Рішення № 39033225, 30.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5945/14 30.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір»

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

про стягнення 497 005, 23 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Омельченко О.М. за довіреністю № 2 від 02.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український папір» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - відповідач) про стягнення 483 521,18 грн., в тому числі 478 072,50 грн. основного боргу, 4 427,04 грн. пені, 1 021,64 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 9 670,43 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5945/14, розгляд справи призначено на 13.05.2014 р.

13.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 28.05.2014 р.

28.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 478 072,50 грн. основного боргу, 16 025, 00 грн. пені, 2 907, 73 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 9 940,11 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що позивачем було невірно в позовній заяві визначено дату початку прострочення відповідачем зобов'язань з оплати, а також тим, що позивач вирішив нарахувати пеню та 3 % річних до 27.05.2014 р.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

Від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 30.05.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 30.05.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.05.2014 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що Зведений акт приймання-передачі товару було підписано між сторонами 07.03.2014 р.

У судовому засіданні 30.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 21/05/13, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується на підставі замовлення покупця, форма якого міститься у Додатку № 3 до даного Договору, та Специфікації, форма якої міститься у Додатку № 2 до даного Договору, поставляти товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у Додатку № 1 до даного Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару у строки та порядок, передбачений умовами даного Договору.

Згідно із п. 1.2. Договору, асортимент (найменування), кількість та вартість кожної партії товару визначається сторонами у Специфікації.

У відповідності до п. 4.3. Договору, оплата вартості товару здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонам зведеного Акта приймання-передачі товару на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури та поданої податкової накладної, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, зазначених у Специфікації, на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 11 даного Договору.

Згідно і п. 10.1. Договору, він набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

На виконання вимог Договору сторонами було укладено Додатки № 1 - № 5 до нього та Специфікацію № 2 від 21.02.2014 р., Специфікацію № 4 від 28.02.2014 р.

Також, сторонами підписано та скріплено печатками Зведений Акт № 6 приймання-передачі товару за лютий 2014 р. - березень 2014 р. згідно із Специфікацією № 2 від 21.02.2014 р., № 4 від 28.02.2014 р. до Договору поставки № 21/05/13 від 21.05.2013 р. на суму 478 072,50 грн.

Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 478 072,50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № БФ-00001 від 28.02.2014 р. на суму 106 194,40 грн., № БФ-00002 від 28.02.2014 р. на суму 9 606,41 грн., № БФ-00003 від 28.02.2014 р. на суму 37 610,90 грн., № БФ-00004 від 28.02.2014 р. на суму 2 990,79 грн., № БФ-00005 від 28.02.2014 р. на суму 289 622,42 грн., № БФ-00006 від 28.02.2014 р. на суму 30 489,38 грн., № БФ-00007 від 28.02.2014 р. на суму 1 558,20 грн.

Для оплати означеного в видаткових накладних товару позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури № БФ-01775 від 26.02.2014 р. на суму 106 194,40 грн., № БФ-01776 від 26.02.2014 р. на суму 9 606,41 грн., № БФ-01777 від 26.02.2014 р. на суму 37 610,90 грн., № БФ-01778 від 26.02.2014 р. на суму 2 990,79 грн., № БФ-01779 від 26.02.2014 р. на суму 289 622,42 грн., № БФ-01780 від 26.02.2014 р. на суму 30 489,38 грн., № БФ-01781 від 26.02.2014 р. на суму 1 558,20 грн.

Також, позивачем надано податкові накладні № 2/55 від 28.02.2014 р. на суму 106 194,40 грн., № 3/55 від 28.02.2014 р. на суму 9 606,41 грн., № 4/55 від 28.02.2014 р. на суму 37 610,90 грн., № 5/55 від 28.02.2014 р. на суму 2 990,79 грн., № 6/55 від 28.02.2014 р. на суму 289 622,42 грн., № 7/55 від 28.02.2014 р. на суму 30 489,38 грн., № 1/55 від 28.02.2014 р. на суму 1 558,20 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище сторони визначили умови оплати, а саме: протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонам зведеного Акта приймання-передачі товару на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури та поданої податкової накладної, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, зазначених у Специфікації, на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 11 даного Договору.

Відповідно до пояснень позивача, проти яких відповідач не заперечив, вказаний зведений Акт було підписано сторонами 07.03.2014 р., його копія долучена до матеріалів справи. Таким чином, слід дійти висновку, що кінцевим строком для розрахунку є 14.03.2014 р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 16 025, 00 грн. пені, 2 907, 73 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, визначеного у п. 4.3. даного Договору, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно внесеної суми, за кожен день прострочення платежу.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 16 025, 00 грн. пені, розрахунок якої невірний, оскільки позивач округлив відсотковий показник подвійної ставки НБУ з розрахунку на день до третього знака після коми в бік збільшення, чим збільшив і пеню.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що її розмір має становити 15 979, 42 грн.

При цьому, нарахування 3 % річних у розмірі 2 907, 73 грн. проведено вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 41, код ЄДРПОУ 19357489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 2-Б, код ЄДРПОУ 25394112) 478 072 (чотириста сімдесят вісім тисяч сімдесят дві) грн. 50 коп. основного боргу, 15 979 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 42 коп. пені, 2 907 (дві тисячі дев'ятсот сім) грн. 73 коп. 3 % річних та 9 939 (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака