Постанова № 39052259, 26.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 р. Справа № 816/7153/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Федорович Є.І.

представника відповідача Гриценко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014р. по справі № 816/7153/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКС ПОЛ"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (далі за текстом - ТОВ «Завод Укрбудмаш», позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі за текстом - ДПІ у м. Полтаві, відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС ПОЛ» (далі - ТОВ «ТКС ПОЛ», третя особа), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001032312 від 09.12.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2594057,5 грн. (в т.ч. основний платіж - 2075246,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 518811,5 грн.).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 09.12.2013 року № 0001032312.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 129 Конституції України.

ДПІ у м. Полтаві зазначає, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ТКС ПОЛ» у зв'язку з відсутністю реальності здійснення господарських операцій, первинні документи, складені з порушенням законодавства, що позбавляє їх юридичної сили і доказовості, зокрема товарно-транспортні накладні вказують, що товар передавався постачальником позивачу у м. Полтава, пров. Спортивний, 3, однак із встановлених під час перевірки відомостей за цією адресою відсутні приміщення, в яких можливе зберігання ТМЦ придбаних ТОВ «Завод Укрбудмаш».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Завод Укрбудмаш» (код за ЄДРПОУ 32174727) зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 07.02.2002 року.

Позивач перебуває на обліку у ДПІ у м. Полтаві з 11.10.2002 року та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 23475222 від 17.06.2005 року.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Завод Укрбудмаш» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТКС ПОЛ», за жовтень-грудень 2012 року, січень, березень-червень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1972/16-01-22-06-1/32174727 від 25.11.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2075246,0 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001032312 від 09.12.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2594057,5 грн. (в т.ч. основний платіж - 2075246,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 518811,5 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу з огляду на наявність належного документального підтвердження здійснення таких господарських операцій та відсутності необхідності підтвердження товарно-транспортних накладних, як доказів фізичного переміщення товару від продавця покупцю.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про заниження сум податку на додану вартість в загальному розмірі 2075246 грн. ґрунтуються на доводах відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту у жовтні-грудні 2012 року, січні, березні-червні 2013 року в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТКС ПОЛ».

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для формування податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит, а також належне оформлення бухгалтерської документації, на підставі якої формується податковий облік платника податків .

За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Висновки суду першої інстанції, щодо виконання всіх умов договорів за спірними господарськими операціями та підтвердження належними первинними документами придбання, перевезення, відвантаження товару підприємству ТОВ «Завод Укрбудмаш», колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки вказані обставини спростовується наступними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у жовтні-грудні 2012 року, січні, березні-червні 2013 року сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість за результатами господарських операцій з придбання у ТОВ «ТКС ПОЛ» товарно-матеріальних цінностей (система охолодження масла, ємність відокремлення вологи, відвід стальний, змішувач розріджувача, палатка металева, електродвигун, ємність фільтрувальна, агрегат подачі оливи, корзина, агрегат видачі оливи, блок подачі латексу, рама кріплення станини, насос викачки, вузол загрузки сорбенту, рукав, змішувач гідравлічний, нагрівач оливи, трубопровід, склотканина, печатки «Аляска», фільтрелемент, тощо) згідно договорів поставки №53 від 04.10.2012, №56 від 02.11.2012, №57 від 03.12.2012, №25 від 02.01.2013 /з урахуванням додаткової угоди №1 від 30.01.2013 до нього/, №29 від 18.03.2013, №32 від 01.04.2013, №39 від 08.05.2013, №40 від 17.06.2013.

На підтвердження реальності здійснення сторонами господарської операції позивачем до суду наступні первинні документи: накладні, податкові накладні, рахунки-фактур, бухгалтерські проводки оприбуткування ТМЦ.

Отримання придбаного товару здійснювалось уповноваженими представниками ТОВ «Завод Укрбудмаш» на підставі довіреностей, що реєструвались в момент їх видачі в Книзі обліку довіреностей та Журналі реєстрації.

Оплата за товар здійснена позивачем у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Разом з тим, досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з того, що за змістом норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції.

Податковий кредит з ПДВ може бути сформований платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом - Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної. Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до абз. 2 п.п. 11.1 п. 11 Правил №363, залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

За приписами п.п. 11.4 п. 11 Правил №363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Відповідно до п.п. 11.5. вказаного нормативного акту товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до п.п. 11.7. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

В товарно-транспортних накладних вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІБ водія, вид перевезень, назва "Замовника", "Вантажовідправника", "Вантажоодержувача", адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

Так, на підтвердження фізичного переміщення товару, позивачем надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи вантажного автомобіля, подорожні листи службового легкового автомобіля, з яких встановлено, що перевезення товару автотранспортом ТОВ «Завод Укрбудмаш».

З наданих позивачем товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля та подорожніх листів службового легкового автомобіля, зокрема відміток про рух автомобілів, вбачається, що в товарно-транспортних накладних та подорожніх листах пункти навантаження зазначено: пров. Спортивний, 3, м. Полтава, а пункти розвантаження: вул. Садовського, 8 м. Полтава.

При цьому в судовому засіданні представником позивача зазначено, що товарно-матеріальні цінності за адресою вказаною в ТТН, а саме: пров. Спортивний, 3, м. Полтава не отримувались, а фактично товарно-матеріальні цінності транспортувалися зі складських приміщень ТОВ «ТКС ПОЛ», розташованих по вул. Залізнична, 2, с. Нижні Яреськи, Полтавської області та по вул. Половка, 76, м. Полтава.

Також, у наданих позивачем подорожніх листах не конкретизовано місце навантаження товару (зазначено лише назви міст - м. Полтава - м. Дніпропетровськ - м. Полтава), крім того, в товарно-транспортних накладних відсутні посилання на номери подорожніх листів, до яких вони видані, що унеможливлює визначення відстані перевезення товару, кількості кілометрів, обсягу використаного пального тощо.

Отже відомості про навантаження товару, зазначені в товарно-транспортних накладних та подорожніх листах не відповідають фактичному пункту навантаження товару. Таким чином, за вказаними спірними правовідносинами, неможливо встановити рух перевезення товару на шляху від продавця до покупця.

Відповідно до п. 57 Статуту автомобільного транспорту навантаження вантажів на автомобіль, закріплення, укриття й ув'язування вантажів повинні проводитися відправником вантажу, а розвантаження вантажів з автомобіля, зняття кріплень і покриттів - вантажоодержувачем.

Згідно з п. 47. Вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру, по яких не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але організовано облік шляхом заміру, зважування, геодезичного заміру, - акти заміру (зважування).

Товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування).

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей.

Між тим, доказів переходу прав та всіх ризиків пошкодження товару на шляху його перевезення саме в пункті навантаження вул. Залізнична, 2, с. Нижні Яреськи, Полтавської області та по вул. Половка, 76, м. Полтава за спірними договорами, позивачем не надано, інших доказів реального перевезення товару, вантажно-розвантажувальних робіт при отриманні товару в зазначених пунктах, не наведено.

Таким чином, надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні та подорожні листи не підтверджують факту перевезення та отримання товару, що спростовує доводи позивача про реальність отримання ТМЦ за спірними договорами.

Отже, аналізуючи вимоги чинного законодавства та дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТКС ПОЛ» підтвердженні належними первинними документами, а товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку та суворої звітності, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, а тому недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи товарно-транспорті документи не є такими, що підтверджують рух товару у просторі від продавця покупцю.

За змістом п. 1 ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення від 09.12.2013 року № 0001032312 ДПІ у м. Полтаві діяла на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги про скасування такого наказу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п.3, п.4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року по справі № 816/7153/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Старостін В.В. Повний текст постанови виготовлений 02.06.2014 р.