Ухвала суду № 39033006, 15.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2014 рокусправа № 808/5829/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

за участю:

представника відповідача: Кравченко М.С.,

представника позивача: Вовк Д.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі №808/5829/13-а за позовом Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

26 червня 2013 року Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000142620 від 19.03.2013 р. щодо зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 3 012 грн. та застосування штрафних фінансових санкцій у розмірі 1 506 грн..

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивачем на виконання вимог Податкового кодексу України було правомірно складено податкову звітність з податку на додану вартість, а також сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в результаті чого отримано від'ємне за наслідками виконання угод, що спрямовані на реальне настання наслідків ними обумовлених. Підстав для визначення грошових зобов'язань позивачу у податкового органу не існує, а відтак податкове повідомлення-рішення №0000142620 від 19.03.2013 р. є незаконним та підлягає скасуванню, як таке, що порушує права та законні інтереси платника податку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення форми «В1» №0000142620 від 19.03.2013 р., прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Не погодившись з рішенням суду Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» було сформовано податок на додану вартість та податковий кредит на підставі правочинів, які не направлені на реальне настання наслідків ними обумовлених, що в силу закону є недійсними, оскільки носять безтоварний характер. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідком виявлених правопорушень.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 14.02.2013 року по 27.02.2013 року посадовими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р., за результатами якої було складено акт №103/26-2/00194731 від 28.02.2013 р..

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ДП «ЗТМК» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на 3 012 грн., у тому числі по періодах: за березень 2012 року на суму 206 грн., за квітень 2012 року на суму 1486 грн., за травень 2012 року на суму 1320 грн..

Не погодившись з актом перевірки позивач подав заперечення до нього, які за наслідками розгляду було залишено без задоволення.

На підстав акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142620 від 19 березня 2013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3 012 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 1 506 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення №0000142620 від 19 березня 2013 року, є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем до суду документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про правомірність відображення позивачем у власній податковій звітності грошових коштів отриманих за наслідками господарських правовідносин з контрагентами позивача, що свідчить на корсить висновку про протиправність та необгрутованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та необхідність його скасування в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності ж з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно із пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстрочення або відстрочення відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між ДП «ЗТМК» (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір №91 від 08.02.2012 р., відповідно до якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку і передати покупцю цукор на суму 40 000,00 грн. борошно зернових та овочевих культур на суму 19 800,00 грн., яйця птиць на суму 40 000,0 грн., а покупець прийняти і оплатити постачальнику його вартість у строки та порядку, передбаченому цим договором.

08.02.2012 р. між ДП «ЗТМК» (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір №92, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку і передати покупцю м'ясо свіже та заморожене на суму 99 800,00 грн., а покупець прийняти та оплатити постачальнику його вартість у строки та порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до умов вищезазначених договорів постачання товару відбувається на умовах DDP склад покупця відповідно до правил Інкотермс - 2010, транспортом постачальника.

На думку податкового органу, вказаний правочин укладено без мети реального настання наслідків ним обумовлених, документи, надані позивачем до перевірки, не можуть вважатись первинним документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності формальних реквізитів у зв'язку з відсутність ТТН, наявність яких є обов'язковою для підтвердження факту поставки товару у відповідності до чинного законодавства.

Враховуючи такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, враховуючи принцип адміністративного судочинства - офіційне з'ясування обставин справи, встановив суть, зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між позивачем та ФОП ОСОБА_3.

Так, факт виконання договорів підтверджується податковими накладними №2 від 01.02.2012 р., №4 від 08.02.2012 р., №8 від 21.02.2012 р., №12 від 29.02.2012 р., накладними №1.01 від 02.02.2012 р., №8.02 від 08.02.2012 р., №20.02 від 21.02.2012 р., №29/02 від 29.02.2012 р., прибутковими ордерами №2012-405 від 02.02.2012 р., №2012-463 від 08.02.2012 р., №2012-689 від 22.02.2012 р., №2012-876 від 29.02.2012 р., платіжними дорученнями №1735, №1736, №1737, від 06.02.2012 р., №2307, №2308 від 10.02.2012 р., №2453 від 14.02.2012 р., №3223, № 3224, №3225, №3226 від 27.02.2012 р., 12602 від 12.07.2012 р..

Крім того, факт отримання товару підтверджується накладними - вимогами про відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 03.02.2012 р. №2012-2095, №2012-2103, від 22.02.2012 р. №2012-3438, №2012-3486, від 29.02.2012 р. №2012 - 5245.

Досліджені вище документи відповідають вимогам чинного законодавства, та визнаються судом апеляційної інстанції як первинні з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається відповідач, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Діюче законодавство України, в тому числі і Податковий кодекс України не передбачає переліку чітко визначених первинних документів, які виключно здатні підтвердити ти чи інші господарські операції. навіть відсутність ТТН при наявності інших первинних документів, відомостей щодо оприбуткованого товару, наявності його на складі чи на обліку, не свідчить про нереальність господарської операції.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом наслідком яких є та поставка товару.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, отримані за рахунок договорів, укладених позивачем з означеними контрагентами, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарської операції, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі №808/5829/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим