Рішення № 39032692, 02.06.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/4193/14 Головуючий 1 інст. -

Справа № 643/10967/13-ц Харченко А.М.

Категорія: договірна Доповідач - Малінська С.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді - Малінської С.М.,

суддів - Піддубного Р.М. , Тичкової О.Ю.,

при секретарі: Лотох І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

23 липня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики від 25 березня 2011 року, який був укладений у нотаріальній формі за реєстровим номером 1000, на суму 164967 доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку (пеню) за несвоєчасне виконання зобов'язань у сумі, еквівалентній 479933 доларам США за відповідним курсом НБУ. Також просив стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що 25 березня 2011 року позивач позичив у відповідачів 140500 доларів США. На підтвердження цього факту між сторонами того ж дня був укладений у письмовій формі договір позики, посвідчений 25 березня 2011 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 1000. Згідно з зазначеним договором відповідач зобов'язався повернути позивачеві кошти не пізніше 25 червня 2011 року у такому порядку та сумах: не пізніше 25 квітня 2011 року - 3500 доларів США; не пізніше 25 травня 2011 року - 3500 доларів США; не пізніше 25 червня 2011 року - 133500 доларів США. Однак , відповідач повернув до 25 червня 2011 року - 7000 доларів США: з них 3500 доларів США 06 травня 2011 року і 3500 доларів США 01 червня 2011 року. Неповернутими залишилися 133500 доларів США. Наприкінці червня сторони дійшли згоди про продовження терміну остаточного розрахунку за договором позики до 25 липня 2011 року. Однак відповідач своїх обов'язків не виконав і залишку боргу не повернув. Суму процентів за користування позикою ОСОБА_4 визначив на підставі ст. 1048 ЦК України за період з 25 березня 2011 року по 19 липня 2013 року, відповідно до встановленої на той час НБУ облікової ставки, - у розмірі 23578 доларів США.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором позики на 719 днів, тому з передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України підстав позивач просив стягнути також 3% річних за час прострочення, що складає 7889 доларів США.

Крім того, оскільки за умовами п. 7 договору позики передбачено сплату пені 0,5% за кожен день прострочення від суми заборгованості, позивач просив стягнути пеню з 31 липня 2011 року по день звернення з позовом, яка складає 479933 доларів США. Враховуючи офіційний курс НБУ один доларів США - 7,9930 грн., всього позивач просив стягнути 5 154 585 грн. 70 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року позов ОСОБА_4 був задоволений повністю. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 164967 доларів США, що становить 1318581,23 грн. та пеню 479933 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2013 року становить 3836103, 47 грн., а всього - 5 154 685,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3441 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в апеляційній скаргах просять вказане рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти вказали, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 лише 7000 доларів США, а укладений між сторонами договір позики має удаваний характер . При цьому також зазначили, що оскільки сума неустойки значно перевищує суму боргу,то є передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України підстави для зменшення розміру неустойки-пені за прострочення виконання забов'язання (п.7 договору позики) , яка значно перевищує розмір збитків, враховуючи відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2013 року апеляційні скарги задоволено частково , рішення суду першої інстанції змінено , зменшено розмір пені , що підлягає стягненню за п.7 договору позики за прострочення виконання забов'язання , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 25.03.2011 року 172 856 доларів США, що становить 1 381638 грн. , в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4 подана касаційна скарга.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2014 року касаційну скаргу задоволено , рішення апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2013 року скасовано , справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційної інстанції, касаційна інстанції вказала , що положення ч.3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків , які нараховуються як неустойка , і не може бути застосовано до сум , які нараховуються згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України ,які мають іншу правову природу. При цьому проценти , які підлягають сплаті згідно з положеннями ст.ст. 1054 , 1056-1 ЦК , у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу,оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається , що за умовами укладеного між сторонами у нотаріальній формі договору позики від 25 березня 2011 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 140500 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути не пізніше 25 червня 2011 року в наступному порядку: не пізніше 25 квітня 2011 року - 3500 доларів США; не пізніше 25 травня 2011 року - 3500 доларів США; не пізніше 25 червня 2011 року - 133500 доларів США.

ОСОБА_2 повернув до 25 червня 2011 року лише 7000 доларів США, з них 3500 доларів США - 06 травня 2011р. і 3500 доларів США - 01 червня 2011 року. При цьому сторони узгодили між собою відстрочення повернення остаточного боргу до 25 липня 2011 року, однак ОСОБА_2 своїх обов'язків не виконав і залишок боргу на день розгляду справи так і не повернув.

За п. 7 вказаного договору позики передбачено, що за прострочення повернення позики позичальник повинний сплатити на користь позивача пеню у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Оскільки відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на спростування змісту вказаного договору, згідно до п. 4 якого зазначені в ньому валютні цінності ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 ще до його підписання, що за своїм змістом є письмовою розпискою позичальника про передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, яка за нормою ч. 2 ст. 1047 ЦК України підтверджує укладання договору позики на зазначену суму, то судова колегія відхиляє доводи апеляційних скарг про безгрошовість вказаного договору або отримання у борг меншої суми позики. При цьому не надання ОСОБА_2 до суду письмових розписок, або інших письмових доказів про повернення залишку боргу, у світлі положень ч.ч. 3, 4 ст. 545 ЦК України про наслідки відсутності боргового документу у боржника, підтверджує висновки районного суду про доведеність боргу у відповідача.

Стаття 1046 ЦК України також передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інший речей, визначених родовими ознаками.

Однак реальний характер договору позики не позбавляє сторони після отримання позичальником від позикодавця грошових коштів у борг від обов'язку укласти відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України цей договір у письмовій формі, тому заперечення скарги про незаконність таких дій є безпідставними, а рішення суду про стягнення боргу є законним і обґрунтованим.

Крім того, оскільки укладений таким чином договір позики не містить положень про його безпроцентний характер і в ньому не встановлений конкретний її розмір, то районний суд обґрунтовано та відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка в таких випадках передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики на півні облікової ставки НБУ, які виплачуються щомісяця до дня повернення позики, стягнув 23578 доларів США.

Відповідає й положенням ст. 625 ЦК України рішення суду про стягнення 3-х процентів річних від простроченої суми, що за 719 днів прострочення виконання складає 7889 доларів США. Стягнення таких збитків від прострочення виконання своїх обов'язків за договором позики передбачено вказаною нормою закону у якості відповідальності за порушення грошового забезпечення.

Виконання зобов'язання за ст. 546, 549 ЦК України може забезпечуватися неустойкою у вигляді пені.

Що стосується стягнення пені відповідно до п.7 договору позики, за прострочення виконання забов'язань , у сумі 479933 доларів США, то задовольняючи позов, районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України не з'ясував, що сума пені, яка підлягає стягненню, значно перевищує розмір збитків, які позивач поніс внаслідок неповернення боргу, внаслідок чого помилково не застосував норму ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню, і за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За положеннями указаної норми суд може зменшити розмір неустойки(штрафу,пені) , що підлягає стягненню , враховуючи при цьому , зокрема, занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання забов'язання , майновий стан сторін , їх майнові та інші інтереси , що заслуговують на увагу. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою , так і за клопотанням відповідача , однак у останньому випадку відповідач , що звертається із клопотанням , повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки.

Враховуючи , що розмір пені за прострочення виконання забов'язання перевищує розмір боргу в 4 рази ,а також ступінь виконання забов'язань боржником , заперечення боржником суми боргу , що судова колегія розцінює як незгоду і з сумою неустойки за невиконання забов'язань,а також враховуючи ту обставину , що апелянт ОСОБА_3 не приймала участі у справі , але рішення суду першої інстанції зачипає її інтереси , в апеляційній скарзі апелянт просила зменшити відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір пені ,то враховуючи вищевикладене , судова колегія вважає за необхідне зменшити суму пені , що підлягає стягненню за п.7 договору позики за прострочення виконання забов'язання до розміру боргу , а саме до 133500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 1 067 065 грн.

Таким чином, оскільки районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи стосовно належного розміру пені за несвоєчасне виконання забо'язання, внаслідок чого неправильно застосував наведені норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав судова колегія змінює оскаржене по справі рішення і вважає за необхідне зменшити розмір пені , що підлягає стягненню з відповідача до розміру боргу , а саме до 133500 доларів США, що складає за офіційним курсом НБУ 1067065 грн , а всього стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 306356 доларів США, що складає за офіційним курсом НБУ 2 448 703,5 грн. (два мільйони чотириста сорок вісім тисяч сімсот три) грн. 50 коп.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 133500 доларів США- суми боргу , 23578 доларів США- процентів за користування кредитом , 7889 доларів США - трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України , судових витрат судова колегія вважає необхідним рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги.

Посилання апелянтів на пропуск позивачами строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені є безпідставним .

Частиною 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі , зробленою до винесення ним рішення.

Як убачається з журналу судового засідання ( а.с. 37 ) , представник апелянта ОСОБА_2 приймав участь у справі , але заяв про застосування строку позовної давності заявлено не було.

На підставі наведеного , керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 316, 319-323, 325, 327 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року змінити в частині стягнення пені , зменшивши її розмір до 133500 доларів США , що складає 1067065 грн ., а всього стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 306356 доларів США, що складає за офіційним курсом НБУ 2 448 703,5 грн. (два мільйони чотириста сорок вісім тисяч сімсот три) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1720,50 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак на протязі 20 днів після набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: