Рішення № 39021051, 27.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5023/14 27.05.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії

Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет"

про стягнення 4 573,73 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Ковальова Л.П. за довіреністю б/н від 16.04.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет" (далі - відповідач) про стягнення 4 573,73 грн., з яких: 4 338,40 грн. основного боргу, 155,46 грн. пені, 38,46 грн. 3 % річних, 41,41 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, понесені ним, у зв'язку зі сплатою судового збору, в розмірі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5023/14 та призначено її до розгляду на 23.04.2014 р.

Представник позивача в судове засідання призначене на 23.04.2014 р. не з'явився, проте 18.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2014 р. проти задоволення позову не заперечив, подав відзив на позовну заяву та заявив клопотання про відкладення розгляду справи, при цьому, представником відповідача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/5023/14 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. задоволення клопотання відповідача, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/5023/14 на п'ятнадцять днів та на підставі ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 27.05.2014 р.

28.04.2014 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано доповнення до відзиву на позовну заяву, відповідно до яких, останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення пені у розмірі 18,66 грн., в зв'язку із скрутним матеріальним становищем відповідача.

В судовому засіданні 27.05.2014 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог, в частині стягнення пені у розмірі 18,66 грн., заперечив.

Представник позивача у судове засідання 27.05.2014 р. не з'явився, однак, 20.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. та клопотання про розгляд справи без його участі.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 9427415/82-598205, відповідно до умов п. 1.1. якого, продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити промисловий брухт та відходи чорних металів у кількості 20 тн (орієнтовно).

Згідно з п. 3.3. Договору, оплата за товар проводиться покупцем за цінами, що діють на момент здачі товару, платіжними дорученнями на підставі актів приймання металів чорних (вторинних). Оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з дати поставки товару на склад покупця. У разі порушення цього терміну покупець сплачує продавцю пеню за кожен день прострочення у розмірі 1 відсотка від вартості металобрухту, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення.

Відповідно до п. 4.6. Договору, його термін дії встановлюється з дати підписання до 31.12.2013 р.

Також, сторонами укладено та скріплено підписами Специфікацію № 1 до Договору купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 9427415/82-598205 від 12.02.2013 р.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товару на суму 5 429,60 грн., відповідно до наступних Актів приймання металів чорних (вторинних), зокрема б/н від 08.08.2013 р. на суму 1 091,20 грн., № 1461 від 22.10.2013 р. на суму 1 843,20 грн., б/н від 06.12.2013 р. на суму 1 859,20 грн., № 1525 від 09.12.2013 р. на суму 636,00 грн.

Під час встановлення підстави відповідних господарських операцій судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, акт.

Необхідності вказувати в акті підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір поставки, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання відповідного товару та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач, тим більше, що відповідачем не подано заперечень щодо здійснення позивачем поставки не на виконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 9427415/82-598205 від 12.02.2013 р.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

За поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково, сплативши позивачу 09.10.2013 р. - 1 091,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4507.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 4 338,40 грн.

24.01.2014 р. листом № 590000/8-180, позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення суми заборгованості.

10.02.2014 р. відповідач листом № 56 гарантував позивачу провести оплату за поставлений товар.

06.03.2014 р. листом № 590000/8-513 позивач знову звернувся до відповідача з претензією, відповідно якої просив погасити наявну суму заборгованості.

З огляду на те, що відповідачем так і не було погашено наявну заборгованість, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з дати поставки товару на склад покупця.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 155,46 грн. пені, 38,46 грн. 3 % річних та 41,41 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що у разі порушення терміну визначеного Договором, покупець сплачує продавцю пеню за кожен день прострочення у розмірі 1 відсотка від вартості металобрухту, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення.

Позивачем нараховано відповідачу 155,46 грн. пені, 38,46 грн. 3 % річних та 41,41 грн. інфляційних втрат, при цьому, розрахунок 3 % та інфляційних втрат, здійснений позивачем, є невірним, у зв'язку з допущеними арифметичними та методологічними помилками.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком за обрані позивачем періоди та базис нарахування, 3 % річних, мають становити:

- за листопад (період з 06.11.2013 р. по 30.11.2013 р.) на суму 1 843,20 грн. 3 % річних має становити 3,79 грн.;

- за грудень (період з 01.12.2013 р. по 20.12.2013 р.) на суму 1 843,20 грн. 3 % річних - 3,03 грн.;

- за грудень (період з 21.12.2013 р. по 23.12.2013 р.) на суму 1 843,20 грн. + 1 859,20 грн. 3 % річних - 0,91 грн.;

- за грудень (період з 24.12.2013 р. по 31.12.2013 р.) на суму 1 843,20 грн. + 1 859,20 грн. + 636,00 грн. 3 % річних - 2,85 грн.;

- за січень (період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р.) на суму 4 338,40 грн. 3 % річних - 11,05 грн.;

- за лютий (період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р.) на суму 4 338,40 грн. 3 % річних - 9,98 грн.

всього 31,61 грн.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Згідно з вірним розрахунком інфляційних втрат їх розмір має становити 21,59 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача про звільнення його від сплати пені у розмірі 18,66 грн., нарахованої на суму несвоєчасно оплаченого зобов'язання у розмірі 1 091, 20 грн., в зв'язку з відсутністю документального підтвердження здійснення поставки на означену суму та тяжким матеріальним становищем підприємства, з огляду на наступне.

По-перше, як зазначено вище, позивачем документально підтверджено здійснення поставки на суму 1 091,20 грн. та несвоєчасну оплату поставленого на означену суму товару.

По-друге, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування зазначеного, такі як тяжкий фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці, а допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Слід враховувати, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В зв'язку з чим, суд не знаходить підстав для зменшення нарахованої пені, оскільки вона, на думку суду, є обґрунтовано нарахованою.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет" (02160, м. Київ, вул. Каунаська, будинок 27, код ЄДРПОУ 00191483) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, місто Київ, Шевченківський район, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (40030, місто Суми, вулиця Іллінська, будинок 2; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 23825401) 4 338 (чотири тисячі триста тридцять вісім) грн. 40 коп. основного боргу, 155 (сто п'ятдесят п'ять) грн. 46 коп. пені, 31 (тридцять одну) грн. 61 коп. 3 % річних, 21 (двадцять одну) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн. 35 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака