Рішення № 39048344, 27.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4933/14 27.05.14

За позовом Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря»

до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 1 283,73 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мазуренко О.А. за довіреністю б/н від 14.04.2014 р.; від відповідача: Солдатченко А.В. за довіреністю № 063-2650 від 26.05.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Поліграфічний комбінат «Зоря» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач) про стягнення 13 733,33 грн., з яких: 12 450,00 грн. основного боргу, 820,34 грн. пені, 225,12 грн. 3 % річних, 238,27 грн. інфляційних. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн. покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору поставки позивач поставив останньому продукцію, яка в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не була оплачена у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/4933/14, її розгляд призначено на 15.04.2014 р.

В судовому засіданні 15.04.2014 р. представник позивача позов підтримав в повному обсязі, 15.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/4933/14 від 26.03.2014 р.

В судове засідання призначене на 15.04.2014 р. представник відповідача не з'явився, проте 14.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому, в судовому засіданні 15.04.2014 р. представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/4933/14 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. на підставі ст. ст. 69, 77 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/4933/14 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 27.05.2014 р.

20.05.2014 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано пояснення у справі, з доказами на підтвердження викладених в ньому обставин, з якого вбачається, що після подачі позову до суду відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 12 450 грн. При цьому, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач заперечує, посилаючись на те, що фінансування його господарської діяльності здійснюється за рахунок коштів міського бюджету міста Києва.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої просить суд стягнути з відповідача на його користь 820,34 грн. пені, 225,12 грн. 3 % річних, 238,27 грн. інфляційних витрат та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. Заява мотивована тим, що відповідач після порушення провадження у справі погасив основну заборгованість у розмірі 12 450,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки по поточному рахунку позивача за 24.04.2014 р. та платіжним дорученням відповідача № 290 від 23.04.2014 р.

За таких обставин, у судовому засіданні 27.05.2014 р. судом з урахуванням приписів ст. 22 ГПК України було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

В судовому засіданні 27.05.2014 р. представник відповідача проти задоволення позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2013 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 020/13, відповідно до п. 1.1. якого, виконавець виготовляє і передає у власність замовника поліграфічну продукцію «Єдиний квиток» (далі - продукція), у кількості 2 500 (дві тисячі п'ятсот) примірників, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 5.1. Договору, кількість та вартість продукції визначається сторонами в специфікації товару до Договору (Додаток 1 до Договору).

Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 020/13 від 05.08.2013 р. сторони домовились про виготовлення та поставку продукції «Єдиний квиток» у кількості 2 500 примірників на загальну суму 12 450,00 грн.

Одночасно, згідно з п. 5.2. Договору було визначено, що вартість продукції (ціна Договору) становить 10 375,00 грн., ПДВ складає 2 075,00 грн., загальна вартість продукції становить 12 450,00 грн.

Згідно із п. п. 5.3., 5.5., 5.6 Договору, розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання продукції замовником. Моментом оплати є дата надходження коштів на поточний рахунок виконавця. Оплата продукції здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.

У відповідності до п. 10.1. Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 12 450,00 грн. на підставі видаткової накладної № 685 від 05.08.2013 р.

Продукція за вказаною видатковою накладною була прийнята повноважним представником відповідача згідно з довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 30 від 05.08.2013 р.

Враховуючи те, що відповідач не здійснював оплату поставленого йому товару, позивач звертався до нього з претензіями № 1048-11/В від 20.09.2013 р., № 1165-06/13 від 28.10.2013 р. та № 142-06/14 від 06.02.2014 р., за змістом яких просив погасити суму заборгованості у розмірі 12 450,00 грн.

У відповідь на вказані претензії відповідач направив позивачу листи № 063-22/13-22.47 від 01.10.2013 р. та №063-1784 від 06.11.2013 р., в яких проти наявності заборгованості у розмірі 12 450,00 грн. за договором № 020/13 від 05.08.2013 р. не заперечив, проте зазначив про його повне фінансування з міського бюджету, яким останнім часом фінансуються тільки захищені статті видатків та зазначив про погашення суми утвореної заборгованості при отриманні фінансування з міського бюджету.

Таким чином відповідач за вказану продукцію належним чином у встановлений договором строк не розрахувався, у зв'язку із чим сума основного боргу станом на момент подачі розглядуваного позову до суду становила 12 450,00 грн.

При цьому, як зазначалось вище, після порушення провадження у справі на підставі платіжного доручення № 290 від 23.04.2014 р. відповідач сплатив у повному обсязі суму основного боргу у розмірі 12 450,00 грн., у зв'язку з чим позивач зменшив розмір позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, сторони визначили умови оплати, а саме: пунктом 5.3. Договору передбачено, що замовник зобов'язався сплатити вартість продукції впродовж 5 банківських днів після отримання продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач у визначений умовами Договору строк розрахунку з позивачем не здійснив, у зв'язку з чим з огляду на допущені порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем, позивач має право на застосування до нього штрафних санкцій, а також стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 7.1. Договору сторони передбачили, що замовник, у разі несвоєчасного виконання обов'язків в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасного оплаченої продукції за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 820,34 грн., з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу в розмірі 12 450, 00 грн. за період з 13.08.2013 р. по 12.02.2014 р. включно, розрахунок якої є невірним, оскільки позивач, обравши вказаний період нарахування, який не перевищує обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, невірно визначив кількість днів такого періоду як 185, проте як в дійсності відповідний показник становить 184 дні.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом, з урахуванням принципу диспозитивності господарського процесу, було здійснено перерахунок пені за обраний позивачем період та встановлено, що вона має становити 815,90 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 225,12 грн. розрахунок яких є вірним.

Водночас, що стосується нарахування інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 12 450,00 грн. за період з вересня 2013 року по лютий 2014 року включно, то суд звертає увагу на те, що позивач при їх розрахунку не враховував індекс інфляції за серпень 2013 року, який становив від'ємне значення (період дефляції), проте як прострочення спірної суми основного боргу почалось з 13.08.2013 р., що відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., вказує на те, що з урахуванням виникнення боргу в період з 1 по 15 серпня місяця, вказана сума боргу має індексуватись з врахуванням цього місяця.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Оскільки за серпень 2013 року індекс інфляції склав - 0, 993, за вересень 2013 року - 1, 000, за жовтень 2013 року - 1,004, за листопад 2013 року - 1,002, за грудень 2013 року - 1,005, за січень 2014 року - 1,002, за лютий 2014 року - 1,006, то сума інфляційних втрат за період прострочення по лютий місяць 2014 року включно складає: 12 450,00 х 0, 993 х 1, 000 х 1, 004 х 1, 002 х 1, 005 х 1,002 х 1,006 - 12 450, 00 = 149,46 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у визначений Договором строк, а отже, позовні вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Щодо заперечень відповідача, викладених у письмових поясненнях, судом до уваги вони не приймаються.

Так, відповідачем прострочено виконання взятого на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставлено товару за спірним Договором, при цьому, спірним Договором передбачено нарахування пені у випадку прострочення оплати та приписами ст. 625 ГПК України передбачено право нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарскього суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що 3 % річних та інфляційні витрати не є штрафними санкціями, зазначені позовні вимоги не можуть бути зменшеними (відповідна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України № 3-35гс13 від 03.12.2013 р.).

Одночасно, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування зазначеного, такі як тяжкий фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці, а допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Слід враховувати, що згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В зв'язку з чим, суд не знаходить підстав для зменшення нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних витрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, на відповідача також покладається судовий збір, розрахований пропорційно частині суми позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 12 450, 00 грн., який було погашено ним після звернення позивача з даним позовом до суду, у зв'язку з чим останній був вимушений зменшити заявлені позовні вимоги.

Так, відповідно до пп. 4.6. п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 3, код ЄДРПОУ 02147629) на користь Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «ЗОРЯ» (04074, місто Київ, вулиця Лугова, будинок 1-а, код ЄДРПОУ 32068913) 815 (вісімсот п'ятнадцять) грн. 90 коп. пені, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 12 коп. 3 % річних, 149 (сто сорок дев'ять) 46 коп. інфляційних втрат та 1 814 (одну тисячу вісімсот чотирнадцять) грн. 65 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака