Постанова № 39040174, 27.05.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р. Справа № 921/123/14-г/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Гриців В.М.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медмаркет", м. Харків № 701 від 16.04.2014 р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р.

у справі № 921/123/14-г/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медмаркет", м. Харків

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 6 000,94 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - не з»явився

від відповідача - ОСОБА_4 -представник

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р.. у справі №921/123/14-Г/14 (суддя Руденко О.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ТОВ «Медмаркет»» подано апеляційну скаргу № 701 від 16.04.2014 р., в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, посилаючись на те, що прийняття рішення судом першої інстанції на основі Інформаційного листа ВГС України є помилковим.

Також, скаржник зазначає, що 15.01.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, тому вважає, що строк позовної давності, в даному випадку має рахуватись з восьмого дня після отримання відповідачем вимоги про сплату заборгованості. Відповідач 16.08.2013р. та 29.11.2013р. здійснив часткову оплату за раніше отриманий товар, тобто своїми діями відповідач визнав наявність заборгованості по оплаті товару.

ТОВ «Медмаркет» у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, згідно видаткових накладних (підписані та скріплені печатками (а.с.9-14)) ТОВ "Медмаркет" поставило підприємцю ОСОБА_3 у період з 26.01.2010р. по 11.03.2010р. продукцію на загальну суму 22 007,00 грн. В матеріалах справи відсутні зауваження щодо кількості та якості поставлених товарно-матеріальних цінностей.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що суб'єктом підприємницької діяльності вартість отриманої продукції оплачена частково, згідно банківських виписок (а.с.31-37). Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 6 000,94 грн.

Позивачем на адресу відповідача 15.01.2014р. направлено вимогу вих.№469 від 15.01.2014р. про сплату даної суми боргу, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

У зв'язку із подальшим невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 6 000,94грн. заборгованості.

Згідно із ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк(термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору судом першої інстанції правомірно кваліфіковано як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується заборгованість фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 6 000,94 грн.

При цьому строк виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати залишку поставленої продукції між сторонами визначений не був.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Враховуючи наведене, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що перебіг строку виконання грошових зобов'язань відповідачем, які виникли на підставі видаткових накладних, починається з моменту прийняття покупцем товару по кожній з видаткових накладних, зокрема, по першій з шести видаткових накладних № 1-00000191 від 26.01.2010 року перебіг строку виконання грошового зобов`язання відповідачем почався з 26.01.2010 року, по останній - № 1-00000738 від 11.03.2010 року - з 11.03.2010 року.

Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність статтею 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки.

Згідно із п.4 ст. 257 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З точки зору переривання строку давності, до зазначених у ч.1 ст.264 ЦК України дій можуть належати не лише дії формального характеру, а й будь-які фактичні дані, що свідчать про визнання зобов»язаною особою боргу.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що перебіг позовної давності, тобто перебіг строку у межах якого позивач мав можливість звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості на підставі вищезгаданих шести видаткових накладних розпочався у період з 27.01.2010 року по 12.03.2010 року (з моменту отримання відповідачем товару по кожній з видаткових накладних) і сплив, відповідно, у період з 26.01.20113 року по 11.03.2013 року (в залежності від моменту прийняття відповідачем товару по кожній з шести видаткових накладних).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою до відповідача про сплату коштів 15.01.2014 року (отримана підприємцем 20.01.2014р.), а із позовною заявою до суду 10.02.2014 року, тобто після спливу позовної давності, помилково вважаючи, що до правовідносин з купівлі - продажу (поставки) застосовується положення частини другої статті 530 ЦК України, а не положення частини першої статті 692 ЦК України.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що здійснена відповідачем оплата за отриманий товар 16.08.2013 року та 29.11.2013 року не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки відповідно до п.п. 4.4.1 п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Оскільки відповідачем клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин подано 26.02.2014р. в ході розгляду справи в суді першої інстанції і судом встановлено, що строк позовної давності сплив, відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України вищенаведене є підставою для відмови у позові.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що судом першої інстанції в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об»єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; суд дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізув відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом першої інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норми матеріального права, а саме норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що регулюють спірні правовідносини та мотивовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р.. у справі №921/123/14-г/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.06.2014р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Гриців В.М.

Суддя Орищин Г.В.