Постанова № 39033381, 29.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа№ 910/1729/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Богданець Ю.С. - дов. № 15-8-1/5356 від 30.12.2013р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2014р. (повний текст підписано 04.03.2014р.)

у справі № 910/1729/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Державного підприємства спеціального зв'язку в особі філії 1-го

загону воєнізованої охорони першої категорії Державного

підприємства спеціального зв'язку

до Приватного акціонерного товариства «Український інститут

із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної

інфраструктури «Діпрозв'язок»

про стягнення 134 614, 26 грн.

В судовому засіданні 29.05.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014р. Державне підприємство спеціального зв'язку в особі філії 1-го загону воєнізованої охорони першої категорії Державного підприємства спеціального зв'язку звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про стягнення 134 614, 26 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2/2012 від 12.01.2012р. про охорону об'єктів ВАТ «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок», а саме щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг, а тому просив суд стягнути з відповідача 110 045, 96 грн. заборгованості, 24 568, 30 грн. пені, а також 2 692, 29 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2014р. у справі № 910/1729/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на користь Державного підприємства спеціального зв'язку в особі філії 1-го загону воєнізованої охорони першої категорії Державного підприємства спеціального зв'язку 110 045, 96 грн. основного боргу, 24 568, 30 грн. пені, 2 692, 29 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити з урахуванням доводів відповідача, зменшити розмір пені до 0, 00 грн., та розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» 28.03.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. для розгляду справи № 910/1729/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді -Зеленін В.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 24.04.2014р.

14.04.2014р. від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р., у зв'язку з перебуванням судді Зеленіна В.О. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014р. у відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку з задоволенням клопотання представника відповідача Серебрякова М.М. про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в іншому процесі, розгляд справи відкладено на 29.05.2014р.

25.04.2014р. від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу в частині розрахунку пені.

12.05.2014р. від представника відповідача Серебрякова М.М. повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 29.05.2014р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 29.05.2014р. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, в судовому засіданні 24.04.2014р. клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні було задоволено, відповідачем на загальних підставах не доведено неможливість заміни представника Серебрякова М.М. на іншого представника, та неможливість направлення іншого представника в судове засідання 29.05.2014р., зважаючи на відсутність підстав для задоволення повторно поданого клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи 29.05.2014р., колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.01.2012р. між Державним підприємством спеціального зв'язку в особі філії 1-го загону воєнізованої охорони першої категорії Державного підприємства спеціального зв'язку (позивач, виконавець за договором) та Відкритим акціонерним товариством «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок», яке в подальшому перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», (відповідач, замовник за договором) укладено договір № 2/2012 про охорону об'єктів ВАТ «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок», відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець силами 1-го загону воєнізованої охорони (ВОХОР) першої категорії, бере під охорону об'єкти, вказані в табелі постам (додаток № 1), що додається до договору та являється його невід'ємною частиною.

Згідно п. 1.4. договору охорона об'єктів здійснюється згідно табелю постам, що додається до договору (додаток № 1). Табель постам розробляється виконавцем, узгоджується з замовником та являється невід'ємною частиною договору. Виконавець виставляє наступні пости: м. Київ, вул. Солом'янська, 3 адміністративний будинок ВАТ УІПЗСЗ «Діпрозв'язок»:

- 1(один) 24-х годинний внутрішній пост щоденно;

- 1(один) 24-х годинний зовнішній пост щоденно.

За охорону по цьому договору замовник щомісячно сплачує кошти виконавцю. Вартість послуг охорони визначається виходячи з вартості послуг за 1 годину охорони об'єкту - 15, 66 грн. відповідно до калькуляції витрат на послуги ВОХОР (додаток № 1) та протоколу угоди про договірну ціну (додаток № 2), що додаються до договору та являються його невід'ємними частинами, в т. ч. вартість послуг у святкові дні розраховується у подвійному розмірі за статтями 2 і 3 калькуляції витрат (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що оплата послуг, що надаються відповідно до договору, проводиться замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 20 числа поточного місяця в розмірі 50% від належної суми за послуги поточного місяця, а остаточний розрахунок (решта 50%) після підписання акту наданих послуг, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем.

Відповідно до п. 2.3. договору за кожний прострочений день оплати нараховується пеня в розмірі 0,1% від належної суми, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Цей договір, згідно п. 8.1., укладається на термін з 16.01.2012р. до 31.12.2012р. включно. Якщо за два місяці до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не буде вимагати його припинення, договір вважається продовженим на попередніх умовах і на той же термін.

Розірвання договору на охорону раніше терміну, на який він укладений, може бути здійснене з ініціативи однієї з сторін за умов невиконання або неналежного виконання другою стороною своїх обов'язків по договору. Зацікавлена сторона зобов'язана письмово попередити про це другу сторону за 61 день до моменту розірвання договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2/2012 від 12.01.2012р. про охорону об'єктів ВАТ «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок», а саме щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що 30.10.2012р. позивач звернувся до відповідача з листом-претензією № 232 про сплату заборгованості за надані послуги з охорони, зокрема по договору № 2/2012 на суму 239 686, 27 грн.

У відповідь листом № 1162/03 від 26.11.2012р. відповідач повідомив про часткове погашення заборгованості, уточнивши її суму та зобов'язався погасити заборгованість протягом першого кварталу 2013р.

Листом № 267 від 03.12.2012р. позивач просив відповідача надати гарантійний лист та графік погашення заборгованості.

Листом № 1212/03 від 11.12.2012р. відповідач звернувся до позивача з пропозицією погодити графік погашення заборгованості за надані послуги та гарантував погашення заборгованості протягом січня-червня 2013р.

Враховуючи несвоєчасне погашення відповідачем заборгованості згідно гарантійного листа, листами № 36 від 20.02.2013р. та № 63 від 28.03.2013р. позивач звертався до відповідача з проханням погасити заборгованість згідно гарантійного листа № 1212/03 від 11.12.2012р.

Однак, всупереч умовам спірного договору, відповідач за надані послуги розрахунок належним чином не провів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 110 045, 96 грн., що також підтверджується підписаним між сторонами актом звірки за період з 16.01.2012р. по 31.12.2013р.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем складала 110 045, 96 грн.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання грошового зобов'язання по оплаті за даним договором на момент звернення позивача з позовом до суду настав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 110 045, 96 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 24 568, 30 грн. пені.

Відповідно до п. 2.3. договору за кожний прострочений день оплати нараховується пеня в розмірі 0,1% від належної суми, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 568, 30 грн. пені є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, доводи відповідача (апелянта) про те, що при розрахунку пені не було враховану зміну розміру ставки НБУ, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки розрахунок пені позивачем було здійснено з урахуванням зміни розміру облікової ставки НБУ, яка з 10.08.2010р. становила 7, 75%, з 23.03.2012р. - 7, 5 %, з 10.06.2013р. - 7%.

Посилання відповідача, як на підставу скасування рішення, на необхідність зменшення розміру пені у зв'язку із скрутним фінансовим становищем останнього, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд, приймаючи рішення, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Згідно пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, колегія суддів констатує, що відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав жодних належних та допустимих доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Одне лише посилання на тяжке майнове та фінансове становище підприємства не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо посилань відповідача на необхідність розстрочки виконання рішення суду строком на 12 місяців, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою для відстрочки або розстрочки виконання рішення є наявність конкретних виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про застосування розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан тощо. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Своє клопотання про розстрочку виконання рішення, викладене в тексті апеляційної скарги, відповідач обґрунтовує складним фінансовим становищем, наявністю заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам (1. 106, 1 тис грн.), заборгованості із виплат на ЗДСС (560, 7 тис. грн.), які, на думку відповідача, істотно впливають на можливість виконання ним своїх господарських зобов'язань.

Проте, посилання на складний фінансовий стан, наявність заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам та заборгованості із виплат на ЗДСС, яку необхідно погашати першочергово, не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочки виконання рішення суду.

Складне фінансове становище відповідача є наслідком господарської діяльності боржника, а не в силу об'єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов'язань та рішень суду, у той час, як ст. 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності на момент розгляду справи в суді складного матеріального становища, наявності заборгованості по виплаті загробної плати працівникам (1. 106, 1 тис грн.) та заборгованості із виплат на ЗДСС (560, 7 тис. грн.).

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять викладення обставин та достатніх доказів в обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення та враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, відповідачем не наведено суду жодних виключних, виняткових обставин в обґрунтування заявленого клопотання про розстрочку виконання рішення, та зважаючи на заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення у даній справі.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 27.02.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2014р. у справі № 910/1729/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2014р. у справі № 910/1729/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1729/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 30.05.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко