Рішення № 39026821, 26.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4375/14 26.05.14

За позовом Даймлер АГ

До 1. Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»

2. Приватного підприємства «Лаон»

Про визнання договору № 22-08-6694 від 22.08.2013 недійсним

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Друг О.М. - по дов. № б/н від 08.05.2014

Перепелинська О.С. - по дов. № б/н від 08.05.2014

від відповідача-1 Лев Р.В. - по дов. № б/н від 13.09.2013

від відповідача-2 Рябінічева А.С. - по дов. № б/н від 27.02.2014

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Даймлер АГ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 22-08-6694 від 22.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» та Приватним підприємством «Лаон».

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства та вчинений Приватним підприємством «Лаон» без необхідного обсягу дієздатності, а саме без наявності відповідної ліцензії для здійснення страхової діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 порушено провадження у справі № 910/4375/14 та призначено справу до розгляду на 03.04.2014.

Відповідач-2 у поданому 02.04.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що позивачем не доведено яким чином укладення договору відступлення права вимоги порушує права або законні інтереси позивача. Також зазначає, що до суброгації не можна застосувати приписи п 9 ч. 1 ст. 4, ч. 1,2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які регулюють надання фінансових послуг, оскільки суброгація не є фінансовою послугою. Так, суброгація - це перехід до страховика права страхувальника тобто це заміна кредитора в уже існуючому зобов'язанні, при цьому нового зобов'язання між сторонами не виникає. Виникнення права вимоги до винної особи у страхувальника не передбачає обов'язкової наявності у страхувальника ліцензії, а отже з переходом такого права до страховика наявність ліцензії не виникає. Тому при відступленні права вимоги до винної особи від страхової компанії до третьої особи, наявність ліцензії не потрібна. Відшкодувавши збитки, завдані Дамлер АГ, ПП «Лаон» на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобов'язанні, замість особи, якій нанесено шкоди.

Відповідачем-2 до відділу діловодства суду 03.04.2014 подано додаткові заперечення на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4375/14 від 03.04.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача-1 та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 18.03.2014, розгляд справи був відкладений на 10.04.2014.

Відповідач-1 у поданому 09.04.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти задоволення позову заперечує з огляду на наступне. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. До відповідача-1 перейшло право грошової вимог по страховому відшкодуванню до особи, яка є відповідальна (винна) за страховий випадок, яке в подальшому правомірно було передане за договором відступлення права вимоги відповідачу-2. Визначення терміну страховик жодним чином не забороняє відповідачу-1 укладати договори відступлення права вимоги (регресу) до винної особи. Зазначає, що Закон України «Про страхування» не регулює відносини щодо відступлення права вимоги, яка є предметом оскарження. Відтак, при укладенні такого договору відповідачу-2 не потрібно бути фінансовою установою та мати відповідну ліцензію.

Позивачем 10.04.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/4375/14 на 15 днів.

Позивачем 10.04.2014 до відділу діловодства суду було подано клопотання в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України про витребування доказів.

Судом заявлене клопотання позивача про витребування доказів було задоволено частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4375/14 від 10.04.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням відповідачами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 18.03.2014 та ухвали від 03.04.2014, а також необхідністю витребування доказів, розгляд справи був відкладений на 22.04.2014.

В судовому засіданні 22.04.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 15.05.2014.

Позивач в судовому засіданні 15.05.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-1 в судовому засіданні 15.05.2014 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Відповідач-2 в судовому засіданні 15.05.2014 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4375/14 від 15.05.2014 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/4375/14 на 15 днів.

В судовому засіданні 15.05.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.05.2014.

Позивачем 26.05.2014 до відділу діловодства суду подано доповнення до позовної заяви.

Судом відмовлено в прийняті до розгляду вказаних доповнень позивача до позовної заяви з огляду на наступне

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги позивача.

З поданих доповнень до позовної заяви вбачається, що фактично позивачем подано заяву про зміну підстав позову.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже дана норма встановлює, що позивач може реалізувати своє право на звернення до суду із заявою про зміну підстави позову лише до початку розгляду судом справи по суті.

Проте, як вбачається з матеріалів справи - протоколу судового засідання від 15.05.2014, суд в судовому засіданні вже заслухав позовні вимоги позивача та заперечення відповідачів, вказане свідчить про те, що суд розпочав розгляд спору по суті.

Відповідачем-2 в судовому засіданні подано клопотання про покладення на позивача витрат відповідача-2, пов'язаних із розглядом справи, а саме витрати пов'язані з явкою представників в судове засідання та витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні 26.05.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» (страховик) та Дочірнім підприємством «Барва Авто» Товариства з обмеженою відповідальністю «Барва» (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 06-000199-62 (далі - договір страхування), предметом страхування якого є транспортний засіб Mercedes Benz Actros 1844, 2011 року випуску, реєстраційний номер АА6694ОМ, номер кузова (шасі): WDB9340331L587377.

Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

З матеріалів справи вбачається, що 18.07.2012 мало місце страхового випадку - пожежа, внаслідок якої було знищено застрахований транспортний засіб: Mercedes Benz Actros 1844, 2011 року випуску, реєстраційний номер АА6694ОМ, номер кузова (шасі): WDB9340331L587377.

Згідно платіжного доручення № 7056 від 08.11.2012 Публічне акціонерне товариство «ХДІ Страхування» (відповідач-1) перерахувало страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 665 720,00 грн.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

22.08.2013 між Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» (первісний кредитор) та Приватним підприємством «Лаон» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 22-08-6694 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв та набув всіх без винятку наявних у первісного кредитора прав вимоги (суброгація) до особи, продавця та/або виробника транспортного засобу, чи будь-якої третьої особи (далі - боржник, а в множині - боржники), у яких згідно чинного законодавства України, інших країн або норм міжнародного права, укладених договорів та правочинів виникли відповідні зобов'язання з правовідносин по виробництву транспортного засобу, його гарантійному обслуговуванню, забезпеченню належної якості, комплектності транспортного засобу впродовж гарантійного строку та строку придатності, обміну транспортного засобу неналежної якості на аналогічний транспортний засіб належної якості, реалізації транспортного засобу (поставки, продажу, передачі в фінансовий лізинг, відчуження в інший спосіб, а також будь-яких інших правочинів, але не виключно), ввезення його на митну територію України, всіх видів відповідальності боржника/боржників за невиконання або неналежне виконанням ними своїх зобов'язань в усіх вказаних вище, а також будь-яких існуючих, але не виключно, правовідносинах (зобов'язаннях) перед будь-якими особами, в тому числі але не виключно перед Дочірнім підприємством «Барва Авто» Товариства з обмеженою відповідальністю «Барва» (код 22093841, далі - лізингоодержувач/ страхувальник) як лізингоодержувачем транспортного засобу за договором фінансового лізингу № LC5544-07/11 від 13.07.2011, договором поставки товару № Р5542-07/11 від 13.07.2011, зокрема п. 1.3 такого договору, та страхувальником за договором страхування, первісним кредитором, новим кредитором, іншими третіми особами, в тому числі, але не виключно за шкоду/збитки заподіяних внаслідок неналежної якості та скритих недоліків транспортних засобів, з будь-яких інших причин, а також настання страхового випадку, страхове відшкодування за якими було виплачене первісним кредитором на користь лізингоодержувача згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06-000199-62 від 02.09.2011 та страхового акту № 785-06/12-62 від 08.11.2012 за пошкодження автомобіля Mercedes Benz Actros 1844, 2011 року випуску, реєстраційний номер АА6694ОМ, номер кузова (шасі): WDB9340331L587377, - в розмірі фактично виплаченої суми 665 720 (шістсот шістдесят п'ять тисяч сімсот двадцять) гривень.

22.08.2013 між Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» та Приватним підприємством «Лаон» складено акт приймання-передачі права вимоги та документів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що реалізація страховиком (відповідачем-1) права вимоги є частиною страхової діяльності страховика, а оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення діяльності по страхуванню, тому право на регресну вимогу по відшкодуванню суми страхової виплати у відповідача-2 виникнути не може, а отже вчинений відповідачем-2 без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Із положень ст. 1 закону України «Про страхування» вбачається, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням (ст. 2 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхове відшкодування це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 закону України «Про страхування»).

Таким чином, з зазначеного вище вбачається, що страхова діяльність це страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, а здійснення страхового відшкодування - це наслідок настання страхового випадку.

Реалізація страховиком права регресної вимоги не є частиною страхової діяльності страховика.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 зазначається, що за цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Предметом спірного договору є відступлення права вимоги суброгаціїї.

Верховний Суд України в своєму листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» визначає, що за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Отже, до відносин суброгації підлягають застосуванню норми щодо заміни кредитора у зобов'язанні.

Перехід права вимоги щодо відшкодування збитків до винної особи від страхової компанії до інших осіб не тягне за собою виникнення нового зобов'язання, а тільки замінює собою кредитора у зобов'язанні.

Отже при відступленні права вимоги до винної особи від страхової компанії до третьої особи, наявність ліцензії не вимагається.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, відповідач-1 набув право вимоги до особи, яка відповідальна (винна) за страховий випадок.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, на підставі ст. 514 Цивільного кодексу України у відповідача-2 наявне право вимоги до винної особи на відшкодування шкоди.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір відступлення права вимоги суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 22-08-6694 від 22.08.2013 відсутні.

Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У той же час, позивачем не наведено та не подано жодних доказів порушення або оспорення відповідачами його прав і охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням спірного договору.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Даймлер АГ є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Судові витрати відповідача-2 покладаються частково на позивача, з огляду на наступне

Пункт 1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначає, що судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються зокрема з оплати послуг адвоката. До інших витрат в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України віднесено, зокрема витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язаних з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Судом в усіх ухвалах було зобов'язано сторін направити своїх повноважних представників в судове засідання, а отже явка сторін визнана обов'язковою.

Витрати пов'язані з викликом представника відповідача-2 у судове засідання підтверджується наступними документами: наказом від 13.05.2014, видатковим касовим ордером № 36600289 від 13.05.2014, звітом про використання коштів на відрядження від 17.05.2014, проїздними документами №№ 1623731 та № 1599887 від 13.05.2014, наказом від 23.05.2014, видатковим касовим ордером № 36600289 від 23.05.2014, проїздними документами № 947955 від 25.05.2014 та № 947935 від 26.05.2014 та загалом складають розмір 1 366,69 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення відповідачем-2 витрат, пов'язаних з викликом представника відповдача-2 в судові засідання в розмірі 1 366,69 грн.

Згідно з п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, обов'язковою умовою для відшкодування адвокатських витрат є наявність належних доказів, що послуги були надані саме адвокатом та наявності доказів їх сплати.

В матеріалах справи наявні: договір № 4 від 01.04.2014, укладений між відповідачем-2 та адвокатом ОСОБА_5, предметом якого є надання правової допомоги при розгляді справи № 910/4375/14; акт про надання правової допомогу від 30.04.2014 на суму 5 500,00 грн., платіжне доручення № 01 від 23.05.2014 про сплачу відповідачем-2 послуг адвоката в розмірі 5 500,00 грн., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 08.02.2013, видане ОСОБА_5

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи обставини справи, господарський суд приходить до висновку, що витрати відповідача-2 пов'язані з викликом представника в судове засідання в розмірі 1 366,69 грн. покладають на позивача повністю та витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення з позивача в розмірі половини сплачених коштів, тобто в сумі 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Даймлер АГ (Мерседесштрассе, 137, Штудгард 70327, Німеччина, номер реєстрації HRB 19360) на користь Приватного підприємства «Лаон» (88000, Закарпатська область, м. Ужгоород, вул. Підградська, 59, код ЄДРПОУ 36600289) 1 366 (одну тисячу триста шістдесят шість) грн. 69 коп. судових витрат пов'язаних із явкою представника в судове засідання, 2 750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. судових витрат на правову допомогу.

Повне рішення складено 02.06.2014.

Суддя В.В. Сівакова