Рішення № 39025150, 05.05.2014, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/316/14-ц

Категорія 40

2/295/1193/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2014 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі с/з - Говорадло А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, виселення з квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом в якому із урахуванням зміни предмету та підстав позову, викладених в заяві від 14.02.2014 року, просив суд визнати ОСОБА_3, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення із зазначеної квартири відповідача по справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що є єдиним власником квартири по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02 лютого 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 02 лютого 2011 року позивач на прохання свого сина ОСОБА_5 зареєструвала у даній квартирі свою невістку - відповідача ОСОБА_3 19 березня 2012 року рішенням Богунського районного суду м. Житомира по справі №2-766/2012 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер син позивача.

ОСОБА_2 зазначає, що тривалий час із відповідачем не являється членом сім'ї, ОСОБА_3 постійно та безпідставно порушує права позивача як власника квартири, а саме: добровільно не знімається з реєстрації, не звільняє квартиру, не впускає позивача до власної квартири в якій вона зареєстрована, а також не сплачує борги по комунальним платежам.

В судовому засіданні позивач разом із представником позовні вимоги із урахуванням заяви від 14.02.2014 року, якою були змінені предмет та підстави позову, підтримали в повному обсязі та посилаючись на положення ст.ст. 319, 391, 405, 406 ЦК України просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, самого позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Договору дарування від 22 лютого 2001 року позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10, 31).

У вказаній квартирі із 02 лютого 2011 року зареєстроване місце проживання ОСОБА_3, як невістки позивача.

Окрім зазначених осіб в квартирі по АДРЕСА_1 також зареєстровані онуки позивача ОСОБА_6 із 02.02.2011 року та ОСОБА_7 із 16.05.2012 року, а також безпосередньо сам власник ОСОБА_2, що підтверджується копіями довідки КП «ВЖРЕП№6» від 08.02.2014 року №422 та копією паспорта позивача (а.с. 4-7, 32).

Судом встановлено, що на момент реєстрації у зазначеній вище квартирі ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із сином позивача ОСОБА_5 Даний шлюб був розірваний на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2012 року (а.с.33).

Із копії свідоцтва про смерть вбачається, що 23.01.2013 року помер ОСОБА_5 (а.с.34).

Відповідно до вимог ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яким власник володіє, користується, розпоряджається на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до статей 156, 64 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника будинку, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Аналогічне положення містить ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, згідно якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Як встановлено під час розгляду справи жодної угоди про порядок користування квартирою АДРЕСА_1, між сторонами по справі укладено не було.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 вселилася в спірну квартиру та була зареєстрована в ній зі згоди власника квартири, а тому на законних підставах набула права користування цією квартирою.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Зі змісту заяви про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог від 14.02.2014 року вбачається, що позивач як на підставу своїх вимог послався виключно на норми ст.ст. 319 та 406 ЦК України, додаючи при цьому, що відповідач порушує права позивача тим, що не знімається добровільно із реєстрації, не звільняє належну останній квартиру та не сплачує комунальні послуги. В той час як в судовому засіданні всупереч положенням ст. 31 ЦПК України представником позивача в якості підстав позову в усному порядку додатково були вказані норми ст. 391 та 405 ЦК України.

Із урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1, та визначені позивачем предмет й підстави позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача по справі із даної квартири за необґрунтованістю вимог.

Також в судовому засіданні не знайшло свого обґрунтування посилання позивачем як на підставу позову на положення ст. 406 ЦК України, яка передбачає підстави припинення сервітуту, оскільки в силу вимог статей 401 та 402 ЦК України позивач взагалі не надав суду доказів його встановлення.

Не підлягають до задоволення й вимоги щодо визнання ОСОБА_3, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 оскільки норма статті 405 ЦК України передбачає можливість втрати права на користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік особою, яка є членом сім'ї власника житла, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Незважаючи на це, позивачем не тільки не надано доказів відсутності відповідача у квартирі по АДРЕСА_1 понад передбачений законом строк, а й як вбачається із змісту заяви від 14.02.2014 року, ОСОБА_3 взагалі не визнається позивачем як член його сім'ї.

Окрім цього, як випливає із змісту позовних вимог визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення є різними способами захисту порушеного права, проте позивач свої вимоги в силу наданих йому цивільним процесуальним законодавством прав більше не уточнював та не надав належних й допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог із посиланням на відповідні статті цивільного та житлового законодавства, які регулюють дані правовідносини.

З огляду на викладене вище та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, статтями 316, 319, 321, 391, 402, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 156, 162 ЖК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Суддя