Рішення № 39032113, 30.05.2014, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/9240/13-ц

№ провадження 2/208/526/14

РІШЕННЯ

Іменем України

30 травня 2014 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська у складі: судді Дячкова С.В., при секретареві Тур І.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи: Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції - ОСОБА_4, третьої особи: ОСОБА_5, представника третьої особи: ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду у м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Заводський відділ державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування дійсним, про визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Заводський відділ державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що боржник ОСОБА_3 завідомо знав, що все майно, яке належить йому, арештоване державним виконавцем Заводського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.09.2011 р. та оголошено заборону на його відчуження, подарував ОСОБА_5 нерухоме майно - 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Просив визнати недійсним договір дарування від 24.07.2013 року 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 24 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 645; застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати державну реєстрацію прав за вказаним договором дарування 1/2 частини зазначеного житлового будинку, про що внести відповідні зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у сумі 2000 грн., витрати на правову допомогу у сумі 2500 грн., сплачений судовий збір у сумі 229,41 грн.

У лютому 2014 р. ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування дійсним, про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 24.07.2013 р. був укладений в письмовий формі і посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 645, волевиявлення її і відповідача ОСОБА_3 було вільними. Даний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Просила визнати дійсним договір дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, укладений 24.07.2013 р. між нею та ОСОБА_3; визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку; стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь судові витрати в сумі 301 грн. 81 коп.

В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав із зазначених у ньому підстав, позов ОСОБА_5 не визнав, пояснив, що відповідач ОСОБА_3 достовірно знав про накладення арешту на належну йому частину спірного будинку, а тому незаконно його подарував.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 первісний позов не визнав, позов ОСОБА_5 визнав посилаючись на те, що йому було невідомо про накладення арешту на належну йому частину будинку.

Представник третьої особи: Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції вважала, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, пояснила, що вона особисто 22.07.2013 р. повідомила ОСОБА_3 про накладення арешту на належну йому частину будинку, про що також склала відповідний акт.

Третя особа ОСОБА_5 вважала, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, свій позов підтримала із зазначених у ньому підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

24 липня 2013 року ОСОБА_3 уклав договір дарування згідно якого, припинилось його право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. Цього ж дня приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було зареєстровано припинення права власності ОСОБА_3 на частину будинку за вказаною вище адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.09.2011 року набрало чинності рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 35969,79 грн. - у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 20000 грн. - у рахунок відшкодування моральної шкоди, 1600 грн. - в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою юридичної допомоги адвоката (копія виконавчого листа додається).

04.03.2013 року у Заводському відділі ДВС Дніпродзержинського МУЮ було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення суду. Постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана відповідачем ОСОБА_3 24.03.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення відправлення.

15.07.2013 року за викликом державного виконавця до Заводського відділу ДВС з'явився ОСОБА_3, повідомив що ніде не працює, зобов'язується погасити борг, про що було складено акт державного виконавця.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було з'ясовано, що за боржником зареєстроване право власності на нерухоме майно, а саме: 1/2 частина будинку АДРЕСА_1. На підставі заяви стягувача, 22.07.2013 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на все майно ОСОБА_3 Копії зазначеної постанови надіслано сторонам виконавчого провадження - для відома та до Реєстраційної служби Дніпродзержинського МУЮ - для виконання.

До Реєстраційної служби Дніпродзержинського МУЮ постанова державного виконавця про накладення арешту на майно ОСОБА_3 надійшла 29.07.2013 р.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами, визнаються сторонами, тому суд вважає їх встановленими.

22.07.2013 року ОСОБА_3 був повідомлений про накладення арешту на все належне йому майно, про що було складено акт державного виконавця.

За змістом Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець накладає арешт (оголошує заборону на відчуження) майна з метою забезпечення реального виконання рішення суду, за наявності такого майна у боржника.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Дізнавшись про накладений на його майно арешт, відповідач ОСОБА_3, з метою збереження свого майна та ухилення від виконання вказаного вище рішення суду, 24.07.2013 року здійснив відчуження належного йому нерухомого майна. Внаслідок такого відчуження виявилось неможливим виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів.

Згідно положень ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду Укрвїни № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд вважає, що внаслідок відчуження відповідачем ОСОБА_3 належного йому майна, права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 були порушені, що виявилось у неможливості звернення стягнення на належне відповідачу майно для задоволення вимог позивача, як стягувача за виконавчим провадженням. Незаконність відчуження спірного майна також пояснюється наявністю заборони відчуження, яка була накладена державним виконавцем Заводського відділу ДВС на все майно відповідача.

На час укладення правочину, відповідачу добре було відомо про існування рішення суду про стягнення з нього грошових коштів, відкритого у відношенні нього виконавчого провадження та про накладений арешт (заборону відчуження) на все належне йому майно.

Фактична можливість для укладення правочину виникла у відповідача ОСОБА_3 внаслідок того, що у Державній виконавчій службі відсутній доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і у зв'язку з цим постанова про арешт та оголошення заборони на його відчуження надсилається до Реєстраційної служби Міністерства юстиції України для реєстрації такої постанови у відповідному реєстрі.

Таким чином між часом винесення відповідної постанови державного виконавця до її реєстрації в державному реєстрі речових прав проходить певний проміжок часу. В цей проміжок часу (з моменту винесення постанови до її реєстрації в державному реєстрі речових прав) відповідачем було здійснено відчуження належного йому майна.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Отже, з вище наведеного можливо зробити висновок, що на час вчинення правочину Відповідач був обмежений у праві розпорядження своїм майном та згідно чинного законодавства не мав права відчужувати належне йому майно, з зв'язку з чим, такий правочин (договір дарування) слід вважати недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як закріплено ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі було завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За змістом ст. 22 ЦК України збитками є витрати, які особа зробить або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивач стверджує, що відповідачем внаслідок укладення правочину 24.07.2013 року було завдано збитків та моральної шкоди. Зазначене твердження пояснюється тим, що позивач змушений звертатися до суду для того, щоб захистити свої права як стягувача за виконавчим провадженням - для звернення стягнення на належне боржнику майно. У зв'язку з цим він змушений нести витрати на правову допомогу та судові витрати. Крім того, відповідач своїми протиправними діями завдав йому моральної шкоди.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У зв'язку із переліченими неправомірними діями з боку відповідача позивач зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася в емоційних та душевних стражданнях та хвилюваннях спричинених протиправною поведінкою відповідача та необхідністю судового захисту своїх порушений прав як стягувача за виконавчим провадженням. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 2000 грн.

Суд приймає таке обґрунтування моральної шкоди та її розміру.

З огляду на викладе суд вважає, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню, а позов ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Позивачеві ОСОБА_1 були надані юридичні послуги з представництва його інтересів у суді у сумі 2500 грн. (договір а. с. 14).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і витрати на правову допомогу у сумі 2500 грн.

При зверненні до суду позивачем ОСОБА_8 сплачено 229,41 грн. судового збору. Вказана сума відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 202, 203, 205, 209, 210, 215, 216, 234, 236 ЦК України, ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування від 24.07.2013 року 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 24 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №645.

Застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати державну реєстрацію прав за договором дарування від 24.07.2013 року 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 24 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 645, про що внести відповідні зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, витрати на правову допомогу у сумі 2500 грн. та 229,41 грн. у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін апеляційної скарги.

Суддя Дячков С. В.