Ухвала суду № 39022214, 30.04.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк Л.М.

секретаря Скрипник С.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 6 березня 2014 року,

встановила:

ОСОБА_1 у січні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна.

Вказував, що ОСОБА_4 набуто право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, на підставі договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 дарування, посвідченого державним нотаріусом Третьої Чернівецької державної нотаріальної контори Сулятицькою М.М. 11 січня 1992 року.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13 квітня 1993 року ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво нового будинку на місці старого.

Зазначав, що за час шлюбу здійснено будівництво нового житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, набуто право спільної сумісної власності на майно.

№22ц-695 2014 рік Головуючий у 1 інстанції Галичанський О.І.

Категорія: 2/5 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 зволікає із здачею об»єкта будівництва в експлуатацію, не визнає його право на частку у спільній сумісній власності, просив визнати право спільної сумісної власності та виділити ОСОБА_4 у житловому будинку АДРЕСА_1 приміщення коридору 1-8 площею 18,0 кв.м вартістю 52262 грн., санвузлу 1-9 площею 6,9 кв.м вартістю 20034 грн., кімнати 1-10 площею 25,7 кв.м вартістю 74619 грн., кімнати 1-11 площею 26,8 кв.м вартістю 77813 грн., кімнати 1-12 площею 11,8 кв.м вартістю 34261 грн., кімнати 1-13 площею 11,3 кв.м вартістю 32809 грн. загальною площею 100,5 кв.м вартістю 291798 грн., сарай літ.Б вартістю 46399 грн., ? колодязя літ.К вартістю 11599 грн. 50 кпо., ? огорожі вартістю 3515 грн.,

виділити ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1 приміщення коридору 1-1 площею 18,1 кв.м вартістю 52553 грн., кухні 1-2 площею 10,0 кв.м вартістю 29034 грн., санвузлу 1-3 площею 7,2 кв.м вартістю 20905 грн., кімнати 1-4 площею 24,3 кв.м вартістю 70554 грн., кімнати 1-5 площею 25,2 кв.м вартістю 73167 грн., кімнати 1-6 площею 11,1 кв.м вартістю 32228 грн., веранди 1-7 площею 8,2 кв.м вартістю 23808 грн. загальною площею 104,1 кв.м вартістю 302249 грн., сарай літ.В вартістю 32339 грн., ? колодязя літ.К вартістю 11599 грн. 50 коп., ? огорожі вартістю 3515 грн.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 6 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено виділити ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1 приміщення коридору 1-8 площею 18,0 кв.м вартістю 52262 грн., санвузлу 1-9 площею 6,9 кв.м вартістю 20034 грн., кімнати 1-10 площею 25,7 кв.м вартістю 74619 грн., кімнати 1-11 площею 26,8 кв.м вартістю 77813 грн., кімнати 1-12 площею 11,8 кв.м вартістю 34261 грн., кімнати 1-13 площею 11,3 кв.м вартістю 32809 грн. загальною площею 100,5 кв.м вартістю 291798 грн., сарай літ.Б вартістю 46399 грн., ? колодязя літ.К вартістю 11599 грн. 50 кпо., ? огорожі вартістю 3515 гнр.

Виділити ОСОБА_4 у житловому будинку АДРЕСА_1 приміщення коридору 1-1 площею 18,1 кв.м вартістю 52553 грн., кухні 1-2 площею 10,0 кв.м вартістю 29034 грн., санвузлу 1-3 площею 7,2 кв.м вартістю 20905 грн., кімнати 1-4 площею 24,3 кв.м вартістю 70554 грн., кімнати 1-5 площею 25,2 кв.м вартістю 73167 грн., кімнати 1-6 площею 11,1 кв.м вартістю 32228 грн., веранди 1-7 площею 8,2 кв.м вартістю 23808 грн. загальною площею 104,1 кв.м вартістю 302249 грн., сарай літ.В вартістю 32339 грн., ? колодязя літ.К вартістю 11599 грн. 50 коп., ? огорожі вартістю 3515 грн.

В решті відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 6 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на сплив позовної давності.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 відсутні доводи щодо незаконності рішення в частині поділу майна, а лише є посилання на сплив позовної давності.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для виходу за межі апеляційної скарги.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, дійшов висновку про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на набуті за час шлюбу будівельні матеріали, обладнання, вироби та конструкції, що були використані в процесі будівництва житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, та рівність їх часток.

Водночас суд першої інстанції вважав можливим провести поділ житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованих по АДРЕСА_1, які не прийнято до експлуатації, враховуючи ступінь готовності, можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, зареєстрованому міським відділом реєстрації актів цивільного стану в м.Чернівці 24 вересня 1992 року актовим записом №1562, який розірваний рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 травня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13 квітня 1993 року ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1.

З приєднаного до матеріалів справи технічного паспорту вбачається, що житловий будинок побудовано до червня 1994 року.

Згідно ч.1 ст.22 КпШС України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 28 КпШС України встановлено, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", чинного на час виникнення спірних правовідносин, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22, 25, 27-1 КпШС Українии спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотнo збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Ураховуючи наведене право спільної власності ОСОБА_1 на будівництво, яке велось подружжям за час шлюбу, презюмується.

З огляду на завершення будівництва відсутній спір щодо права співзабудовника, що полягає у можливості здійснення будівництва.

За змістом абз.2, 3 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» за позовом дружини, членів сім»ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відповідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» від 26 листопада 2013 року №1388 ступінь готовності житлового будинку літ.А, розташованого по АДРЕСА_1 становить 100%, можливий розподіл житлового будинку літ.А з належними до нього гаражем літ.Б, сараєм літ.В, колодязем літ.К, огорожею на дві рівні частини

( а.с.19-28).

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 посилалася на сплив позовної давності.

Згідно з ч.3 ст.29 Кодексу про шлюб та сім»ю України, чинного на час виникнення правовідносин, для захисту порушеного права відносно спільного майна подружжя встановлено трирічний строк позовної давності.

За правилами, встановленими ст.11 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на час виникнення правовідносин, ст.76 ЦК України в редакції від 18 липня 1963 року, чинного на час виникнення правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що порушення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1, пов»язано з невизнанням ОСОБА_4 права власності позивача на майно, починаючи з січня 2013 року.

На підставі ст.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

З огляду на те, що позовна давність, встановлена ч.3 ст.29 Кодексу про шлюб та сім»ю України, не сплила до набрання чинності Цивільним кодексом України, застосуванню при вирішенні спору в цій частині підлягає СК України.

Згідно з ч.2 ст.72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_4, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо початку перебігу позовної давності з травня 2007 року, тобто з моменту розірвання шлюбу та залишення жилого приміщення.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 пояснили апеляційному суду, що спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо права власності на спірне майно не має.

З огляду на наведене право ОСОБА_1 на захист у розумінні ч.1 ст.16 ЦК України виникло з січня 2013 року, тобто з моменту невизнання ОСОБА_4, тобто порушення майнового права та інтересу.

У такому разі судом першої інстанції обґрунтовано встановлено початок перебігу строку позовної давності.

За таких обставин судове рішення в частині, що оскаржується ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 6 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - підпис /Половінкіна Н.Ю./

Судді - підписи /Одинак О.О., Перепелюк Л.М./

З оригіналом згідно: