Ухвала суду № 390485, 19.12.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

19.12.06 Справа № 7/291-2006

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бонк Т.Б.

суддів: Марко Р.І.

Бойко С.М.

При секретарі Нор У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Транс-2001»

на рішення господарського суду Закарпатської області від 12.09.2006 року

у справі № 7/291-2006, суддя С.Швед

за позовом ТзОВ «Євро-Транс-2001»

до відповідача 1 ДПІ у м.Ужгороді

до відповідача 2 ВДК у м.Ужгороді

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 18 051 грн.

за участю представників сторін:

від позивача та відповідачів –не з’явилися

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.09.2006 року у справі № 7/291-2006 у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Євро-Транс-2001»до ДПІ у м.Ужгороді та ВДК у м.Ужгороді про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 18 051 грн. відмовлено повністю.

Господарський суд Закарпатської області, мотивував своє рішення, зокрема тим, що з урахуванням законодавчих змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України»від 25.02.2005 року № 2505-ІУ (з урахуванням перехідних положень Закону) стосовно порядку та механізму проведення органами державної податкової служби бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ,які набули чинності з 01.06.2005 року, така вимога заявлена безпідставно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про дотримання платником податків визначеної Законом № 168/97-ВР процедури проведення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (п.п.7.7.1, п.п.7.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР у редакції чинній на момент звернення позивача до податкового органу із заявою про проведення бюджетного відшкодування). Також суд зазначив, що позивач у податкових періодах з вересня 2004 року фактично не здійснював оподатковуваних операцій податком на додану вартість та не сплачував податок на додану вартість до державного бюджету у розмірах суми, заявленої до відшкодування, про що свідчать податкові декларації ТзОВ «Євро-Транс-2001»за ці періоди, що є також необхідною умовою для прийняття висновку про право на отримання бюджетного відшкодування з урахуванням п.п.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ТзОВ «Євро-Транс-2001»подало апеляційну скаргу б/н від 18.09.2006 року, в якій просить рішення суду скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, не погоджується, що суд зазначає, що вимоги заявлені позивачем безпідставні з огляду на відсутність доказів дотримання позивачем процедури проведення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, при цьому як на правову підставу таких висновків суд покликається на норми ст.7 Закону № 168/97-ВР в редакції Закону № 2505-ІУ від 25.03.2005 року, яка набула чинності 01.06.2005 року та змінила механізм бюджетного відшкодування. Скаржник вважає, що ця норма не підлягала до застосування у цій ситуації, оскільки такі зміни до законодавства набули чинності з 01.06.2005 року, та не мають зворотної сили дії в часі. Покликається також на те, що наявність бюджетної заборгованості перед позивачем є підставою для її стягнення на користь платника податку, а таке стягнення не ставиться в залежність від того, коли і як звертався платник податку до податкового органу, оскільки така бюджетна заборгованість має місце. Щодо порушення норм процесуального права, то скаржник у своїй апеляційній скарзі не погоджується також з рішенням суду в частині застосування при мотивації норм Господарського процесуального кодексу України. Наводить також інші міркування щодо непогодження з висновком суду першої інстанції.

Відповідач -1, ДПІ у м.Ужгороді у своєму письмовому запереченні проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржене рішення таким, що відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави для його скасування відсутні. Звертає увагу суду на те, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Покликається також на те, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Також вважає, що оскільки позивач поставив вимогу про відшкодування податку на додану вартість на рахунок у вересні 2005 року, повинен застосовуватися Закон України «Про податок на додану вартість»в редакції, яка діяла на той час в силу ст.58 Конституції України, тобто дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, вважає, що не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Відповідач - 2, ВДК у м.Ужгороді у своєму письмовому відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржене рішення таким, що відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави для його скасування відсутні. Звертає увагу суду на те, що 12.09.2005 року позивач звертався до ДПІ у м.Ужгороді із заявою про перерахування бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на розрахунковий рахунок, проте не взяв до уваги, що на цей момент, а точніше з 01.06.2005 року, діяв закон в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України»від 25..03.2005 року № 2505-ІУ, за якого механізм та порядок проведення бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість зазнав суттєвих змін.

Сторони явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце слухання справи були належним чином повідомлені, про що свідчить повернення листів-повідомлень з підписами про отримання ухвал.

Відповідно до п.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд вирішує справу на основі наявних доказів за відсутності представників сторін в порядку ст.71 КАС України.

Розглянувши апеляційну скаргу, наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, колегія Львівського апеляційного господрського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

ТзОВ «Євро-Транс-2001»звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 18 051 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Євро-Транс-2001»відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166, 20.10.2003 року подало до ДПІ в м.Ужгороді податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2003 року, в якій вказано, що залишок суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету після погашення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів, складає за звітний період 36 832 грн.

За наслідками наступних трьох звітних періодів (жовтень-грудень 2003 року) сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету на користь позивача складала 18 051 грн.

Відповідно до п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на вересень 2005 року) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно п.п.7.7.1 така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди ( у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності –зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Апеляційний господарський суд також приймає до уваги, що згідно п.п.7.7.2 згаданого Закону, якщо у наступному податковому періоді, сума розрахована у порядку, встановленому п.п.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг). Залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Слід зазначити, що така норма відповідає визначенню бюджетного відшкодування, яке дано п.1.8 Закону і, згідно з яким ця сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку.

Як підставно зазначив господарський суд, п.п.7.7.3 п.7.7. ст.7 Закону України № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на час подання позивачем декларації по податку на додану вартість з від’ємним значенням різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту у 2003 році) було передбачено, що у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажання платника податку, сума бюджетного відшкодування може бути повністю або часткового зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до податкового органу з заявою про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 18 051 грн. 12.09.2005 року (а.с.8). Ця заява була подана позивачем тоді, коли до Закону № 168/97-ВР законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України»від 25.03.2005 року № 2505-ІУ (з врахуванням його перехідних положень) були внесені зміни і механізм та порядок бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість змінився.

Тепер відповідно до п.п.7.7.3, п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 закону України № 168/97-ВР передбачено , що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому, платник податку у 5-ти денний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п’ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вказаних норм Закону не дотримав. Суму податкового кредиту востаннє було відображено в деклараціях за липень-серпень 2004 року (а.с.99-102). При цьому, в декларації за липень 2004 року вказано напрямок відшкодування «в розрахунок погашення платежів з податку на додану вартість».

В подальшому позивачем сума кредиту в деклараціях не зазначалась.

Як підставно зазначив господарський суд, позивач у податкових періодах з вересня 2004 року фактично не здійснював оподатковуваних податком на додану вартість операцій та не сплачував податок на додану вартість до державного бюджету у розмірах суми заявленої до відшкодування, отже відповідно до п.п.7.7.11 п.7.7. ст.7 Закону № 168/97-ВР позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України»від 25.03.2005 року № 2505-ІУ (з урахуванням перехідних положень) відносно порядку та механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість органами державної податкової служби, набув чинності з 01.06.2005 року.

Позивачем напрям відшкодування «на розрахунковий рахунок»змінено тільки 12.09.2005 року, тобто коли вже Законом було встановлено нові правила відшкодування. А оскільки позивач поставив вимогу про відшкодування податку на додану вартість на рахунок у вересні 2005 року, то в цій ситуації повинні застосовуватися Закон України «Про податок на додану вартість»в редакції, яка діяла на той час.

В матеріалах справи відсутні докази про дотримання позивачем визначеної Законом № 168/97-ВР процедури проведення бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно п.п.7.7.1 , п.п.7.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону України № 168/97-ВР в редакції чинній на момент звернення позивача до податкового органу із заявою про проведення відшкодування –12.09.2005 року.

Апеляційний господарський суд погоджується з думкою суду першої інстанції з приводу того, що дані акту від 04.06.2006 року № 172/23-2/10/31682828 та рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 2/246, на які посилається позивач, свідчать лише про наявність від’ємного значення спірної суми податку на додану вартість, але не є підставою для стягнення вказаної суми з державного бюджету.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 7/291-2006.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції»наведено у ст.3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

Ст. 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, зокрема: п.1 ст.17 –спори осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Саме таким є даний спір, а тому апеляційний господарський суд вважає, що його слід було розглядати у процесуальному плані за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень відповідача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 12.09.2006 року у справі № 7/291-2006 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,

У Х В А Л И В:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 12.09.2006 року у справі № 7/291-2006 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Євро-Транс-2001»–без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.