є правомірними.

Окрім цього, зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов’язання, яка згідно розрахунку позивача становить 2 646,57 грн.

Відповідно до п.5.6. Договору у випадку прострочення оплати рахунків позивача, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У зв’язку з наведеним суд не вважає за необхідне здійснити перерахунок нарахованої пені у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", так як вона позивачем розрахована арифметично вірно.

Отже, згідно з розрахунком суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 2 646,57 грн.

Також позивач по тексту позову та в резолютивній його частині просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 529,31 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У зв’язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов’язань, в тому числі і до зобов’язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до розрахунків позивача у додатках до позову та згідно власних розрахунків суду 3% річних становить 529,31 грн., саме в цьому розмірі суд і задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд Україна» задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Інвест» (04050, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Пимоненка, буд. 13, корпус 6, код ЄДРПОУ 30525353) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд Україна» (04060, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 21, код ЄДРПОУ 35677366) основний борг в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 2 646 (дві тисячі шістсот сорок шість) грн.. 57 коп., 3% річних у розмірі 529 (п’ятсот двадцять дев’ять) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 05.06.2014