Ухвала суду № 39035153, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/53817/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: третя особа:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Данилов А. В. Невська Н. С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській областіна постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 рокуу справі№ 816/1037/13-аза позовомПублічного акціонерного товариства «Армапром»до третя особаМиргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби Приватне акціонерне товариство «Промарматура»провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року у справі № 816/1037/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 26.02.2013 року № 0000242201 та № 0000252201.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

З наданих документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач підлягає заміні правонаступником Миргородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки ПАТ «Армапром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року складено акт № 196/22.1-11/00218325/23 від 13.02.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. п 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на прибуток в сумі 1 764 823,00 грн.; пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження суми податку на додану вартість на 1 621 319,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 26.02.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000242201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 026 529,50 грн. (1 764 823,00 грн. - основний платіж, 261 706,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція); № 0000252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 026 648,75 грн. (1 621 319,00 грн. - основний платіж, 405 329,75 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної виходили з того, що висновки податкового органу про відсутність фактичного виконання господарських операцій позивача та ПАТ «Промарматура» не підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позову, враховуючи наступне.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору № ПА-028/2009 від 12.01.2009 року, укладеного між ПАТ «Армапром» та ПАТ «Промарматура», підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними, які відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності.

Отримання придбаного позивачем товару уповноваженими представниками ПАТ «Армапром» здійснювалось на підставі довіреностей, копії яких наявні у матеріалах справи.

Оприбуткування придбаного у ПАТ «Промарматура» у спірному періоді товару підтверджується долученими до матеріалів справи документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання розділу 3 договору № ПА-028/2009 придбаний у ПАТ «Промарматура» товар доставлявся постачальником на склад покупця, розташований за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Хорольська, 35. Наявність у позивача складських приміщень підтвердена наявними у матеріалах справи копіями документів: технічного паспорту на громадський будинок, договору оренди № НА-064 від 01.03.2012 року, акта передачі-прийомки нежилих будівель і земельної ділянки по договору оренди № НА-064 від 01.03.2012 року.

Транспортування на користь позивача товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПАТ «Промарматура», підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними.

Посилання відповідача на те, що у накладних, наданих ПАТ «Армапром» на перевірку, місцем їхнього складання вказане м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 17, а згідно наданих товарно-транспортних накладних місцем навантаження товару зазначено с. Партизанське Дніпропетровської області, правомірно відхилено судами, оскільки адреса м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 17, що вказана у видаткових накладних - це юридична адреса ПАТ «Промарматура», а належне ПАТ «Промарматура» складське приміщення, з якого відвантажувалися ТМЦ на користь ПАТ «Армапром», розташоване за адресою: с. Партизанське Дніпропетровської області.

Також підлягають відхиленню доводи податкового органу про наявності недоліків у оформленні товарно-транспортних накладних, оскільки вказана обставина не є вирішальною ознакою для визнання формування суми податкового кредиту неправомірним, якщо із суті господарських операцій вбачається їх реальний характер та товарність.

Податкові накладні, виписані ПАТ «Промарматура» по спірним операціям, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість посилань відповідача на нездійснення розрахунків між ПАТ «Армапром» та ПАТ «Промарматура» по спірним операціям як на обставину, яка виключає можливість віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та відображення вартості ТМЦ у складі витрат операційної діяльності, оскільки платником відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України по першій з подій (дата отримання товарів, що підтверджено податковою накладною) включено суму податку на додану вартість та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з липня 2011 року по вересень 2012 року.

Придбаний позивачем товар супроводжувався відповідними паспортами. Однак, у зв'язку з використанням ПАТ «Армапром» придбаного товару в своїй господарській діяльності шляхом його реалізації на експорт до Російської Федерації, разом з товаром покупцю позивача були передані всі документи, що підтверджують якість продукції (сертифікати, паспорти), в результаті чого вказані документи були відсутні на підприємстві ПАТ «Армапром».

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника ПДВ ПАТ «Промарматура» судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Замінити відповідача правонаступником Миргородською об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 816/1037/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак