ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/5494/14 27.05.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика"
до Споживчого товариства "Діамед"
про стягнення 17 243,66 грн.
Суддя Бондаренко Г.П.
Представники :
Від позивача Пакляченко Р. В. (дов. № 14 від 03.01.2014)
Від відповідача Шевельова А. С. (дов. б/н від 14.01.2014)
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 27.05.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Споживчого товариства "Діамед" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 17 243,66 грн. за договором № 232/10 купівлі-продажу оптової партії товарів від 21.12.2009 року, з яких 16 723, 54 грн. основного боргу, 422, 91 грн. пені, 97, 21 грн. 3 % річних, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5494/14, розгляд справи призначено на 13.05.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.05.2014, в зв'язку з неявкою сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
19.05.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про передачу справи до іншого господарського суду за підсудністю.
В судове засідання 27.05.2014 представники сторін з'явились, представник позивача в судовому засіданні подав документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі, представник відповідача надав відзив на позовну заяву.
Розглянувши у судовому засіданні подане відповідачем клопотання про передачу справи до іншого господарського суду за підсудністю, суд відмовив в його задоволенні з нижчевикладених підстав.
За приписами ст. 17 ГПК України якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено. Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.
У відповідності до ч. 2 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до зробленого судом Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 01.04.2014 (дата порушення провадження у справі № 910/5494/14), місцезнаходження відповідача було: 03134, м. Київ, вул. Григоровича - Барського, буд. 5. Таким чином, справа № 910/5494/14 прийнята Господарським судом міста Києва до свого провадження з додержанням правил підсудності, і відповідно до приписів ст. 17 ГПК України повинна бути ним розглянута по суті, незважаючи на те, що в процесі розгляду справи вона стала підсудною Господарському суду Миколаївської області, в зв'язку зі зміною відповідачем свого місцезнаходження.
За викладених обставин, у суду відсутні підстави для направлення справи №910/5494/14 за підсудністю до іншого господарського суду, і відповідно клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 232/10 купівлі-продажу оптової партії товарів від 21.12.2009, в частині оплати поставленого товару.
Відповідач проти позовних вимог заперечує і стверджує, що товар від позивача за видатковими накладними, копії яких надані в матеріали справи, не отримував, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_3 не виписував і не уповноважував на прийняття товару. Крім того, відповідач, зазначає, що підпис від імені Головного бухгалтера вчинений невідомою особою, у довіреностях відсутні найменування та кількість продукції, яка була прийнята, в накладних відсутнє посилання на номер довіреності повноваженої особи, яка мала право отримувати товарно-матеріальні цінності від відповідача.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
21 грудня 2009 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір N 232/10 купівлі - продажу оптової партії товарів (далі за текстом - договір).
Пунктом 1.1. та п. 3.2 цього договору продавець взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцю лікарські засоби власного виробництва, а покупець зобов'язався належним чином прийняти товар та оплатити його в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до п. 5.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011. Якщо ні одна із сторін письмово не заявить за 20 днів до дати його закінчення про бажання розірвати даний договір, він пролонгується на кожний наступний рік, на тих самих умовах.
За умовами п. 7.2. договору покупець за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату переданого йому у власність товару, піддонів, у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.
За твердженням позивача, договірні зобов'язання ним виконані повністю, відвантажено відповідачу товар за видатковими накладними серії ZК - №13099 від 02.12.2013 на суму 4305, 45 грн., № 13201 від 12.12.2013 на суму 4 187, 00 грн., № 13248 від 19.12.2013 на суму 1824, 00 грн., № 13333 від 09.01.2014 на суму 6 407, 09 грн. Всього, за вказаними видатковими накладними позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 16723, 54 грн. Належним чином завірені копії вказаних видаткових накладних, надані позивачем в матеріали справи. Видаткові накладні містять підпис ОСОБА_3 та штамп відповідача, в графі товар прийняв. Окрім видаткових накладних, позивачем на підтвердження факту поставки товару за договором додані до матеріалів позовної заяви довіреності № 3803 від 03.12.2013, №3931 від 17.12.2013, № 4011 від 25.12.2013 видані на ім'я ОСОБА_3, які містять відтиск круглої печатки відповідача, підпис керівника та головного бухгалтера, а також, посилання на накладні.
Відповідно до листа Вих. № 7 від 17.01.2914, копія якого міститься в матеріалах справи, відповідач приніс позивачу свої вибачення за тимчасову затримку платежів, посилаючись на технічні причини (поломка центрального серверу), та просив терміново надати акти звірки взаєморозрахунків між підприємствами з 01.01.2013 по 17.01.2014 для перевірки відновленої інформації.
Доказів оплати поставленого товару на суму 16 723, 54 грн. матеріали справи не містять.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договір № 232/10 купівлі-продажу оптової партії товарів від 21.12.2009 є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 16 723, 54 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, при укладанні договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений товар в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Матеріали справи доказів оплати поставленого товару на суму 16 723, 54 грн. не містять.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 16 723, 54 грн. відповідачем суду не надано.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, щодо того, що він товар від позивача за видатковими накладними, копії яких надані в матеріали справи, не отримував, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_3 не виписував і не уповноважував на прийняття товару.
Надані позивачем в матеріали справи довіреності містять відтиск круглої печатки відповідача та посилання на видаткові накладні за якими отримано товар, із матеріалів справи вбачається, що листом вих. № 7 від 17.01.2014 відповідач визнав за собою тимчасову затримку платежів перед позивачем, і що відповідач в грудні 2013 року оплачував позивачу поставлені товари за видатковими накладними №№ 12804 від 24.10.2013, 12874 від 31.10.2013, 12922 від 07.11.2013, 12974 від 14.11.2013, 13039 від 25.11.2013, при цьому матеріали справи не містять доказів існування укладеного між сторонами іншого договору ніж договір № 232/10 купівлі-продажу оптової партії товарів від 21.12.2009, і видаткові накладні серії ZК - №13099 від 02.12.2013 на суму 4 305, 45 грн., № 13201 від 12.12.2013 на суму 4 187, 00 грн., № 13248 від 19.12.2013 на суму 1 824, 00 грн., № 13333 від 09.01.2014 на суму 6 407, 09 грн. містять посилання на договір № 232/10 купівлі-продажу оптової партії товарів від 21.12.2009. В той час, як відповідачем на підтвердження факту не отримання товару за видатковими накладними серії ZК - №13099 від 02.12.2013 на суму 4 305, 45 грн., № 13201 від 12.12.2013 на суму 4 187, 00 грн., № 13248 від 19.12.2013 на суму 1 824, 00 грн., № 13333 від 09.01.2014 на суму 6 407, 09 грн. не надано жодних доказів, наприклад, доказів викрадення та/або втрати круглої печатки, відтиск якої міститься на довіреностях, копії яких додані до матеріалів справи, доказів того, що ОСОБА_3 станом на дати прийняття товару не працювала у відповідача, та/або будь-яких інших доказів.
Разом з тим, згідно листа Міністерства фінансів України від 29.08.2005 № 31-04200-30/23-7454/6784 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Отже, довіреність не є документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції - передачі товару.
Відпуск матеріальних цінностей без довіреності (або з порушенням правил її заповнення/видання) може свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку і тягнути за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не може спростувати факт передачі (поставки) товарів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 29.10.2009 у справі № 31/178.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 16 723, 54 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 16 723, 54 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 ГК України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що покупець за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату переданого йому у власність товару, піддонів, у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.
З огляду на викладене позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 422, 91 грн. за загальний період прострочення з 02.01.2014 по 01.04.2014, розрахованої по кожній видатковій накладній окремо, у відповідності до п. 7.2. договору ґрунтуються на законі і договорі, і відповідно підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача. Матеріали справи містять розрахунок суми пені згідно п. 7.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.
Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 97, 21 грн. трьох відсотків річних за весь час прострочення за період з 02.01.2014 року по 01.04.2014 року.
Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Споживчого товариства "Діамед" (45015, м. Миколаїв, бульвар Бузький, 18, офіс 203; код ЄДРПОУ 30176704; в порядку визначеному законом України «Про виконавче провадження», з будь-якого виявленого рахунку) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика" (10014, м. Житомир, вул. Лермонтовська, 5; код ЄДРПОУ 32744083) 16 723 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн. 54 коп. основного боргу, 422 (чотириста двадцять дві) грн. 91 коп. пені, 97 (дев'яносто сім) грн. 21 коп. 3 % річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судових витрат.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.06.2014 р.
Суддя Г.П. Бондаренко
Судове рішення № 39058608, Господарський суд м. Києва було прийнято 27.05.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/5494/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: