Ухвала суду № 39035398, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/800/16693/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М.,

представника позивача Корнелюк М.П.,

представника відповідача Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року

у справі № 810/5862/13-а

за позовом приватного підприємства «Трансоіл Груп» (далі - позивач, ПП «Трансоіл Груп»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському р-ні)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Трансоіл Груп» звернулось у жовтні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському р-ні про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 року № 0001332301, № 0001322301 та № 0001312301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» у листопаді 2010 року, за результатами якої складено акт від 30.09.2013 року № 160/22-3/36292016, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад 2010 року в розмірі 89 764,00 гривні та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 755 366,00 гривень; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1 088 128,00 гривень за 2010 рік.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.10.2013 року: № 0001332301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 89 764,00 гривні; № 0001322301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 755 366,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 188 842,00 гривні; № 0001312301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 088 128,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 272 032,00 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в перевірений відповідачем період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Саноіл Торг» за договором купівлі-продажу від 18.11.2010 року № 18-11-10 та специфікації до нього, предметом якого була поставка олії соняшникової нерафінованої.

На підтвердження здійснення господарських операцій з названим контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи видаткову та податкову накладні на поставку вищезазначеного товару обсягом 448,501 т., загальною вартістю 5 223 018,40 гривень з урахуванням податку на додану вартість, при дослідженні яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, що вони є первинними бухгалтерськими документами та підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у даного контрагента. При цьому, в акті перевірки податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судами встановлено, що позивач придбавав у ТОВ «Саноіл Торг» вищевказані товари з метою подальшого продажу за межі території України за посередництвом ТОВ «Югекотоп», що оформлене договором комісії від 18.11.2010 року № 18/11/10-К, згідно з яким комітент (позивач) доручає, а комісіонер (ТОВ «Югекотоп») зобов'язується від свого імені і за рахунок комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу товару, визначеного в додатку до договору (олія соняшникова нерафінована обсягом 448,501 т.).

При цьому, як свідчать матеріали справи, ТОВ «Югекотоп» виконало зобов'язання комісіонера, отримавши від ТОВ «Трансоіл Груп» товар та реалізувавши його Компанії «OREXIM LIMITED» (Единбург, Англія) за контрактом № 0068/10 від 23.11.2010 року, предметом поставки якого є українська нерафінована соняшникова олія.

Також, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з експортної реалізації соняшникової олії позивачем долучено до матеріалів справи, досліджені судами попередніх інстанцій, довідку філії АБ «Південний» в м. Миколаєві з приводу оформлення митних декларацій по названому контракту компанії OREXIM LIMITED на ім'я ТОВ «Югекотоп», довідку з приводу підтвердження надходження валютної виручки ТОВ «Югекотоп» від компанії OREXIM LIMITED відповідно до експортного контракту та відповідні сертифікати якості.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарські операції внаслідок яких ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкову накладну підтверджуються належними первинними документами, а отже позивачем правомірно віднесено спірні витрати до складу валових витрат відповідних періодів.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Саноіл Торг» є безпідставними, з огляду на наступне.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Саноіл Торг» в період поставки товару позивачу за спірними господарськими операціями було зареєстровано платником податку на додану вартість, а тому мало право виписувати податкові накладні.

Разом з тим, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим п. 201.1. ст. 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечувалась та конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вище згаданим контрагентом відповідачем не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що реальність здійснення господарських операцій між ПП «Трансоіл Груп» та його контрагентом - ТОВ «Саноіл Торг» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та наявною у позивача належним чином оформленою податковою накладною, а тому кошти в сумі 755 366,00 гривень правомірно віднесено позивачем до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарські операції між ПП «Трансоіл Груп» та ТОВ «Саноіл Торг» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року у справі № 810/5862/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. БухтіяроваСудді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.