Ухвала суду № 39057749, 15.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/14227/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013

у справі № 2а/2570/1396/12

за позовом Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром"

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємства „Ніжин Агро Пром" звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю „Нумовал ТЕК" за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 та складено акт №11/16-013/35057218 від 23.03.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000021600 від 06.04.2012, яким позивачу зменшено на 2638 грн. суми від'ємного значення з податку на додану вартість; № 0000011600 від 06.04.2012, яким позивачу збільшено на 12428 грн. суми грошового зобов'язання по податку на прибуток; № 0000031600 від 06.04.2012, яким позивачу збільшено на 6644 грн. суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, п. 5.1 пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено на 9942 грн. податок на прибуток за 3 квартал 2010 року та на 5315 грн. суми податку на додану вартість за серпень 2010 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу № 9 від 30.06.2010 з Товариством з обмеженою відповідальністю „Полтаватехпостач" на поставку товару.

У зв'язку з поломкою поставленого товару позивачем для ремонту придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю „Нумовал ТЕК" матеріальні цінності на загальну суму 47720, 41 грн. в тому числі податок на додану вартість 7953, 40 грн.

На підтвердження виконання зазначеного договору, позивачем надано видаткову накладну № РН-000023 від 14.07.2010 на загальну суму 132208, 81 грн., в тому числі податок на додану вартість 22034, 80 грн., та податкову накладну № 21 від 14.07.2010 на загальну суму 132208, 81 грн., в тому числі податок на додану вартість 22034, 80 грн.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ посилається на те, що: ОСОБА_1, який числився директором ТОВ „Нумовал", заперечує свою причетність до їх фінансово-господарської діяльності; підписи від імені ОСОБА_1 на первинних документах виконані не ним, а іншою особою, а відтак зазначені документи не мають юридичної сили, договір є нікчемними, позаяк укладений їх учасниками без мети настання відповідних змісту цих правочинів юридичних наслідків.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, попередні судові інстанції погодилися з наведеними висновками податкового органу. При цьому суди послалися також на факт засудження ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20.09.2011 у кримінальній справі N 1-844/11.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Обставини щодо виконання спірної господарської операції між позивачем та ТОВ „Нумовал ТЕК" не досліджувалися у кримінальній справі N 1-844/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 за статтею 205 Кримінального кодексу України.

А відтак саме по собі здійснення ним реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у названій кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані судами як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товару у постачальника.

З урахуванням викладеного висновок судів про безтоварний характер спірної операції з поставки позивачу товару ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не перевірено чи здійснено господарська операція.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 у справі № 2а/2570/1396/12 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Ніжин Агро Пром" задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 у справі № 2а/2570/1396/12 скасувати.

Справу № 2а/2570/1396/12 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко