Ухвала суду № 39034709, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/800/35239/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року

у справі № 2а-0770/1487/12 (178442/12)

за позовом приватного підприємства «Набато» (далі - позивач, ПП «Набато»)

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Ужгородська МДПІ)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Набато» звернулось у травні 2012 року до суду з позовом до Ужгородської МДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Набато» з питання достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 31.01.2012 року № 68/23-1/37161720, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем п. 2.4. ст. 2, п. 2.15 та п. 2.16 Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 25.05.1995 року «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»; ст. 1, ст. 2, п. 3, п. 7 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, із змінами та доповненнями; п. 1.3 «Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затверджених наказом Мінпаливенерго України від 27.12.2005 року № 618; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі зазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 118 214,00 гривень, у тому числі штрафна санкція у розмірі 1,00 гривня.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки позивачем документально не підтверджено фактичне придбання газу від ТОВ «Газторг Україна» та зв'язку понесених витрат за господарською діяльністю.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 5.1 договору від 23.02.2011 року № 131/02 на постачання природного газу, укладеного між ТОВ «Газторг Україна» та ПП «Набато» визначено, що ціна за 1000,0 м.і газу без врахування вартості транспортування газу по території України з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року становить 2282,00 гривні, крім того збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на газ, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2005 року № 442 у розмірі 2% до діючого тарифу на газ - 45,64 гривень, крім того податок на додану вартість становить 20% - 465,53 гривень, разом 2793,17 гривні.

При цьому, згідно з пунктами 5.3 та 5.4 зазначеного договору сторони домовились, що ціна на газ, включаючи витрати, пов'язані з його постачанням, що вказані в даному Договорі, може змінюватись нормативними актами уповноважених державних органів, наказами НАК «Нафтогаз України», власником ресурсу і є обов'язковою для сторін за даним договором з моменту введення її в дію. У разі зміни ціни на газ в сторону зменшення або збільшення, сторонами здійснюється перерахунок за спожитий газ за новими цінами та підписується відповідна додаткова угода на зміну ціни.

У випадку, коли ціна природного газу на наступний місяць його споживання не змінюється, додаткова угода щодо ціни газу сторонами даного договору не підписується та залишається діяти ціна газу, що діяла у попередньому місяці.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки ціна природного газу, встановлена пунктом 5.1 даного договору в розмірі 2793,17 гривні не змінилася станом на 28.02.2011 року, дана ціна продовжила діяти і щодо природного газу, який постачався у березні 2011 року.

Додаткова угода № 1 до цього договору була підписана сторонами враховуючи те, що постановою НКРЕ від 30.03.2011 року № 459 було збільшено ціну на природний газ, який буде постачатися з 01.04.2011 року.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанцій, що порушення з боку позивача щодо визначення ціни природного газу на березень 2011 року та на момент підписання акту приймання-передачі відсутні.

Крім того, відповідно до пункту 3.3 договору від 23.02.2011 року № 131/02 на постачання природного газу, укладеного між ПП «Набато» та ТОВ «Газторг Україна», кількість газу, поставленого Споживачу, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються повноважними представниками Постачальника і Споживача та транспортної організації.

Так, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що зазначеним пунктом зобов'язано позивача забезпечити складання щомісячних актів (а не єдиного трьохстороннього акту), у яких підтверджується кількість прийнятого Споживачем (ПП «Набато) природного газу у конкретному місяці споживання.

При цьому, відносини, які стосуються транспортування даного газу, регулюються окремим договором на транспортування, укладеним між ПП «Набато» і Закарпатським ЛВ УМГ «Прикарпаттрансгаз», а саме договором від 04.01.2011 року № 1-ЗАК, на виконання якого сторонами було підписано акт № 69 від 01.04.2011 року прийняття-передачі природного газу в березні 2011 року, який містить зазначення, що постачальником газу є ТОВ «Газторг Україна» на підставі договору від 23.02.2011 року № 131/02. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що обсяг переданого природного газу, зазначений в даному акті приймання-передачі, повністю відповідає обсягу природного газу, переданого позивачу в березні 2011 року ТОВ «Газторг Україна», що підтверджується актом від 31.03.2011 року № 0000000168.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначений акт № 69 складений на виконання пп. 8.5 п. 8 Правил обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, затверджених наказом НАК «Нафтогаз України» від 11.05.2002 року № 142, яким визначено, що місячний акт приймання-передачі газу (з розшифровкою по кожній вимірювальній дільниці) складається та підписується представниками Виконавця та Замовника п'ятого числа місяця, наступного за звітним, у чотирьох примірниках українською мовою - по два примірника кожній стороні, що не було враховано судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що апеляційним судом в повній мірі спростовано позицію суду першої інстанції та відповідача, що акт приймання-передачі є чинним тільки після його підписання трьома сторонами, а саме Постачальником, Споживачем та газотранспортною організацією.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позиція суду першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосувати не Правила обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, а Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженими наказом Міністерством палива та енергетики України від 27.12.2005 року № 618 є помилковою, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції, оскільки Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 року № 2467-VI (далі - Закон № 2467-VI) визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу.

Відповідно до п. 11 ст. 1 даного Закону, єдина газотранспортна система України - виробничий комплекс, що складається з магістральних газопроводів та газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та інших організаційно і технологічно пов'язаних з ними об'єктів та споруд, призначених для транспортування, розподілу і зберігання природного газу.

Таким чином, на законодавчому рівні розмежовані поняття магістрального та газорозподільного газопроводів.

Зазначеним Законом окремо визначені поняття газорозподільного підприємства та газотранспортного підприємства, а саме: Газорозподільне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами (п. 7 ст. 1 Закону № 2467-VI); Газотранспортне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу магістральними газопроводами (п. 9 ст. 1 Закону № 2467-VI).

Крім того, на рівні закону закріплена специфіка доставки природного газу до споживача: підключення газоспоживного обладнання безпосередньо до магістральних газопроводів або підключення газоспоживного обладнання до розподільчих мереж (які підключені до магістральних газопроводів).

Пункт 1.1 Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання чітко визначає, що ці Правила регламентують взаємовідносини між суб'єктом господарювання під час передачі з газорозподільних мереж споживачу природного газу, у тому числі видобутого з легких і газоконденсатних родовищ, та нафтового газу, отриманого з нафтових родовищ (далі - газ).

Сфера застосування Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання визначена в п. 2 - Правила поширюються на суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з постачання та транспортування природного газу роздрібними мережами, споживачів газу, крім населення, суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з проектування, налагодження вузлів обліку газу, а також з розроблення та виготовлення засобів вимірювальної техніки, які призначені для використання на вузлах обліку газу.

Правила не застосовуються щодо умов визначення об'єму газу та порядку перевірки стану комерційних вузлів обліку газу у разі відключення об'єктів системи газопостачання споживача до магістральних трубопроводів газотранспортних підприємств та до трубопроводів газовидобувних підприємств.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, об'єкт системи споживання природного газу позивача (автомобільна газонаповнювальна компресорна станція в с. Бараниці Ужгородського району по вул. Об'їзній, 9 - далі АГНКС) підключено безпосередньо до магістрального газопроводу ДК «Укртрансгаз», а не до розподільчих мереж ПАТ «Закарпатгаз».

При транспортуванні природного газу магістральними газопроводами позивач та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в своїй роботі керуються пп. 8.5 п. 8 Правил обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, яким передбачено складання місячного акту приймання-передачі газу виконавцем та замовником.

Таким чином, Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання до позивача не застосовуються.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивача про те, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.02.2012 року у справі № 5008/88/2012 за позовом ПП «Набато» до ТОВ «Газторг Україна» про визнання недійсними договорів встановлено, що договори від 23.02.2011 року № 131/02 та від 23.02.2011 року № 1 напряму пов'язані з господарською діяльністю підприємства, фактично в повному обсязі виконані (здійснена оплата та отримано товари, послуги, при їх укладанні не порушено закону), а тому в даному випадку є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України щодо звільнення від доказування позивача обставин, встановлених судовим рішенням у господарській справі, в якій брав участь позивач.

Крім того, судом апеляційної інстанції в повній мірі спростовано висновок суд першої інстанції про те, що відсутнє належне документальне підтвердження фактичного придбання газу позивачем у ТОВ «Газторг України» та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю позивач, з чим погоджується колегія суддів, оскільки, як свідчать матеріали справи, основним видом діяльності ПП «Набато» є продаж стисненого природного газу (90% від загальної реалізації). Отже отриманий від постачальника товар (природний газ) придбано для ведення господарської діяльності та реалізовано позивачем власним споживачам.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що невідповідність первинних документів позивача вищевказаним вимогам (відсутність коду форми, дати і місця складання, а також відсутність в акті прийому-передачі вартісних показників природного газу за березень 2011 року, місця складання) можуть бути виправлені і є лише порушенням податкової дисципліни, проте не може бути безумовною підставою визнання господарських операцій такими, що не відбулися. Такий висновок може бути зроблений лише на підставі безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин правопорушення.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачем дотримано вимоги вищенаведених норм, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (податковими накладними).

Щодо доводів податкового органу про порушення податкового законодавства ТОВ «Компанія Укргазбуд», колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, порушення контрагентами податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ПП «Набато» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає беззаперечною позицію суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції про правомірність рішення відповідача щодо збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову про задоволення вимог ПП «Набато».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року у справі № 2а-0770/1487/12 (178442/12) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно З оригіналом згідно