Рішення № 39033239, 27.05.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2014 р. Справа № 914/1064/14

За позовом: Науково-Виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічні плівки та послуги», м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат», м. Жидачів

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 249 932, 50 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача: Ковч А.В. - представник за довіреністю від 11.09.2012р.;

Від відповідача: не з`явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Науково-Виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічні плівки та послуги» подано позов до Відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат» про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 249 932, 50 грн.

Ухвалою суду від 02.04.2014р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 22.04.2014р. З підстав зазначених в ухвалі суду від 22.04.2014р. розгляд справи відкладено на 05.05.2014р.

В судовому засіданні 05.05.2014р. представник позивача подав повідомлення від відповідача про зміну найменування вих. № 2/1071 від 22.04.2014р., в якому зазначено що Відкрите акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат» змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат», та відповідно, до нової редакції Статуту ПАТ «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат» є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Жидачівський целюлозно-пеперовий комбінат». Що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців та підтверджується представник відповідача.

В судовому засіданні 05.05.2014р. оголошено перерву до 27.05.2014р.

В судовому засіданні 27.05.2014р. представник позивача позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх.№ 19199/14 від 05.05.2014р.), просить позов задоволити та стягнути 250 080,92 грн. заборгованості за договором поставки, заперечує проти відстрочки виконання рішення на 6 місяців.

В судове засідання 27.05.2014р. відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив. 05.05.2014р. однак подано відзив, яким позовні вимоги позивача визнає повністю та просить відстрочити виконання рішення на 6 (шість) місяців у зв'язку з важким фінансовим становищем підприємства.

У судовому засіданні 27.05.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №4 (691КП) від 10.01.2012р. (надалі - Договір), що належним чином підписаний та скріплений печатками.

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник ( позивач у справі) зобов'язаний передати у власність, а покупець (відповідач у справі) прийняти та оплатити на умовах, викладених у цьому Договорі флексографічні фарби (надалі - «товар») асортимент, кількість та ціна якого вказані у Додатках до даного Договору, які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору ціна на товар встановлюється домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах.

Датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем або перевізником на складі постачальника, вказана в видатковій накладній (п.4.4. Договору).

На виконання умов договору постачальник поставив, а покупець отримав товар згідно Договору, що підтверджується накладними, підписаними сторонами та скріплених печатками без жодних застережень та довіреностями на отримання товару (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 3.5. Договору оплата товару здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів після отримання товару.

Відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару по даних накладних за договором в повній мірі не виконав, що підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи), у зв'язку з чим у нього на момент розгляду справи в суді виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 242 584,79 грн., що визнається відповідачем.

За неналежне виконання умов Договору на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 1 949,79 грн., інфляційні втрати за прострочення виконання грошового в сумі 996,66 грн. та на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 4 549,68 грн. (згідно уточнення позовних вимог).

Станом на день розгляду справи, сторони доказів повної чи часткової оплати заборгованості сторонами суду не надано. Відповідач визнає заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить відстрочити сплату заборгованості на 6 (шість) місяці (відзив вх.№ 19351/14 від 05.05.2014р.).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставка) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Згідно з статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України,якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив.

Суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення суми основної заборгованості за Договором у розмірі 242 584,79 грн. підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та визнається відповідачем.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних - це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у зв'язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що відповідачем було допущено порушення умови Договору поставки щодо оплати коштів за отриманий товар від позивача, а саме - прострочення термінів оплати.

Заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 949,79 грн. та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 996,66 грн. нараховані правомірно і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, предметом спору у даній справі є також позовна вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач обґрунтовує свою вимогу з посиланням на положення ст. 536 та ст. 1048 (регулює відносини позика) ЦК України.

Проаналізувавши положення цивільного законодавства, судової практики з цього питання, суд доходить висновку про відмову у застосуванні цієї вимоги із врахуванням наступного.

Згідно з ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язанні з купівлею - продажем, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовується положення про купівлю - продаж (поставки).

Частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплаченні боржником.

Частиною 3 ст.198 ГК України визначено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках та порядку, визначених законом або договором.

З матеріалів справи вбачається, що договором поставки №4 (691КП) від 10.01.2012р., на підставі яких виникли зобов'язальні правовідносини сторін у справі, не містить положення щодо розміру сплати відповідачем позивачу у разі прострочення оплати товару процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач обґрунтовує свою вимогу з посиланням на ст. 1048 ЦК України яка встановлює право позикодавця за договором позики на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак застосування положень ст. 1048 ЦК України є безпідставними, оскільки відносини поставки не є подібними з відносинами позики, договір поставки і позики є різні за свою правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а чинне законодавство України не передбачає можливості застосування до договору поставки положень про позику (з врахуванням правова позиція зазначеної в постановах Вищого господарського суду України від 05.02.2013р. справі № 5016/1193/201(9/45) та від 14.03.2013р. № 5015/1157/2012(8/61).

Слід зазначити, що відповідно до п.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Відтак, оскільки укладений між сторонами у справі договір поставки №4 (691КП) від 10.01.2012р. не містить окремої умови щодо розміру сплати відповідачем позивачу у разі прострочення оплати товару процентів за користування чужими грошовими коштами, то позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 4 549,68 грн. є безпідставними та обґрунтовано.

Суд відмовляє в задоволенні стягнення 4 549,68 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 83 ГПК України суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач, враховуючи важкий матеріальний стан, просить суд відстрочити виконання рішення суду на 6 (шість) місяців. Як доказ важкого матеріального стану надав суду звіт про фінансовий стан.

Згідно п.7.1.2 та п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочкою є відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

На підставі викладеного вище, беручи до уваги, важке фінансове становище відповідач, зважаючи на необхідність задоволення господарських інтересів обох сторін та не допущення можливих негативних наслідків примусового виконання рішення суду у встановлені законодавством строки, суд вважає за доцільне клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволити частково та відстрочити виконання рішення на 1 (один) місяці до 28.06.2014р.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Господарський суд може розглянути вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку достягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 2,97 грн. недоплачену суму судового збору з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193, 198, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 530, 536, 610, 611, 612, 625, 626, 629, 692, 1048 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 1, 22, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 00278801) на користь Науково-Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічні плівки та послуги» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 147; ідентифікаційний код юридичної особи 13798005) 242 584,79 грн. - заборгованості за поставлений товар, 1 949,79 грн. - 3% річних, 996,66 грн. інфляційні втрати та 4 910,62 грн. - витрат по сплаті судового збору з відстрочкою платежу на один місяць, до 28.06.2014р.

3. В стягненні 4 549,68 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

4. Стягнути з Науково-Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічні плівки та послуги» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 147; ідентифікаційний код юридичної особи 13798005) дохід Державного бюджету України України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м. Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 2,97 грн. судового збору.

5. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 02.06.2014 року.

Суддя Коссак С.М.