Постанова № 39042806, 28.05.2014, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/1168/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Солоніченко О.В.,

при секретарі Калашнікові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції про скасування рішень у виконавчому провадженні ВП № 41708964, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції, в якому позивач, з урахуванням доповнень до позову, просив суд:

скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 41708964 від 27.01.2014 ;

скасувати постанову відповідача про стягнення виконавчого збору ВП № 41708964 від 14.02.2014;

скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника ВП № 41708964 від 28.02.2014;

скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника ВП № 41708964 від 28.02.2014.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що постановою відповідача від 27.01.2014 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги Пенсійного фонду України в м.Брянка Луганської області № Ф-555 від 16.06.2011. В межах цього виконавчого провадження відповідачем також безпідставно прийнято постанови про накладення арешту на майно боржника та заборону на його відчуження та про стягнення виконавчого збору. При цьому вказані постанови відповідачем не було своєчасно спрямовано на адресу позивача. Позивач вказує, що норма ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої вимога Пенсійного фонду є виконавчим документом, з 01.01.2011 втратила чинність, тому відкриття виконавчого провадження за вимогою органу Пенсійного фонду після 01.01.2011 є перевищенням повноважень державним виконавцем. Також позивач вказав, що не має сплачувати вказані у вимозі органу Пенсійного фонду суми, оскільки з 01.10.2011 не є платником цих внесків, як особа, що обрала особливий спосіб оподаткування, та сума, визначена у вимозі, перевищує встановлений законом розмір.

Крім того, позивач вказав, що за вказаною вимогою державним виконавцем у 2011 році було відкрито виконавче провадження. Проте, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 у справі № 2а-7455/11/1270 постанову відповідача було скасовано з підстав того, що вимога Пенсійного фонду не є виконавчим документом, за яким може бути відкрито виконавче провадження. Отже, відповідачем було повторно відкрито виконавче провадження за тією ж самою вимогою без врахування висновків суду, які мають преюдиційний характер.

В судове засідання позивач не прибув, на адресу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень проти позову та матеріалів виконавчого провадження не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою відповідача - Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції ВП № 41708964 від 27 січня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в м.Брянка Луганської області (надалі - УПФУ) № Ф-555 від 16.06.2011 року про стягнення з позивача - ОСОБА_1 заборгованості зі страхових внесків у розмірі 1540,80 грн. , та запропоновано позивачу виконати постанову у семиденний строк (а.с.6-7).

14 лютого 2014 року відповідачем прийнято постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 154,08 грн. у зв'язку з невиконанням у добровільному порядку постанови від 27.01.2014 про відкриття провадження (а.с. 81 ).

Постановами від 28 лютого 2014 року відповідачем накладено арешт на належні позивачу 1/4 частку квартири за адресою АДРЕСА_2, та на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.82-83 ).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV (надалі - Закон 606). Відповідно до статті 1 Закону 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону 606 примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

У відповідності до статті 17 Закону 606 примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, якими, зокрема, є рішення органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року N 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Як було зазначено, оскаржуваною постановою від 27.01.2014 відповідачем було відкрито виконавче провадження ВП № 41708964 з виконання Вимоги УПФУ № Ф-555 від 16.06.2011 про стягнення з позивача страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1540,80 грн.

До 01.01.2011 принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначав Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Тобто відповідачем відкрито виконавче провадження за Вимогою, складеною відповідно до норм Закону 1058.

Статтею 106 Закону 1058 було встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року N 2464-VI , у зв'язку з чим норми ст. 106 Закону 1058, що визначали Вимогу Пенсійного фонду в якості виконавчого документа, втратили чинність.

Таким чином, після 01.01.2011 року Вимога органу Пенсійного фонду про стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, складена відповідно до норм Закону 1058, не є рішенням органів державної влади, виконання яких за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до ст.. 19 Закону 606 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Ч.1 ст. 25 Закону 606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачає ст. 26 Закону 606. Зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї статті державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону.

Чинним законодавством передбачено норми, які визначають Вимогу ПФ виконавчим документом (ст. 25 Закону 2464), проте, це стосується виключно Вимог, складених відповідно до Закону 2464. В даному ж випадку, як зазначалось, Вимога УПФУ складена відповідно до норм ст. 106 Закону 1058 (які втратили чинність), а тому не може вважатись виконавчим документом.

Отже, враховуючи наведене, відповідач, отримавши Вимогу УПФУ про стягнення з позивача заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, мав відмовити у відкритті виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 26 Закону 606 - у зв'язку із невизначеністю законом Вимоги як виконавчого документа.

З огляду на викладене, суд вважає, що постанова відповідача ВП № 41708964 від 27 січня 2014 року про відкриття виконавчого провадження за Вимогою УПФУ в м. Брянка за № Ф-555 від 16.06.2011 підлягає скасуванню.

Суд не оцінює доводів позивача щодо неправомірності складення органом Пенсійного фонду Вимоги, та щодо відкриття Луганським окружним адміністративним судом провадження у справі № 812/3448/14 за позовом УПФУ в м. Брянка Луганської області про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості зі страхових внесків на підставі Вимоги № Ф-555 від 16.06.2011, оскільки ці доводи не відносяться до предмету позову у справі - скасування рішень державного виконавця. Орган державної виконавчої служби не наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки правомірності складення виконавчих документів. Непогодження із діями та рішеннями УПФУ позивач має право висловлювати в межах відповідного спору.

Розглядаючи вимоги позивача щодо скасування постанов відповідача про стягнення виконавчого збору та накладення арешту на майно позивача, суд виходить з наступного.

В силу норм ч.1 ст. 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами ст. 57 Закону № 606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, серед іншого, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч.2 ст. 57 закону 606)

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ч.3 ст. 57).

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч.4 ст. 57).

Отже, постанови про стягнення виконавчого збору та про накладення арешту на майно боржника та заборону його відчуження є заходами, що вживаються для забезпечення виконання виконавчих документів. Зважаючи на безпідставність відкриття відповідачем виконавчого провадження ВП № 41708964 за Вимогою УПФУ, безпідставними вбачаються також й стягнення виконавчого збору та накладення арешту на майно боржника в рамках цього виконавчого провадження. Крім того, врахуванню підлягає й те, що вартість належного позивачу майна, на яке накладено арешт оскаржуваними постановами (частка квартири в м. Брянка та квартира в м. Одеса), значно перевищує суму стягнення, а відтак, арешт накладено без урахування вищенаведених норм ч.3 ст. 57 Закону № 606.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне скасувати оскаржувані постанови з урахуванням протиправності їх прийняття.

Виходячи з вимог ст. 94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 76,08 грн. підлягають поверненню за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції задовольнити повністю.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП № 41708964 від 27.01.2014;

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції про стягнення виконавчого збору ВП № 41708964 від 14.02.2014 в розмірі 154,08 грн.;

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 41708964 від 28.02.2014 щодо накладення арешту на 1/4 частку квартири за адресою АДРЕСА_2;

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 41708964 від 28.02.2014 щодо накладення арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за сплати судового збору в сумі 76,08 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову складено в повному обсязі 03 червня 2014 року.

Суддя О.В. Солоніченко