Рішення № 39050434, 29.05.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2451/13-ц 29.05.2014 29.05.2014 29.05.2014

Провадження №22-ц/784/1455/14 Головуючий у 1 інстанції Стрєльніков Д.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Колосовського С.Ю., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Богатирьовій В.А.,

з участю: представника позивача Баштової Я.А. та представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" (далі - Банк ,,Фінанси та Кредит") на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 квітня 2014 року за позовом Банку ,,Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

7 жовтня 2013 року Банк ,,Фінанси та Кредит" подав у суд позов до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказував, що 17 квітня 2008 року він уклав з ОСОБА_4 кредитний договір, за яким позичальник отримав 28 000 доларів США кредиту під 16% річних строком до 16 квітня 2023 року.

Поручителем по вказаному договору виступила ОСОБА_5, уклавши в той же день з банком договір поруки та зобов'язавшись відповідати солідарно з боржником за повне виконання останнім зобов'язань позичальника.

Посилаючись на те, що ні позичальник, ні його поручитель, свої зобов'язання за договорами не виконують, позивач просив суд стягнути з них в солідарному порядку 305 783 грн. 95 коп.) загальної кредитної заборгованості, яка утворилась станом на 10 липня 2013 року.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, порушення вимог процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов'язання за вказаним кредитним договором відповідачі повністю виконали.

Між тим, з такими висновками місцевого суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та умовами кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.

Крім того, ст. ст. 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку і відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в однаковому обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів і неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що 17 квітня 2008 року Банк ,,Фінанси та Кредит" уклав з ОСОБА_4 кредитний договір, за яким позичальник отримав від банку 28 000 доларів США кредиту під 16% річних (360 днів - п. 4.2 договору) строком до 16 квітня 2023 року. Поручителем по цьому кредитному договору виступила ОСОБА_5, уклавши в той же день з банком договір поруки та зобов'язавшись відповідати солідарно з боржником за повне виконання останнім зобов'язань позичальника.

Однак відповідачі належним чином не виконували своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 28 січня 2009 року вони мали кредитну заборгованість перед банком у розмірі 225 102 грн. 61 коп.

В зв'язку з чим, рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2009 року з відповідачів стягнуто в солідарному порядку вказану заборгованість. Зокрема: 208 386 грн. 2 коп. заборгованості по тілу кредиту, 8530 грн. 83 коп. - прострочених відсотків, 2871 грн. 10 коп. - нарахованих відсотків і 5314 грн. 66 коп. пені. Це рішення примусово виконувалось відділом ДВС Миколаївського районного управління юстиції на підставі виконавчого листа № 2-04-305, виданого 5 травня 2009 року.

25 листопада 2009 року відповідачем було сплачено в касу банку 24 000 доларів США, а тому постановою державного виконавця названого відділу ДВС від 18 січня 2013 року зазначене виконавче провадження закінчено у зв'язку з повним і фактичним виконанням указаного виконавчого документу.

Банк письмово підтвердив отримання вказаних кредитних коштів і вказану постанову державного виконавця не оскаржував, а тому його посилання на передчасне закінчення виконавчого провадження є безпідставними.

Отже, місцевий суд правильно встановив, що заборгованість відповідачів по вказаному кредитному договору, яка виникла станом на 28 січня 2009 року була ними погашена тільки 25 листопада 2009 року, а тому позовні вимоги банку щодо складових частин цієї заборгованості обґрунтовано відхилено.

Разом з тим, пунктами 4.1, 4.2 вказаного кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку 16% річних за весь час користування кредитними коштами до їх повернення.

ОСОБА_4 в період з 28 січня 2009 року і до 25 листопада 2009 року (323 дні) користувався неповернутими вчасно кредитними коштами (208 386 грн.), а тому був зобов'язаний сплачувати банку 16% річних за їх користування відповідно до вказаних умов кредитного договору, тобто сплачувати 92,62 грн. в день (208386 х 16 : 100 : 360 = 92,62). Отже за 323 дні він повинен був сплатити банку 29916 грн. відсотків, але цього не зробив.

Крім того, п. 6.1 указаного кредитного договору передбачено обов'язок позичальника сплатити банку пеню за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочки. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо пені встановлена спеціальна позовна давність строком в один рік. В зв'язку з чим, з відповідачі зобов'язані були сплатити банку пеню в розмірі 107697 грн. 60 коп. (29916 грн. х 1% х 360 днів = 107697,6).

В той же час, ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Оскільки в даному випадку пеня більше ніж у три рази перевищує розмір не сплачених відповідачами відсотків, то колегія суддів вважає можливим зменшити її розмір до 30 000 грн.

Проте суд першої інстанції належної уваги на вказані обставини справи та вимоги норм матеріального права не звернув, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а тому безпідставно відмовив у задоволенні вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів та пені за вказані періоди.

За таких обставин, відповідно до пунктів 1,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в зазначених вище розмірах. Інші вимоги позивача не ґрунтуються ні на вимогах зазначених норм матеріального права, ні на умовах, укладеного сторонами кредитного договору, а тому вони задоволенню не підлягають, як правильно вказав місцевий суд.

Наслідком ухвалення нового рішення, відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України, є присудження до стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору, але пропорціонально розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову Банку ,,Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" заборгованість по кредитному договору від 17 квітня 2008 року за період з 28 січня 2009 року до 25 листопада 2009 року у загальному розмірі 59 916 грн., в тому числі: 29 916 грн. відсотків і 30 000 грн. пені.

Стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" по 1032 грн. судових витрат з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: