Рішення № 39021111, 27.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5018/14 27.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Сіті"

про стягнення 42 900,84 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Донченко О.Г. за довіреністю № 184/13-Т від 23.09.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Сіті" (далі - відповідач) про стягнення 42 900,84 грн., з яких: 25 552,00 грн. основного боргу, 17 348,84 грн. пені. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір на виробництво поліетиленової продукції № 04/07/2012 від 04.07.2012 р., відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити вироби. Оскільки відповідач на вимогу позивача означені договором вироби в повному обсязі не поставив, позивач почав вимагати повернення сплачених ним, в якості передоплати, коштів в сумі 25 552,00 грн. При цьому, зважаючи на відсутність відповіді з боку відповідача, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5018/14 та призначено її до розгляду на 23.04.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 23.04.2014 р. підтримав подану 11.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про виправлення технічної описки, позов підтримав в повному обсязі.

Розгляд справи здійснюється в редакції означеної заяви.

Представник відповідача в судове засідання 23.04.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5018/14 від 28.03.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, клопотань і заяв не подав та не надіслав.

При цьому, в судовому засіданні 23.04.2014 р. представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/5018/14 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. задоволено клопотання позивача, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/5018/14 на п'ятнадцять днів, розгляд справи № 910/5018/14 відкладено на 27.05.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.05.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 27.05.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2012 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виробник) було укладено Договір на виробництво поліетиленової продукції № 04/07/2012, відповідно до п. 1.1. якого виробник виробляє та постачає замовнику, а замовник замовляє та купує вироби з поліетилену (далі - виріб), у розмірі та кількості, визначених Додатком до Договору, з малюнок згідно оригінал-макету, наданого замовником.

Згідно із п. 2.1. Договору, загальні вимоги до виробу, загальна їх кількість, вартість зазначаються в Додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2.2. Договору, вартість кожної партії виробів зазначається виробником в рахунках-фактурах, виходячи з вартості за одиницю, яку зафіксовано в Додатку до Договору, підписаному сторонами.

Згідно із п. 3.1. Договору, замовник здійснює оплату в два етапи: на протязі 5 банківських днів з моменту підписання сторонами Додатку замовник здійснює авансовий платіж у розмірі 80 % від вартості партії виробів на підставі рахунку виробника; за 3 банківських дні до відвантаження партії виробів замовник здійснює остаточний розрахунок з виробником.

Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка виробів замовнику здійснюється виробником на протязі 21 банківського дня з моменту узгодження оригінал-макету виробу, розміщення замовлення та отримання виробником авансового платежу замовника у відповідності до п.п. 3.1.1.

Згідно з п. 8.4. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє на протязі 2012 р.

Для здійснення позивачем попередньої оплати товару, відповідач виставив останньому рахунок-фактуру № СФ-00285 від 26.07.2012 р. на суму 100 000,00 грн. та рахунок-фактуру № СФ-00302 від 09.08.2012 р. на суму 3 168,00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він перерахував відповідачу 01.08.2012 р. - 100 000,00 грн., на підставі платіжного доручення № 3886, 22.08.2012 р. - 3 168,00 грн., на підставі платіжного доручення № 2036.

В свою чергу, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 77 616,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-000380/4196 від 13.11.2012 р. на суму 39 600,00 грн., № РН-000421/4894 від 04.12.2012 р. на суму 15 840,00 грн., № РН-000441/5451 від 12.12.2012 р. на суму 22 176,00 грн. та наявними в матеріалах справи податковими накладними.

Оскільки відповідачем, в строк обумовлений Договором, так і не було поставлено товар на суму 25 552,00 грн., позивач вирішив звернутися з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, п. 4.1. Договору передбачено, що поставка виробів замовнику здійснюється виробником на протязі 21 банківського дня з моменту узгодження оригінал-макету виробу, розміщення замовлення та отримання виробником авансового платежу замовника у відповідності до п.п. 3.1.1.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленої Договором продукції, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару згідно з умовами укладеного між сторонами Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини, як і не надано доказів повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Щодо нарахованої позивачем пені у розмірі 17 348,84 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з п. п. 4.2., 4.3. Договору, при порушенні строку відвантаження замовнику виробів до одного тижня, виробник сплачує за вимогою замовника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості таким виробів за кожен календарний день прострочення; при затримці поставки виробів на строк понад один тиждень з вини виробника останній сплачує штраф на користь замовника у розмірі 0,2 % від вартості партії виробів, поставка якої прострочена, за кожен наступний день затримки відвантаження виробів.

Як вбачається з умов Договору та наданих позивачем уточнень до позовної заяви сторонами визначено в Договорі нарахування пені, а не штрафу, відповідно пеню позивачем нараховано до стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

При цьому, умовами договору сторони передбачили, що у разі порушення терміну поставки виробів застосовується неустойка у вигляді пені, що становить 0,2 % від вартості партії виробів, поставка якої прострочена, за кожен наступний день затримки відвантаження виробів.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду України № 3-35гс13 від 03.12.2013 р., порушення строку поставки товарів не перетворює неустойку на пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням. За таких обставин не можна обмежувати пеню подвійною обліковою ставкою Національного банку України, посилаючись при цьому на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» і ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Позивачем нараховано відповідачу 17 348,84 грн. пені починаючи з 27.09.2012 р. по 26.03.2013 р., розрахунок якої є вірним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки замовленого позивачем товару, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням вищевикладеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Сіті" (02121, м. Київ, Дарницький район, проспект Миколи Бажана, будинок 7, квартира 79, код ЄДРПОУ 37387936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (02660, м. Київ, Деснянський район, вулиця Магнітогорська, будинок 1, 3 поверх, код ЄДРПОУ 33103969) 25 552 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу, 17 348 (сімнадцять тисяч триста сорок вісім) грн. 00 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака