Рішення № 39046441, 27.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1074/14 27.05.14

За первісним позовом Управління Державної служби охорони при Головному

управлінні МВС України в м. Києві

До Міністерства внутрішніх справ України

Про визнання недійсним договору № 262-Доб/2013/К від 25.12.2013

За зустрічним позовом Міністерства внутрішніх справ України

До Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС

України в м. Києві

Про визнання права власності

Головуючий суддя Сівакова В.В.

судді Мудрий С.М.

Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача Терещенко В.М. - по дов. № 24/14-538/Ан від 07.02.2014

від відповідача Морміль М.П. - по дов. № 35/2014 від 28.02.2014

від третьої особи-1 Лірніченко О.А. - по дов. № 64 від 21.01.2014

від третьої особи-2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві до Міністерства внутрішніх справ України про визнання договору на централізовану охорону майна на об'єкті № 262-Доб/2013/К від 25.12.2013 недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Міністерство внутрішніх справ України не має повноважень володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, а тому укладення договору охорони майна особою, яка не є власником цього майна або не наділена правом володіння чи користування цим майном на іншій законній підставі суперечить чинному законодавству і є підставою для визнання такого договору недійсним, як такий що укладений без достатньої цивільної дієздатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 порушено провадження у справі № 910/1074/14 та призначено справу до розгляду на 18.02.2014.

Відповідач у поданому 17.02.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти задоволення первісного позову заперечує повністю.

В судовому засіданні 18.02.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 18.03.2014.

17.03.2014 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві про визнання права власності держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на об'єкт нерухомого майна, що розташоване за адресою: вул. Молдавська, 3, м. Київ, а саме: чотирьохповерховий гуртожиток загальною площею 2 794,6 кв. м. (літ. «А» за технічним паспортом), інвентарний номер 10320001, реєстрований номер майна в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності 00032684.1.ГПЯАИВ048.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 прийнято зустрічну позовну заяву Міністерства внутрішніх справ України для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/1074/14.

В судовому засіданні 18.03.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 25.03.2014.

Ухвалою від 25.03.2014 суддя Сівакова В.В. дійшла висновку доцільним здійснити розгляд справи № 910/1074/14 колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 доручено розгляд справи № 910/1074/14 здійснювати колегіально у складі : Сівакова В.В. (головуючий суддя), Трофименко Т.Ю., Мудрий С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1074/14 від 26.03.2014 розгляд справи призначено на 22.04.2014.

Позивач за зустрічним позовом у поданій 01.04.2014 до відділу діловодства суду заяві підтримує зустрічний позов та просить суд розглядати його відповідно до законодавства України.

Відповідач за зустрічним позовом у поданому 02.04.2014 до відділу діловодства суду відзиві зазначає, що право власності або інші речові права на спірне майно не зареєстровано за жодним суб'єктом правовідносин, в тому числі за Державою в особі МВС України. будь-яких документів на підтвердження права володіння нерухомим майном, розташованим за адресою: вул. Молдавська, 3, м. Київ, а саме чотирьохповерховий гуртожиток МВС України на адресу УДСО надано не було. За відсутності зареєстрованого права власності та іншим чином документального підтвердження права МВС України на користування нерухомим майном, що було передано під охорону, УДСО не мало можливості оцінити наявність такого права та стало підставою для звернення УДСО до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 22.04.2014, у зв'язку з відпусткою судді Мудрого С.М., доручено розгляд справи № 910/1074/14 здійснювати у наступному складі : Сівакова В.В. (головуючий суддя), Трофименко Т.Ю., Грєхова А.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1074/14 від 22.04.2014 до участі у справі було залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Фонд державного майна України та Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна та відкладено розгляд справи на 13.05.2014.

Від третьої особи-2 13.05.2014 на адресу суду надійшла заява, в якій повідомляється, що за даними бюро по нежитловому фонду за адресою: вул. Молдавська, 3 нежилі приміщення/будівлі на праві власності не реєструвалися. Майно за вказаною адресою знаходиться у віданні МВС УСРС на підставі виконкому Шевченківської райради № 82 від 13.02.1989. Також повідомлено, що з 01.01.2013 державну реєстрацію речових прав не нарехоме майно та обтяження таких прав здійснюють територіальні органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України і державні та приватні нотаріуси. Також повідомляє, що починаючи з 01.06.2010 бюро проводило державну реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна шляхом внесення даних до реєстру. Держателем реєстру є Міністерство юстиції України, що забезпечує функціонування реєстру. Чинним законодавством передбачено, що починаючи з 01.01.2013, функції щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, делеговані Державній реєстраційній службі України. Виходячи з вищенаведеного, з 01.01.2013 бюро позбавлено доступу до реєстру, отже в бюро наявна інформація про державну реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого до 01.06.2010, тобто інформація після цієї дати є неповною в зв'язку з її відсутністю у бюро.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1074/14 від 13.05.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників третіх осіб та невиконанням третіми особами вимог ухвали суду від 22.04.2014, розгляд справи був відкладений на 27.05.2014.

Третя особа-1 у поданих 23.05.2014 до відділу діловодства суду поясненнях на зустрічну заяву зазначає наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (далі - Закон) Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Разом з тим, здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності, встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Статтею 4 Закону встановлено вичерпний перелік суб'єктів управління об'єктами державної власності, зокрема до них відносяться Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади. Спірне майно є державним майном, а органом управління цим майном є Міністерство внутрішніх справ України. Статтею 6 Закону визначені повноваження уповноважених органів управління державним майном, до яких зокрема відноситься ведення обліку об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 доручено розгляд справи № 910/1074/14 здійснювати колегіально у складі : Сівакова В.В. (головуючий суддя), Мудрий С.М., Грєхова О.А.

Третя особа-2 в судове засідання 27.05.2014 не з'явилась.

В судовому засіданні 27.05.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.12.2013 між Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві (виконавець) та Міністерством внутрішніх справ України (замовник) було укладено договір на централізовану охорону майна на об'єкті № 262-Доб/2013/Кр (далі - договір).

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до п. 2.1. договору за цим договором замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати охорону майна замовника на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Молдавська, 3, а саме: четирьохповерховий гуртожиток та обслуговування сигналізації на цьому об'єкті. За цим договором виконавець не приймає майно замовника на зберігання і не вступає у володіння ним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач за первісним позовом не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору на централізовану охорону майна на об'єкті № 262-Доб/2013/Кр від 25.12.2013 відсутні.

Одним із способів захисту, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України є визнання права. Метою подання позову про визнання права є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві не вчинило дій, що свідчили б про оспорювання чи невизнання ним права державної власності на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: вул. Молдавська, 3, м. Київ, а саме: чотирьохповерховий гуртожиток загальною площею 2 794,6 кв. м.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності на спірне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, оскільки право позивача не порушено.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивачів, які мали довести наявність тих обставин, на підставі яких вони звернулись до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві та зустрічні позовні вимоги Міністерства внутрішніх справ України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивачів.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову Міністерства внутрішніх справ України відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.06.2014.

Головуючий суддя В.В. Сівакова

судді С.М.Мудрий

О.А.Грєхова