Ухвала суду № 390473, 22.11.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

22.11.06 Справа № 5/101-А

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі Ужгородська МДПІ) від 23.08.2006р. № 10521/9/10

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 19.07.2006р.

у справі № 5/101-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К», смт. Великий Березний Закарпатської області

до відповідачів: 1. Ужгородської МДПІ, м. Ужгород

2. Відділення державного казначейства у В. Березнянському районі Закарпатської області, смт. Великий Березний Закарпатської області

за участю прокурора

про стягнення з державного бюджету суми бюджетної заборгованості (бюджетного відшкодування з податку на додану вартість) у розмірі 124182,83 грн.

за участю представників:

від позивача – Янчий В.М. - представник;

від відповідача 1 - Руденко Я.Г., Сакалош Ю.Ю. - старші державні податкові інспектори;

від відповідача 2 - Васілинець Н.В. –спеціаліст першої категорії;

прокурор –Мельничук Ю.І. –старший прокурор відділу.

Учасникам адміністративного процесу, права і обов’язки, передбачені ст.ст.27, 29, 49, 51, 59, 60, 61Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз’яснено.

22.11.2006р. прокурором заявлено про вступ у дану справу для представництва інтересів держави в особі Ужгородської МДПІ та ВДК у Великоберезнянському районі.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 19.07.2006р. у даній справі, суддя Йосипчук О.С., позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТзОВ «СІО-К»бюджетну заборгованість (суму бюджетного відшкодування) по податку на додану вартість в сумі 124182,83 грн., за травень 2004 року (79903,83грн.) та за лютий 2006 року (44280 грн.), зобов’язано Ужгородську МДПІ надати відповідний висновок до ВДК у Великоберезнянському районі.

Постанова суду мотивована положеннями ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також тим, зокрема, що факт правомірності віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту під тверджено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2005р. у справі №14/321, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2006р. у даній справі залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Ужгородська МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 19.07.2006 р. у даній справі та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «СІО-К», оскільки вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.

ТзОВ «СІО-К»у запереченні на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Ужгородській МДПІ з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.

ТзОВ «СІО-К», позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції ґрунтується на рішеннях судів які скасовують податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ, яким зменшено йому суму бюджетного відшкодування, та визнають право ТзОВ «СІО-К»на податковий кредит та бюджетне відшкодування, яке зі спливом часу перетворюється у бюджетну заборгованість по відшкодуванню податку на додану вартість. Також позивач відзначив, зокрема, що Ужгородською МДПІ фактично визнано право позивача на отримання вказаної суми бюджетного відшкодування, про що свідчить акт звірки розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість від 26.04.2006р.

Ужгородська МДПІ, відповідач 1 у справі, посилається зокрема не те, що на запит Ужгородської МДПІ ТОВ «Торговий дім «Оксамит»надало довідку з питань взаємовідносин з ТзОВ «СІО-К»за період з 01.03.2004р. по 31.05.2004р., згідно якої ТОВ «Торговий дім «Оксамит»є посередником поставленої продукції, постачальниками реалізованої продукції є ПМП ВМФ «Наразін»та ПП «СК-КМ». Ужгородською МДПІ 03.01.2006р. на адресу ДПІ у м. Вінниця надіслано запити про проведення зустрічних перевірок ПМП ВМФ «Наразін»та ПП «СК-КМ»з питань підтвердження сум ПДВ. На день розгляду судом справи № 5/101-А відповідь по направлених запитах не надійшла, отже заявлені позивачем до відшкодування суми ПДВ по ланцюгах ТзОВ «СІО-К»- ТОВ «Торговий дім «Оксамит»- ПМП ВМФ «Наразін»та ТзОВ «СІО-К»- ТОВ «Торговий дім «Оксамит»- ПП «СК-КМ»є не підтвердженими.

Представники скаржника, представник відповідача 2 та прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у запереченні на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Місцевим господарським судом повно встановлено обставини, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

За результатами перевірки позивача, проведеної Ужгородською МДПІ, про що складено акт від 28.09.2004р. №30/23-2/22101670 «Про результати тематичної перевірки ТОВ «СІО-К»по питанню відшкодування ПДВ за травень-серпень 2004 року»позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 83263 грн., на підставі чого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2004р. №1060/23-2/22101670.

Таким чином, дані декларацій по ПДВ, поданих позивачем у спірний період, було скориговано податковим органом у сторону зменшення.

Не погоджуючись із висновками податкового органу, позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом про визнання недійсним заданого вище податкового повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 29.09.2004р. №1060/23-2/22101670.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2005р. у справі №14/131 визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 29.09.2004р. №1060/23-2/22101670 в частині зменшення ТзОВ «СІО-К»бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 79903,82 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2006р. рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2005р. по справі №14/131 залишено без змін.

Згідно із ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, внаслідок набрання чинності рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2005р. у справі №14/131, яким визнано правомірність формування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 79903,82 грн., у податковому обліку позивача було відновлено суму бюджетного відшкодування у розмірі 79903,82 грн. за травень 2004 року.

Крім того, позивачем подано до податкового органу звітну податкову декларацію з ПДВ за лютий 2006 року з якої вбачається наявність права на бюджетне відшкодування у сумі 44280 грн., для отримання якого було подано відповідну заяву.

Вимогами пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п.п.7.7.8. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження.Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що оскільки сума податку на додану вартість у розмірі 124182,83 грн. задекларована позивачем до бюджетного відшкодування правомірно, то підставною є позовна вимога позивача про стягнення з державного бюджету суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 124182,83 грн.

За таких обставин у результаті недотримання вищенаведених норм відповідачем 1, ним не подано відповідний висновок до органу державного казначейства та не відшкодовано позивачу належну йому суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, тому невідшкодована сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що є предметом даного спору і становить суму 124182,83 грн., підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Щодо посилання відповідача 1 на порушення позивачем норм матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість», то такі посилання є безпідставними з огляду наступне.

Вимогами пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Пунктом 1.3 статті 1 цього ж Закону платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідач 1 не надав суду доказів, що податок на додану вартість по податкових накладних, включених до податкового кредиту у відповідних звітних періодах, не надійшов до бюджету.

Крім того, місцевий господарський суд правильно відзначив, що посилання податкового органу на необхідність проведення перевірок “до виробника або постачальника” не відповідають положенням Закону України “Про податок на додану вартість”, так як результати таких перевірок не можуть вплинути на податкові права і обов’язки позивача, оскільки він не може нести відповідальність за дії постачальника та контрагентів.

У зв’язку з вищенаведеним, виходячи з аналізу норм Закону України “Про податок на додану вартість”, саме податковим органам належать повноваження здійснення перевірки платників податків, а не суб’єктам господарювання, які, в свою чергу, не зобов’язані та не мають права перевіряти своїх контрагентів з питань оподаткування.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, відповідача не наділено законним правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні, які слугували підставою для віднесення ТзОВ «СІО-К»до складу податкового кредиту податку на додану вартість (пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), оскільки вони були складені в момент виникнення податкових зобов’язань продавця, що в свою чергу відповідає даному Закону, зокрема, містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 ст. 7 цього Закону.

При цьому, відповідачем 1 не було надано суду ні вироку суду у кримінальній справі, ні рішення суду у цивільній чи господарській справі, ні іншого належного доказу, який би підтверджував фіктивність первинних документів, якими позивачем були оформлені господарські операції.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

В свою чергу, законодавство, зокрема, Закон України “Про податок на додану вартість”, не встановлює обов’язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Таким чином, покладання податковим органом цього обов’язку на покупця (позивача) –є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п. 4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала складена в повному обсязі 24.01.2007р.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.