Рішення № 39029254, 02.06.2014, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

02.06.2014 справа № 2/489/1544/14

Заочне Рішення

Іменем України

02 червня 2014 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

при секретарі Коденко К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку

в с т а н о в и в:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради в якому просив визнати право власності на земельну ділянку.

У обґрунтування позовних вимог вказав, що на підставі договору дарування від 09.04.2003 є власником земельної ділянки площею 626 кв.м., розташованої в м.Миколаєві про АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Державний акт на право власності на земельну ділянку видано на ім'я ОСОБА_3, дарувальника.

На момент укладення договору дарування через необізнаність державний акт позивач на своє ім'я не переоформив.

Так як на теперішній час законодавством встановлений інший порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, внаслідок чого, за наявності оформленого на попереднього власника земельної ділянки, позивач не може здійснити державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку, що стало причиною звернення до суду.

Так як на теперішній час законодавство в частині державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, змінилися, єдиним способом захисту свого права позивач вважає визнання права власності на земельну ділянку.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяву про розгляд справи за відсутності представника та письмових заперечень проти позову до суду не надав.

У відповідності до статей 224, 225 ЦПК України судом ухвалено про проведення заочного розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 09.04.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 2759, ОСОБА_2 набув у дар від ОСОБА_3 земельну ділянку площею 626 кв.м, що знаходиться в м.Миколаєві по АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810136900:03:002:0013 та 4810136900:03:002:0012.

Державну реєстрацію земельної ділянки підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4800454332013 від 04.10.2013

Відповідно до умов договору дарування земельна ділянка належить дарувателю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії МК № 087605, виданого Миколаївською міською радою 19.02.2003.

Із змісту листа приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 23.12.2013 вбачається, що оригінал державного акту на земельну ділянку приєднано до матеріалів нотаріальної справи, де він і зберігається.

У ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник позивача пояснила, що після укладення договору дарування через юридичну необізнаність позивач не переоформив державний акт на право власності на земельну ділянку. З цих підстав, після звернення у квітні 2014 року до Реєстраційної служби Миколаївській області йому було відмовлено в реєстрації права власності на земельну ділянку, що підтверджено рішеннями від 17.04.2014 №№ 12497381 та 12498638.

Як встановлено судом, рішення реєстраційної служби в установленому законом порядку не оскаржені.

Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 Земельного Кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

При цьому відповідно до частини третьої статті 132 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Законом України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що сторонами договору дарування земельної ділянки дотримано всі встановлені чинним на час його укладення законодавством вимоги щодо укладення цього договору, його нотаріального посвідчення та внесення до державного реєстру правочинів, а тому суб'єктивне право позивачів на земельну ділянку відповідачем не порушено, а відтак матеріально-правова вимога щодо захисту такого права є безпідставною.

Слід зазначити, що з огляду на встановлені обставини, позивачем не було завершена процедура оформлення прав власності на земельну ділянку.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» передбачена обов'язкова державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою та обов'язкова державна реєстрація права власності на нерухоме майно (незалежно від виду цього майна).

Згідно до статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, відмова органу державної реєстрації прав в реєстрації права власності є підставою для оскарження таких дій чи рішення цього органу в установлено законом порядку.

Також суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості замовити та отримати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з послідуючою державною реєстрацією речового права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212 - 214, 224, 225, 228 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Ленінським районним судом м. Миколаєва за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

суддя

Повний текст заочного рішення

підписано 03.06.2014.