Ухвала суду № 39044840, 27.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р.Справа № 2а-1670/5189/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Вовченко І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2014р. по справі № 2а-1670/5189/12

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2012 року №0000131701/24804, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість, 3014010100" загалом в розмірі 22 486 грн 50 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 26 червня 2012 року №0000131701/24804.

Стягнено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38742715) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) витрати зі сплати судового збору в розмірі 224 (двісті двадцять чотири) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) є фізичною особою - підприємцем, зареєстрований виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області 19 квітня 2001 року, номер запису про державну реєстрацію 25840170000000761 /т. І, а.с. 59/.

Позивач перебуває на податковому обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ з 04 травня 2001 року за №2044, зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво НОМЕР_3, видане Комсомольським відділенням Кременчуцької ОДПІ), індивідуальний податковий номер 1969103979 /т. І, а.с. 60/.

Видами діяльності позивача за КВЕД визначено: 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами /а.с. 10/.

З 21 травня 2012 року по 25 травня 2012 року посадовими особами Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам із ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

Перевіркою встановлено та зафіксовано у акті перевірки від 29 травня 2012 року №1483/17-311/НОМЕР_2 порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.4 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні податкового кредиту загалом в розмірі 14 991 грн, в тому числі: за липень 2011 року - в розмірі 5 691 грн та за вересень 2011 року - в розмірі 9300 грн /т. І, а.с. 9-18/.

Також судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Кременчуцькою ОДПІ 26 червня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000131701/24804, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість, 3014010100" загалом в розмірі 22 486 грн 50 коп. (в т.ч., за основним платежем - 14 991 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 7495 грн 50 коп.).

В зв"язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність, колегія суддів зазначає.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду /пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України/.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу)

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Як вачається з матеріалів справи, позивач у спірний період мав фінансово-господарські відносини із ТОВ "Монолітбудкомплект" на підставі договорів купівлі-продажу від 25 липня 2011 року №25/07 та від 15 вересня 2011 року №15/09 /т. І, а.с. 30, 35/.

За умовами зазначених договорів ТОВ "Монолітбудкомплект" зобов'язувалось продати позивачу паливно-мастильні матеріали (дизельне пальне та оливу), а позивач - прийняти товар у повному обсязі та оплатити його вартість на підставі рахунку та у строки, визначені договором.

Як пояснив в судовому засіданні позивач, на виконання умов даного договору ТОВ "Монолітбудкомплект" продало ФОП ОСОБА_1 дизельне пальне загальною кількістю 9000 л (в т.ч., у липні 2011 року - 3000 л, у вересні 2011 року - 6000 л) та оливу М8В12 кількістю 480,09 л.

На підтвердження даних господарських операцій ТОВ "Монолітбудкомплект" виписано та передано позивачу податкові накладні від 25 липня 2011 року №72 на загальну суму 34 145 грн, в т.ч. ПДВ - 5690 грн 83 коп. та від 15 вересня 2011 року №97 на загальну суму 55 800 грн, в т.ч. ПДВ - 9300 грн, копії яких залучено до матеріалів справи /т. І, а.с. 29, 34/.

Дані податкові накладні відповідачем включено до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за липень, вересень відповідно та на їх підставі віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ загалом в розмірі 14 991 грн, що відображено у податкових декларацій з ПДВ за відповідні звітні (податкові) періоди та додатку №5 "Розшифровка податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів" /т. І, а.с. 41-57/.

Як вбачається з матеріалів справи, зауваження щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача проти позову відсутні. Відповідач не оспорює той факт, що на момент складення зазначених податкових накладних ТОВ "Монолітбудкомплект" мало статус платника податку на додану вартість та було зареєстроване як юридична особа у встановленому законодавством порядку /т. І, а.с. 61-63/.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ТОВ "Монолітбудкомплект" товарів загальною вартістю 89 945 грн (в т.ч., ПДВ - 14 990 грн 83 коп.), є підставою для віднесення суми ПДВ до складу податкового кредиту та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України є належним доказом у справі.

Відвантаження товару позивач підтвердив залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних від 25 липня 2011 року №381-2 /т. ІІ, а.с. 28/ та від 15 вересня 2011 року №598 /т. І, а.с. 33/.

Також, з матеріалів справи вбачається, що оплату придбаних товарів позивачем проведено у повному обсязі на підставі виставлених ТОВ "Монолітбудкомплект" рахунків від 25 липня 2011 року №381-2 /т. І, а.с. 27/ та від 15 вересня 2011 року №598 шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено копії платіжних доручень від 02 серпня 2011 року №0208, від 26 серпня 2011 року №2084, від 20 вересня 2011 року, від 21 вересня 2011 року №2091 /т. І, а.с. 37-40/.

Що стосується тих обставин, що зазначені товарно-транспортні накладні складено за формою №1-ТН, а не за формою №1-ТТН, яка передбачена для перевезення нафтопродуктів та складення якої регламентовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496, колегія суддів звертає увагу на те, що об'єктом спірних господарських операцій було придбання товарно-матеріальних цінностей, а не послуг транспортного експедирування. Крім того, спірні операції не носили постійного характеру, обсяг придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів є незначним.

Вказані вище товарно-транспортні накладні містять відмітку про отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем на підставі довіреностей від 25 липня 2011 року №ЯМУ 284524, від 15 вересня 2011 року №ЯМУ 284529 /т. І, а.с. 165-166/.

Таким чином, придбані товарно-матеріальні цінності ФОП ОСОБА_1 використав у власній господарській діяльності, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено відомості про власні та орендовані транспортні засоби, складські приміщення, відомості про укладення позивачем договорів підряду щодо виконання робіт з навантаження гранітного відсіву та щебеню, копії подорожніх листів з відмітками про фактичне використання пального, розрахунок витрат пального, докази фактичного виконання робіт з навантаження гранітного відсіву та щебеню, копію книги обліку доходів та витрат /т. І, а.с. 121-187; т. ІІ, а.с. 68-150/.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено реальність спірних господарських операцій, факт сплати позивачем в ціні придбаних у ТОВ "Монолітбудкомплект" товарів податку на додану вартість та рух активів (товарів) в ході проведення господарських операцій.

За таких обставин, позивачем, при розрахунку податкового кредиту, правомірно враховано суму ПДВ загалом в розмірі 14 990 грн 83 коп. по господарським операціям з ТОВ "Монолітбудкомплект".

Посилання контролюючого органу на відомості, викладені в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28 березня 2012 року №506/22-2/34979064, суд не приймає в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання контролюючим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якому викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий контролюючий орган орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Крім того, як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.4 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Виходячи з визначення поняття штрафна санкція, що міститься в підпункті 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого дана санкція може бути застосована до платника податків лише у разі вчинення останнім порушення вимог податкового законодавства, а такі порушення в діях позивача відсутні, суд дійшов висновку, що контролюючим органом також неправомірно застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7495 грн 50 коп.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено товарність спірних господарських операцій, факт сплати позивачем у ціні придбаних товарів податку на додану вартість в розмірі 14 990 грн 83 коп., наявність в діях позивача ділової мети та рух активів в ході ведення господарської діяльності.

Згідно частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2014р. по справі № 2а-1670/5189/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 02.06.2014 р.