Ухвала суду № 39026115, 27.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р.Справа № 591/1930/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 16.04.2014р. по справі № 591/1930/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах, в якому просила суд визнати дії відповідача щодо відмови в поновленні пенсії протиправними, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Суми виплачувати пенсію за віком з 19.02.2011р.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 16.04.2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Суми щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Суми поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 19.02.2014р.; в задоволенні позовних вимог про виплату пенсії за період з 25.09.2013р. по 18.02.2014р. - відмовлено за обґрунтованістю.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Цивільного кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову в цій частині без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачці призначено пенсію за віком, яку вона отримувала за місцем фактичного проживання у м. Суми.

У 2000 році виплату пенсії припинено в зв'язку з виїздом на постійне проживання за кордон до держави Ізраїль.

19.02.2014р. позивачка звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Суми з заявою про поновлення виплати пенсії, однак, 14.03.2014р. відповідачем відмовлено в поновленні виплат в зв'язку з проживанням за кордоном.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, а тому відмова відповідача у поновленні виплати пенсії є необгрунтованою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року статті 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, з 7.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності ст. ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зокрема в даному Рішенні вказано, що оспорюваними нормами Закону ( 1058-15 ) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з вищенаведеного колегія суддів зазначає, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З наведених підстав положення статті 49,51 Закону ( 1058-15 ) щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 7 жовтня 2009 року відсутні норми, які унеможливлюють призначення та виплату Позивачам пенсії.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що дане Рішення Конституційного Суду не поширюється на правовідносини за участю позивача, оскільки виїхали за межі України до 2003 року, та звернулися з заявою про її призначення після 7 жовтня 2009 року, коли правові норми статей 49 та 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність в силу ч. 2 ст. 152 Конституції України.

Колегія суддів зазначає, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Така правова позиція висвітлена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 15.10.2013 року К/9991/56429/12, від 24.10.2013 року К/9991/35112/12 в аналогічних справах.

Тому з огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірних дій відповідача у відмові про відновлення у виплаті пенсії позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що з моменту припинення виплат минуло більше п'яти років, то в даному випадку слід керуватися ч.3 ст.35, ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто поновлення слід здійснювати з дати звернення із заявою про поновлення пенсії - 19.02.2014р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності учш1 відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, поновлення здійснюється за наявності не лише підстави, але й умов для виплати, тобто волевиявлення пенсіонера, його заяви.

Відносно процедури поновлення пенсії та строків виплати законодавець Лі субсидіарне регулювання поновлення пенсії положеннями ст.ст.35, 46 Закону.

Дійсно ст.46 Закону визначає можливість сплати пенсії за останні три роки звернення за отриманням, однак пов'язує таку можливість з нарахуванням пенсії. Позивачці пенсія не нараховувалась, тому підстави для застосування ст.46 Закону - відсутні.

В будь - якому випадку, ч.3 ст.35 Закону, яка є спеціальною відносно ст.46, вводиться обмеження щодо виплати пенсії за минулий термін, у випадку коли до дати поновлення більше п'яти років.

Оскільки, з моменту припинення виплат минуло більше п'яти років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку слід керуватися ч.3 ст.35, ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто поновлення слід здійснювати з дати звернення з заявою про поновлення пенсії - 19.02.2014р.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги позивача з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Зарічного районного суду м. Суми від 16.04.2014 року по справі № 591/1930/14-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах залишити без задоволення.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 16.04.2014р. по справі № 591/1930/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П.